Проклята фортеця над Збручем: історія і легенди Скала-Подільського замку

На межі Тернопільщини й Хмельниччини, серед скель і річкових круч, височіють залишки одного з найдавніших замків заходу України — Скала-Подільського.

Колись він стояв на перетині торгових шляхів і тримав оборону від нападників, а нині зберігає пам’ять про епоху князів, литовських магнатів і козацькі війни.

Детальніше про фортецю розповіло видання “Еспрессо”.

З княжих часів до литовських укріплень.

Перші згадки про поселення на цьому місці сягають 1210 року.

Імовірно, тут стояло укріплене городище, а згодом — дерев’яний замок, знищений під час монголо-татарських набігів.

У середині XIV століття литовсько-руські князі Коріятовичі збудували кам’яний замок на високому мисі над Збручем.

Він став ключовим пунктом на торговельному шляху з Криму до Львова й важливим елементом захисту західних рубежів Великого князівства Литовського.

Магдебурзьке право, оборона й артилерія.

У 1394 році замок захопив князь Вітовт, а рік по тому король Владислав Ягайло передав його Спиткові з Мельштина.

Цей акт став першим письмовим підтвердженням існування фортеці.

У XV столітті Скала отримала магдебурзьке право, а замок — статус головної оборонної споруди проти набігів татар (наймасштабніші — у 1497, 1516, 1539 роках).

У XVI столітті, за наказом короля Сигізмунда I, староста Кам’янця Станіслав Лянцкоронський провів масштабну реконструкцію.

З’явилися нові мури, потужна порохова вежа та укріплення, здатні витримати артилерійські атаки.

Завдяки рельєфу замок був практично неприступним.

Битви, козаки й Османська імперія.

Фортеця не раз ставала епіцентром збройних зіткнень.

У 1620 році її зруйнувало турецьке вторгнення.

У роки Хмельниччини козаки захоплювали замок у 1648 та 1655 роках.

У 1657-му Скалу пограбував трансільванський князь Д’єрдь II Ракоці.

Але найбільше випробування прийшло у 1672 році: після Бучацького договору Поділля відійшло до Османської імперії.

Турки застали замок у руїнах, а церкву на його території перетворили на мечеть.

Після повернення краю до Речі Посполитої наприкінці XVII століття укріплення вже не відновлювали.

Палац Тарла та вогонь з неба.

У середині XVIII століття скальський староста Адам Тарло перетворив залишки замку на резиденцію.

На місці старих споруд з’явився двоповерховий палац у бароковому стилі з білокам’яними оздобами та глибокими підвалами, які породили легенди про підземні ходи до Кам’янця.

За однією з версій, кошти на будівництво зібрали з місцевих мешканців — через що, кажуть, на палац лягло прокляття.

У 1765 році блискавка влучила в будівлю.

Спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину споруди.

Вогонь, забуття і привиди: як Скала-Подільський замок перетворився на руїну з легендами.

Після пожежі 1765 року фортеця остаточно втратила оборонну й житлову функцію.

А палац, зведений на її території, так і не став новим символом влади — залишки будівлі прирекло на повільне знищення.

Від резиденції до каменоломні.

У другій половині XVIII століття Скалу-Подільську успадкували Ґолуховські, які вирішили звести нову резиденцію вже поза межами старого замку — на південному краї міста.

Там вони також заклали парк, що нині має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Тим часом старі укріплення залишили напризволяще: вежі осипались, мури тріскали, а з плином часу місцеві мешканці почали розбирати їх на каміння для будівництва.

Від польської інвентаризації до радянської байдужості.

У XIX столітті від замку залишилися лише уламки.

У 1930-х роках польська адміністрація намагалася задокументувати архітектурну спадщину: зробили обміри та фотозйомки.

Але заходів для збереження руїн не вистачало.

Друга світова війна завдала нових руйнувань, а в радянський період об’єкт остаточно занепав.

Консерваційні роботи не проводилися, і замок продовжував руйнуватися під дією часу та природи.

Руїни, що приваблюють і сьогодні.

Зараз від замку збереглися окремі фрагменти стін, башта, залишки бастіонів і підвалів.

Частково вціліли й руїни барокового палацу: мурований портал і кілька фрагментів стін.

З 2008 року Скала-Подільський замок входить до складу Національного заповідника “Замки Тернопілля” і має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Доступ до нього — відкритий.

Попри відсутність державної програми з відновлення, замок залишається важливою точкою для туристів, істориків і краєзнавців.

Волонтери й активісти періодично очищають територію, встановлюють інформаційні таблички.

Місцева влада озвучує ідею створення музею на території руїн та туристичного маршруту.

Але без системного фінансування ці плани залишаються лише намірами.

Підземні ходи, скарби й привиди.

Руїни замку зберігають не лише історію, а й легенди, які додають їм містичного ореолу.

Потаємні тунелі до Кам’янця.

За переказами, ще за часів Лянцкоронських із замку проклали підземні ходи до Кам’янця-Подільського або навіть до Дністра й Чорногори.

Вважається, що ними користувалися для евакуації, перевезення провіанту чи перекидання військ.

Місцеві мешканці розповідали, що в XIX столітті знаходили входи до цих підземель, але ніхто не наважився спуститися глибше через обвали та страх.

Археологічно це не підтверджено, але залишки підвалів і приміщень під вежею змушують замислитись.

Золото Лянцкоронських.

Існує легенда про сховані багатства родини Лянцкоронських — золоті монети, ювелірні прикраси та церковні реліквії, які нібито закопали під час турецької навали 1672 року.

Перекази вказують на порохову вежу або палацові підвали як можливе місце схову.

Привид у білому.

Іще одна історія — про жіночу постать у білому, яку нібито бачили на руїнах палацу.

За однією з версій, це душа молодої жінки з роду Тарлів, яка загинула в пожежі.

За іншою — дівчина покінчила життя самогубством, стрибнувши з мурів після примусового заручення.

Цьому загадковому місцю понад 12 тисяч років.