Работать, платить налоги, но не больше: чего ждать украинцам в Польше после выборов

Відповідно до конституції Польщі, президент країни має обмежені повноваження, визначальну роль у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики відіграє уряд.

Втім, це не заважало кандидатам на цю посаду обіцяти виборцям нововведення, які вони запровадять шляхом подання законопроєктів до Сейму.

І значна частина цих обіцянок стосувалася обмеження міграції.

Насамперед – з України.

Два страхи польських виборців.

Ще на початку року першим під вогонь потрапило питання обмеження виплат для родин у рамах програми "800 плюс" для українських біженок з дітьми.

Від березня 2022 року ті громадяни України, хто приїжджає до Польщі і тут оформлює тимчасовий захист (статус PESEL UKR), як і польські громадяни, можуть отримувати допомогу від держави 800 злотих щомісяця на кожну дитину.

На відміну від трудових мігрантів з України та інших іноземців, для цього українським біженцям не обов’язково працювати і платити податки.

Оскільки польська соціальна допомога для біженців є скромною порівняно з іншими країнами ЄС, "800 плюс" часто є головним джерелом доходу для тих біженських родин, де жінка сама опікується кількома дітьми, дитиною-інвалідом або родичами похилого віку.

Про те, що українцям ці виплати треба обмежити, ультраправа партія "Конфедерація" почала говорити ще з 2023 року.

Не дивно, що перед президентськими виборами цю риторику у Тік.

Току згадав кандидат від цієї партії Славомір Менцен.

Але якщо два роки тому інші політики проігнорували цей наратив, то цього разу Менцена доволі швидко підтримав не тільки правий консерватор Кароль Навроцький, а й декларований ліберал Рафал Тшасковський, котрий до цього багато разів підкреслював, що Варшава, де він є мером останні шість років, є домом для української громади і буде підтримувати її, як може.

Наприкінці січня Тшасковський підтвердив: він буде вимагати, аби парламент обмежив виплати "800 плюс" тим біженкам, які не працюють і не платять податків у Польщі.

Свого кандидата підтримав прем’єр Дональд Туск і пообіцяв: якщо Тшасковського оберуть, парламент схвалить його ініціативу.

Хоча ця зміна стосувалася б відносно невеликої групи біженок (до 25%), вона найбільш боляче вдарила б по найслабших.

До того ж сама формула "800 плюс" – це допомога не для дорослих, а для дітей, які не мають впливу на статус своїх батьків на ринку праці.

Цю ідею критикували десятки громадських організацій та експертів, однак голосно проти неї – як нехристиянської та недалекоглядної з точки зору польської демографії – виступив тільки спікер Сейму Шимон Головня.

І провал Головні у першому турі може стати уроком для інших – ось що буває, коли намагаєшся йти проти мейнстриму.

Зрештою, як показує опубліковане у квітні цього року дослідження CBOS, аж 69% поляків вважають, що іммігранти занадто обтяжують польську систему соціальної допомоги.

Не дивно, що обмеження виплат "800 плюс" підтримують аж 88%!.

Другий страх мешканців країни над Віслою – зростання злочинності через приїзд іноземців.

Цього бояться 66% опитаних.

І власне у цю ноту став вдаряти Туск, а за ним і Тшасковський.

У лютому розпочалася програма показових, з відеозйомкою і трансляцією до соціальних мереж прем’єра та мера Варшави, депортацій іноземців, що отримали кримінальні вироки у Польщі.

Хоча відсоток злочинності серед мігрантів нижчий, ніж середній у Польщі, а депортаційні вироки виконувалися і до цього, у 2025 році літак з кількома десятками мігрантів на борту, що відлітав у Грузію, подавався урядом як остаточна перемога Добра над Злом.

Все, аби заручитися підтримкою виборців правої частини політичного спектра, бо саме вони вирішуватимуть долю другого туру.

Боротьба за ультраправі голоси.

У першому турі такі виборці мали декілька кандидатів на вибір.

Окрім Менцена, на президентську посаду претендували Гжегож Браун та Марек Якубяк.

Для них усе, що пов’язане з міграцією, є поганим, бо це загроза польській безпеці та ідентичності.

Причому Менцен та Браун критикують прицільно як імміграцію з країн Глобального Півдня, так і приїзд українських трудових мігрантів та воєнних біженців, не приймаючи аргументів навіть про "культурну близькість".

За кілька днів перед першим туром штаб Менцена поширив відео, де йому українською мовою погрожують кілька молодиків у масках.

Поки неясно, хто записав ролик і на чиє замовлення (останніми тижнями збільшується кількість свідчень про громадян України, яких рекрутують російські спецслужби для диверсій у Європі).

Браун натомість ще з 2022 року подорожує країною з плакатами "Стоп українізації Польщі", тепер вони в унісон з Менценом розповідають у соцмережах, що громадяни України можуть мати більшу підтримку з боку польської держави, ніж самі поляки.

Їхню риторику майже повністю копіює Кароль Навроцький, який пройшов у другий тур і претендує на ультраправі голоси.

Навроцький особливо грає на питанні захисту західних кордонів Польщі, вклоняючись популярним серед виборців "ПіС" антинімецьким настроям.

"Нас заливають іммігранти з Близького Сходу та Африки, яких до нас перекидають з-за Одри", – типовий спот Навроцького.

Його опонент у другому турі Рафал Тшасковський у питаннях міграції відрізняється хіба що обіцянками, що він буде впроваджувати міграційну політику Польщі за кошти ЄС.

Поза тим суттєвих відмінностей немає.

"Попередній уряд впустив сотні тисяч мігрантів, підготував стратегію щодо біженців, яка була недопрацьованою.

Сьогодні ми це виправляємо", – заявив кандидат, який ще недавно критикував пушбеки та расизм.

Над цією зміною поглядів колись ліберала-єврократа Тшасковського іронізує інший учасник перегонів, журналіст Кшиштоф Становський: "Я проґавив момент, коли закінчилися мігранти, яких ми маємо прихистити, а почалися агресивні загарбники.

Але гнучкий хребет має мер Варшави".

Про що не говорять на виборах?.

Мобілізація електорату довкола питання міграції – це не польське цьогорічне ноу-хау.

Так зараз працює політика у Німеччині, Британії чи США, де навіть лівоцентристські партії, аби переманити електорат популістів, клянуться вигнати нелегальних мігрантів та закрити кордони.

І в Польщі це вже було – "ПіС" виграла парламентські вибори 2015 року великою мірою завдяки тому, що залякала поляків можливою релокацією сирійських біженців.

Але що відрізняє цю польську кампанію від інших – здається, польські політики остаточно попрощалися з розглядом міграційних процесів у контексті прав людини.

Апогей гуманітаризму сьогодні – визнання економічної та демографічної користі від міграції.

"Польща повинна бути безпечною та контролювати, хто в’їжджає.

Але правда полягає в тому, що біженці та мігранти вже тут, вони працюють у великих містах, на тих роботах, де підприємці не могли знайти працівників.

Наш обов’язок як політиків – не сіяти моральну паніку, а зробити так, щоб люди, які приїжджають, дійсно були перевірені, могли тут працювати й платити податки", – це слова Магдалени Беят від "Лівиці".

На жаль, не можна дивуватися такому розвитку подій: Польща протягом останньої декади перетворилася з країни-донора мігрантів на країну-реципієнта, і ця зміна відбулася найшвидше серед інших західних країн.

Польща – рекордсмен ЄС за відсотком мігрантів, які прибувають сюди саме з метою праці (а не, наприклад, навчання чи возз’єднання родин), серед громадян України працюють понад 85% "довоєнних" мігрантів та близько 70% біженців.

Більш того, українці сплачують до польського бюджету у податках та внесках більше, ніж витрачено коштів на всі види державної допомоги.

Ось тільки про це кандидати у президенти – навіть у рамках економічної логіки керування міграцією – вже не згадують.

Що додатково дає поживний ґрунт для антимігрантських наративів, розкручуваних у ЄС Росією.

Стаття початково вийшла на порталі "Наш вибір" та публікується з редакційними скороченнями з дозволу правовласника.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.