Триумф украинофобов. Как выборы президента стали сигналом тревоги и для Киева, и для поляков

Саме так можна описати відчуття значної частини поляків, коли увечері 18 травня, відразу після завершення першого туру президентських виборів, були оприлюднені дані екзит-полів.

Ці дані виявилися геть іншими, аніж результати соціологічних опитувань, оприлюднені лише пару днів до того.

Опитування давали всі підстави вважати, що перший тур не просто принесе переконливу перемогу Рафалу Тшасковському – меру Варшави та висуванцю від партії "Громадянська платформа".

Очікувалося, що результати першого туру майже гарантують остаточну перемогу Тшасковського у другому турі.

Але вийшло геть інакше.

І проблема не лише в тому, що відрив лідера перегонів від Кароля Навроцького, самовисуванця, за яким стоїть опозиційна партія "Право і справедливість", виявився вкрай малим.

Головна проблема полягає в тому, що третє та четверта місце зайняли ультраправі (та що важливо для нас – відверто антиукраїнські) політики.

І тепер голоси ультраправих виборців можуть стати визначальними у другому турі.

Тепер для перемоги у другому турі Рафалу Тшасковському потрібно змінити свою кампанію, достукавшись до тих виборців, які не прийшли на дільниці.

А Каролю Навроцькому, який тепер може вважатися формальним фаворитом другого туру, для перемоги необхідно переконати проголосувати за себе електорат ультраправих.

І інструментом цього скоріш за все стане більш критична риторика щодо України та українських біженців.

Перемога із присмаком поразки.

Рафал Тшасковський вдруге поспіль бере участь у президентських виборах.

На виборах 2020 року він отримав у першому турі 30,46% голосів – майже аналогічно із його нинішнім результатом – 18 травня за нього віддали голоси 31,36% польських виборців.

Проте результат 5-річної давнини був однозначно успіхом – Тшасковський вступив у виборчу гонку, коли ніхто не вірив у успіх опозиції, зумів нав’язати боротьбу однозначному фавориту перегонів Анджею Дуді та зрештою – мав реальні шанси виграти в нього.

Цього разу навіть трохи кращий результат Тшасковського сприймається як провал.

Мер Варшави вважався безумовним фаворитом перегонів, а соціологічні опитування, проведені за кілька місяців до офіційного старту виборчої кампанії, давали йому до 40% підтримки у першому турі.

Причин такого низького результату щонайменше дві.

Перша – слабка виборча кампанія фаворита, який незграбно намагався загравати із правим електоратом, змусивши частину традиційних виборців "Платформи" залишитися вдома.

Друга проблема – по рейтингах кандидата від влади б’ють невдачі уряду Дональда Туска.

Це також демотивувало частину його електорату йти на дільниці для голосування.

Для його опонента Кароля Навроцького ситуація виглядає геть протилежною.

За президента Інституту національної пам’яті в першому турі віддали голоси 29,54% виборців.

Це означає, що Навроцькому вдалося повністю (або майже повністю) мобілізувати на свою підтримку електорат "Права та справедливості".

І це було вкрай непростим завданням, адже напередодні першого туру було оприлюднено безпрецедентно небезпечний компромат на Навроцького.

Інформація, що кандидат у президенти ошукав пенсіонера, забравши у нього квартиру, могла повністю зруйнувати всі рейтинги.

Проте цього не сталося – виглядає так, що електорати партій-опонентів довіряють лише "своїм" ЗМІ та ігнорують інформацію, оприлюднену "чужаками".

"Коричнева" Польща.

Проте головним аутсайдером першого туру став все ж не Тшасковський.

Це непочесне звання варто віддати Шимону Головні – маршалку (спікеру) Сейму та лідеру партії "Польща-2050".

Головня довгий час вважався перспективним кандидатом у президенти, адже займав помірковано праву позицію, а тому міг бути прийнятним як для виборців нинішньої коаліції, так і "ПіС".

Зауважимо також, що Головня – один із небагатьох учасників нинішніх перегонів, хто не транслював антиукраїнські чи критичні до України тези.

За результатом першого руру Головня отримав лише 4,99% – і цей результат в його партії назвали "жовтою карткою", як для самого кандидата, так і для уряду Дональда Туска.

Заступниця голови партії "Польща-2050" та міністерка фінансів та регіональної політики Катажина Пелчинська-Наленч визнає: вибори показали, що виборці відвертаються від керівної коаліції і уряду треба докласти чимало зусиль, щоб "заохотити їх повернутися".

А для нас це ставить додаткове, дуже важливе питання – чи є однією з причин провалу Головні його "занадто добре", як для польського виборця, ставлення до України?.

При цьому Пелчинська-Наленч характеризує другий тур як "вибір між коричневою Польщею та демократичною Польщею".

Під "коричневою Польщею" мається на увазі політиків, що здобули третє та четверте місце.

Те, що третє місце у перегонах займе висуванець від ультраправої "Конфедерації" Славомір Менцен, було очікувано.

При тому він отримав результат, кращий за оцінки соціологів – за нього віддали голоси 14,8% виборців.

Такий високий результат пояснюється тим, що кандидату від "Конфедерації" вдалося залучити виборців, які не голосували на попередніх виборах.

Проте головним шоком став результат євродепутата Гжегожа Брауна – політика, якого нещодавно було виключено зі складу "Конфедерації".

Варто додати, що він і до виключення був занадто радикальним (і по суті проросійським) навіть для цієї партії.

За цього одіозного (його навіть позбавили депутатської недоторканності) кандидата у президенти, відомого нападами на Україну, спаленням прапору ЄС, побиттям лікаря за проведення абортів, віддало голоси 6,34% польських виборців.

Більш того – сумарно за Навроцького, Менцена та Брауна відало голоси більш ніж 50% виборців, що голосували у першому турі.

Тож стратегія Навроцького у другому турі є очевидною – максимально залучити ультраправі голоси.

Природно, що він вже звернувся до інших кандидатів у президенти із закликом підтримати його у другому турі, "щоб не допустити монополії влади".

І, щоби досягти ефекту побудував це звернення навколо антиєвропейських нарративів.

"Дональду Туску дуже потрібна своя людина в президентському палаці.

У них вже є Сейм, Сенат і прем'єр-міністр.

Тепер вони хочуть мати свого президента, який запровадив би євро в Польщі, пришвидшив міграційну угоду та спрямував ненависть проти опозиції.

Тому вони хочуть Рафала Тшасковського",– заявив він.

"Румунський сценарій" для Польщі.

Нинішній перший тур президентських виборів у Польщі збігся у часі з президентськими виборами у Румунії, і це природно викликає бажання їх порівняти.

Подібного дійсно чимало.

Як і у Польщі, у Румунії ліберальному меру столиці протистояв (ультра)правий кандидат.

Причому фаворитом другого туру виявляється не мер-ліберал, а його противник-радикал.

Для більшої подібності варто додати, що ультраправий румунський політик Джордже Сіміон минулого тижня відвідав Польщу, підтримавши Навроцького.

А переможець виборів мер Бухареста Нікушор Дан заявив, що "схрещує пальці" за перемогу Тшасковського.

Проте ключове питання – чи вдасться у Польщі, як у Румунії, мобілізувати перед другим туром проєвропейський електорат?.

У Польщі це буде зробити важче, хоча би тому, що явка першого туру – 67,31%, була дуже високою.

Тож добитися істотного збільшення явки у другому турі буде непросто.

А головне – успіх прозахідного кандидата у Румунії стався насамперед через страх розвороту країни від ЄС – це був абсолютно реальний сценарій у випадку перемоги Сіміона.

У Польщі ситуація трохи інша.

Попри те, що Навроцький вважається більш євроскептичним, аніж "ПіС", ультраправим його все ж називати не можна.

Проте у другому турі йому доведеться радикалізувати свою позицію, щоб залучити голоси виборців ультраправих.

І тут несподіваний електоральний успіх Гжегожа Брауна може виявитися шансом для Тшасковського.

Перспектива виборчого альянсу Брауна та Навроцького може налякати багатьох ліберальних виборців.

В тому числі тих, хто не захотів підтримувати Тшасковського у другому турі.

Ще одна проблема для Навроцького полягає у тому, що йому буде непросто залучити виборців "Конфедерації".

Стандартна риторика цієї партії полягає у тому, що особливої різниці між "Платформою" та "ПіС" немає – це все старі політичні сили, яким місце на звалищі.

Для багатьох виборців Менцена їхній вибір став скоріш демонстративним протестом проти старої політичної системи – мовляв, "показали старим політикам середній палець".

Але у другому турі зійшлися два таких "традиційних полвтика".

Когоз них обирати?.

За таких обставин чимала частина виборців Менцена може відмовитися йти на дільниці у другому турі.

Втім, подібні проблеми є і у Рафала Тшасковського.

Наразі його кандидатуру у другому турі підтримав Шимон Головня, а також Польська селянська партія (входить у керівну коаліцію).

Скоріш за все, кандидатуру мера Варшави підтримає і Магделена Беят (4,23%) – кандидатка від "Левиці" (партії, що входить у керівну коаліцію).

А от представник ліворадикальної партії "Разем", яка раніше вийшла з коаліції, Адріан Зандберг (4,86%) від такої підтримки відмовився.

За його словами, виборці – "це не мішки з картоплею, які можна передати тому чи іншому політику".

Проте для перемоги Тшасковському потрібно не лише мобілізувати електорат своєї партії, але й максимально залучити виборців як лівих, так і помірковано правих.

І це завдання може виявитися не легшим, аніж в його опонента.

Безпрецедентно гострі вибори, в яких перемога може залежати від голосів правих та лівих радикалів.

Саме так політологи характеризують нинішні польські вибори, зазначаючи: однозначного фаворита на них більше немає.

Багато що можуть вирішити дебати кандидатів-лідерів, що пройдуть у середу, 21 травня.

А у неділю, 25 травня, обидва кандидати запланували проведення маршів у столиці – і в умовах різкої поляризації виборців це може виявитися дуже небезпечним кроком.

Другий тур має пройти 1 червня –.

і найближчі два тижні можуть стати непростим випробуванням для україно-польських відносин.

Дуже ймовірно, що Кароль Навроцький може посилити критику України, щоб залучити голоси ультраправих.

Показовим буде, яку позицію тут займе Рафал Тшасковський.

Напередодні першого туру він намагався загравати із правим електоратом, озвучивши в тому числі й кілька критичних щодо України тез.

І хоча така тактика не принесла йому успіху 18 травня, чи знайде мер Варшави сили відмовитися від неї?.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".