Три ілюзії Трампа: чому мирна ініціатива щодо України ризикує зазнати краху

“Нехай розпочнеться процес!” — так Дональд Трамп прокоментував свою розмову з Володимиром Путіним, оголосивши про початок переговорів щодо припинення війни в Україні.

Проте за цими словами ховається низка ілюзій, які можуть звести мирні спроби нанівець.

Про це пише The Washington Post.

Як повідомляє низка аналітичних джерел, підхід Трампа стикається з рядом системних труднощів.

Попередні спроби налагодити діалог через обмежене перемир’я, зокрема навколо енергетичної інфраструктури та морських коридорів, не дали результатів.

Після цього адміністрація США запропонувала обом сторонам підготувати основні позиції для переговорів — однак виявилось, що вони надто відрізняються.

Перехід до особистих контактів із російським керівництвом і дипломатичні консультації у Стамбулі також не принесли прориву.

На цьому тлі основна відповідальність за процес, схоже, перейшла безпосередньо до Трампа і Путіна.

Ілюзія перша: Путін хоче миру.

Першим викликом для цієї ініціативи, на думку оглядачів, є позиція самої Росії.

Після розмови з Трампом Путін підтвердив своє прагнення “усунути першопричини кризи” — словосполучення, яке багато хто трактує як сигнал про небажання визнавати незалежний геополітичний вибір України.

Упродовж усього конфлікту Кремль неодноразово заявляв, що Україна не може існувати як окрема цивілізаційна одиниця поза сферою впливу Москви.

На тлі тривалого протистояння, високих втрат і нездатності досягти ключових цілей, Путін, як вважається, зберігає курс на воєнний шлях.

Ідея перемир’я поки не фігурує в публічній риториці Кремля як прийнятна опція.

Ілюзія друга: Росія – економічний шанс для США.

Другою суперечливою передумовою, що звучить у заявах Трампа, є уявлення про Росію як потенційного економічного партнера.

У своєму зверненні він заявив, що після завершення бойових дій РФ зможе забезпечити “масове створення робочих місць” та запропонує США нові можливості для зростання.

Саме ця ідея, відома ще з часів його бізнес-кар’єри, залишається складовою його зовнішньополітичної стратегії.

Однак експерти з економіки називають таке бачення надто оптимістичним.

Вони вказують на системну корумпованість, надмірну залежність Росії від сировинного експорту та низький рівень технологічного розвитку.

Крім того, санкційна ізоляція і структурна стагнація економіки викликають сумніви в її інвестиційній привабливості.

Тим часом Україна, попри значні внутрішні виклики, демонструє активне зростання у секторі воєнних і технологічних розробок.

Уряд у Києві робить ставку на залучення іноземних партнерів до спільних проєктів — зокрема у сфері оборонної індустрії.

За словами міністра оборони Рустема Умєрова, пріоритет — не гуманітарна допомога, а повноцінні інвестиції у виробництво.

Ілюзія третя: Україну можна схилити до капітуляції.

Третє хибне припущення полягає в тому, що ослаблену Україну можна змусити до капітуляції.

Трамп неодноразово висловлював думку, що Київ нібито “не має карт у руках” — аргумент, який, однак, не враховує реальної підтримки з боку європейських партнерів.

У багатьох столицях ЄС розуміють, що поразка України матиме стратегічні наслідки для всієї європейської безпекової архітектури.

Нарощування російської військової присутності поблизу Фінляндії та країн Балтії, а також серія провокацій і підривних дій на території союзників — усе це сприймається як ознаки ширшого протистояння.

Деякі представники європейських урядів уже прямо говорять про те, що Росія фактично веде гібридну війну проти НАТО.

У цьому контексті примусити Україну погодитись на невигідну угоду буде непросто: європейські уряди не мають наміру стояти осторонь.

Країни блоку дедалі активніше переозброюються.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, зокрема, нещодавно оголосив про плани довести витрати на оборону до 5% ВВП і сформувати в межах Бундесверу найпотужніші сухопутні сили на континенті.

У Києві також розраховують на подальшу підтримку.

Українські високопосадовці, з якими спілкувалися західні журналісти, стверджують, що готуються до переговорів, але водночас — і до їх можливого провалу.

За їхніми словами, успіх ініціативи Трампа багато в чому залежатиме від готовності Вашингтона зберегти хоча б обмежену технічну підтримку — наприклад, у сфері супутникової розвідки.

Самі українці не відкидають сценарій подальшого спротиву — навіть за умов, коли основний тягар допомоги ляже на плечі європейських партнерів.

Трамп же у своїх виступах неодноразово висловлював емоційне занепокоєння масштабами насильства, називаючи війну в Україні “кривавою лазнею”.

Але для ефективного посередництва, зауважують спостерігачі, емоційної риторики недостатньо.

Мирний процес вимагатиме чіткої структури, поступової роботи й дипломатичного ресурсу.

Один із ключових уроків міжнародних переговорів, згаданий Генрі Кісінджером, полягає в тому, що особисті якості посередника не гарантують результату.

Переговори, наголошував він, — це не місце для самозакоханості, а складна технічна робота, яка рідко піддається швидким рішенням.