Демографічна криза в Україні: чи є дно та яким буде населення 2041 року

На четвертий рік повномасштабної війни демографічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися.

Смертність вже втричі перевищує народжуваність, а перспективи повернення мільйонів українців, які виїхали за кордон, залишаються невизначеними.

Що чекає на Україну у майбутньому, якою буде чисельність населення 2041 року та завдяки чому можна подолати демографічну кризу — про все це в ексклюзивному інтерв’ю ТСН.

ua з Олександром Гладуном, заступником директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.

Війна зупинила народжуваність та підвищила смертність.

— Останнім часом точиться багато розмов, щодо високої смертності на низької народжуваності в Україні.

У які роки ці показники були відповідно найвищими і найнижчими?.

— Якщо говорити за народжуваність, то найнижчою вона стала за роки війни.

Після початку повномасштабного вторгнення, рівень народжуваності почав знижуватися — це природна реакція людей на важкі часи.

Зменшення рівня народжуваності підчас війни обумовлене двома чинниками.

Перший — це масовий виїзд наших громадян за кордон, причому дуже велику частку цих людей складають жінки репродуктивного віку.

Другий чинник — велика кількість ВПО.

Всі дослідження свідчать про те, що у разі зміни людиною місця проживання, тим більше, якщо вона переїздить до іншої країни або має проблеми з житлом, працевлаштуванням, знижує рівень народжуваності.

Тож таке притаманно не тільки Україні.

Що стосується смертності, то тут також дуже сильний чинник — війна.

Точно ми не знаємо, скільки наших військових гине на фронті.

Але гинуть і цивільні люди, бо вся територія країни під обстрілами.

До цього додається підвищення смертності, яке обумовлено стресами, загостренням хронічних захворювань.

А також тим, що не завжди можна вчасно отримати медичну допомогу, особливо в населених пунктах недалеко від лінії фронту.

Все це призводить до підвищення рівня смертності в Україні.

Звідки беруться потрібні коефіцієнти.

— Торік за даними Мінюсту в Україні народилося майже 177 тисяч дітей, а померло понад 495 тисяч українців.

Як можете прокоментувати ці страшні цифри?.

— В країні війна — тут нічого дивного немає.

Коли ми робимо оцінку рівня смертності, то використовуємо данні про реєстрацію народжень та смертей, які надає Мінюст.

Важливо розуміти, що це абсолютні числа.

Тобто вони залежать від чисельності населення — чим вона більша, тим більше продукуються демографічних подій — народжень і смертей.

Наприклад, якщо в країні проживає 10 мільйонів людей, то кількість смертей та народжень для неї буде однією, і зовсім іншою для країни, де мешкає 50 мільйонів жителів.

Тому в демографії прийнято розраховувати так звані «показники інтенсивності».

Вони розраховуються, як відношення абсолютних чисел народжених та померлих на середньорічну чисельність населення і множаться на тисячу (масштабуючий множник).

Отримані коефіцієнти дають можливість порівнювати не тільки окремі країни, а й динаміку, тому що у будь-якій країні постійно змінюється чисельність населення і в цьому сенсі цей показник навіть за один рік важко порівнювати з іншим.

Коли рівень смертності завмирав в Україні.

— Уточню, коли в Україні була найвища смертність, якщо дивитися по загальних коефіцієнтах?.

— Найвища смертність в Україні, до повномасштабного вторгнення, була у 2021 році.

Але цей рік, як і 2020 не є характерними, бо у цей період був коронавірус.

У 2021 році серед причин смертності, ковід вийшов на друге місце, обігнавши онкологічні захворювання.

А от якщо взяти 2019 рік, то коефіцієнт тоді був на рівні 14,7 померлих на 1 тисячу населення.

І він на рівні 14,5–14,9 практично залишався незмінним з 2011 року.

До 2011 року рівень смертності був навіть більшим 15-16 на 1 тисячу населення.

Під час війни, можна сказати, що цей коефіцієнт ймовірно є значно вищим.

Але тут ми маємо проблему з порівнянням територій, тому що Мінюст реєструє померлих тільки по підконтрольній території.

Маємо труднощі і з оцінкою чисельності населення, в тому числі, по підконтрольній території — не можемо точно визначити кількість людей та відповідно розрахувати цей показник.

Тому можу лише констатувати — так, смертність в Україні дуже велика.

Порахувати народжених українців за кордоном поки неможливо.

— А як щодо рівня народжуваності?.

— Коефіцієнт народжуваності розраховується від кількості народжених дітей поділеної на середньорічну чисельність населення і теж множиться на 1 тисячу.

Тут ми маємо негативну динаміку.

Після 2011-2012 років, коефіцієнт народжуваності почав зменшуватися.

У 2011 році він був на рівні 11,0, а в 2019, перед спалахом ковіду, вже становив 8,1.

Це дуже стрімке зменшення народжуваності.

Воно було обумовлено певною кризовою ситуацією всередині країни, реакцією людей на економічний стан, змінами репродуктивної поведінки людей.

А під час війни, цей коефіцієнт, ще менший.

Люди відкладають народження дітей через війну, особливо ВПО та ті, хто виїхав за кордон.

Більш того, ми навіть не знаємо наскільки повно реєструється чи враховується в Україні народження дітей, які відбулися за кордоном.

Для цього треба, щоб жінка народила, потім відвідала консульство України та отримала певні документи, приїхала до України і вже тут оформила народження дитини.

На жаль, нам не відомі достеменні числа народжених за кордоном українців, тому ситуацію зараз неможливо точно оцінити.

Помирає втричі більше українців, ніж народжується.

— За 2024 рік маємо низьку народжуваність і майже пів мільйона смертей.

До чого така тенденція може призвести у майбутньому?.

— Хорошого мало.

Відбуватиметься скорочення чисельності населення за рахунок природного чинника.

Для того, щоб не було такого скорочення, треба щоб ці показники були на рівні 100 на 100.

У 2024 році по підконтрольній території маємо співвідношення — 100 народжень на 280 смертей.

Тобто, зараз в Україні помирає приблизно втричі більше людей, ніж народжується.

Це прискорює темпи скорочення чисельності населення і є доволі небезпечною ситуацією, але вона не критична, тому що після закінчення війни все це може змінитися і для цього держава повинна виконувати певні заходи демографічної політики.

Зараз важко сказати, якими будуть подальші тенденції, бо все залежить від того, на яких умовах та коли саме закінчиться війна, а також від того, скільки людей повернеться з-за кордону, якою буде економічна ситуація в країні, ситуація на ринку праці, ситуація з житлом.

Стимул для народження дітей.

— А що впливає на рівень народжуваності, чи є шанси його підняти?.

— На народжуваність впливає дуже багато чинників.

Наприклад, забезпечення дошкільними навчальними закладами, житлом, рівень оплати праці, можливість утримувати та виховувати дітей до їх працездатного віку.

На жаль, допомога при народжені дитини, яка надається зараз, це трохи більше 41 280 гривень (1 тисяча доларів).

Людям дають одну велику разову виплату (10 320 гривень), а потім виплачують щомісяця по 860 гривень на дитину протягом 36 місяців.

Як на мене, то для середньостатистичної сім’ї — замала сума, щоб нормально виховувати дитину.

І тим більше, прийняти рішення про народження другої.

Це відразу підвищує ризик для родини опинитися за межею бідності.

Варто враховувати, що після народження дитини жінка не працює, перебуває у декреті три роки або у окремих випадка шість, за показаннями лікарів.

І в цей період жінка не отримує зарплати, окрім державної підтримки.

Все навантаження падає на чоловіка.

Тобто, якщо до народження дитини у сім’ї було дві заплати і в середньому це було на двох людей, то після народження дитини — це одна зарплата чоловіка, яка витрачається вже на трьох осіб в родині.

Тому, якщо у родини немає певних заощаджень, чи низька зарплата, то подружжя свідомо не наважується на народження другої або третьої дитини.

Коли запрацює Стратегія демографічного розвитку.

— Вже начебто мала б запрацювати Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року, про яку ми звами говорили?.

— Треба дивитися, наскільки реально працює Стратегія демографічного розвитку, яка була затверджена наприкінці минулого року.

Є питання до її реалізації.

У документі зазначено про підтримку сім’ї та сприяння народжуваності, забезпечення економічної самостійності родини.

Також є розроблений та затверджений План заходів з її реалізації у 2024-2027 роках, але проблема втому, що цей план під реалізацію Стратегії взагалі не фінансується.

У розпорядженні уряду вказано, що виконання плану заходів здійснюється «за рахунок і в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством».

Тому якщо ця програма окремо не підтримується фінансово, то її ефективність буде незначною.

Чи є дно у демографічної кризи.

— Якими можуть бути подальші демографічні прогнози і чи є межа у демографічно кризи?.

— Якихось чітких критеріїв щодо цього немає.

Але якщо нічого не робити і просто спостерігати, то чисельність населення буде поступово зменшуватися.

Так, ситуація дуже складна, але не можна сказати, що через демографічну кризу країна перестане існувати.

Скажу так, що у нашій ситуації дуже багато залежить від наших сусідів та їх поведінки.

Передусім це Росія з її збройною агресією, але ми бачимо й певні закиди з боку Угорщини.

Тому для того, щоб держава почувала себе впевнено, нам потрібен певний демографічний потенціал.

Якщо його недостатньо, тоді для забезпечення виживання України, треба більше людей навчати військовій справі, забезпечувати зброєю та всім необхідним, розробляти та впроваджувати новітні військові технологій для ефективного захисту країни.

Тобто компенсувати те, що Україна має чисельність населення менше, ніж Росія.

Маємо зрозуміти, що не так з Україною.

— Чи зникне демографічна криза після закінчення війни?.

— Проблема набагато глибша.

Якщо взяти нормальну ситуацію, коли ніхто нікому не загрожує, то в світі і у Європі є дуже багато країн з меншою чисельністю населення, ніж в Україні, а живуть вони набагато краще.

Тобто тут ми маємо розібратися взагалі самі в собі — чому у нас все так відбувається.

Скоріш за все, у нас в державі має місце інституційна криза або криза державного управління і реалізації.

Причому вона перманентно триває вже дуже довго.

У 1991 році, коли розпадався Радянський Союз, Україна мала найкращі стартові позиції з усіх колишніх республік.

Так, були проблеми зі структурою економіки, тому що багато підприємств працювало на військово-промисловий комплекс, і, як з’ясувалося, він був би зовсім не зайвим зараз для України, якби вцілів до цього часу.

Але ми всім цим просто не скористалися.

Зараз якщо подивитися на Європу, то Україна знаходиться десь у кінці загальноєвропейського списку по добробуту, на останньому чи передостанньому місці.

І тут питання: чому так? Гадаю, що проблема всередині країни.

І якщо цього не виправити, то ситуація буде лише погіршуватися.

А якщо економічна ситуація погіршується, виникає відповідна реакція у людей щодо демографічних процесів.

При поганій економічній ситуації та під час економічних криз, смертність завжди трохи підвищується, а народжуваність стримується.

Погана економічна ситуація може сприяти тому, що люди поїдуть працювати, а потім і жити, у інші країни.

Тому нам передусім варто розбиратися зі своєю країною: чому так відбувається.

Це комплексна проблема і вона вже виходить далеко за межі демографії.

Але я вважаю, якщо не налагодити життя всередині країни, то це ще більший ризик, ніж поступове скорочення чисельності населення.

Тим більше, що практично в усіх європейських країнах смертність перевищує народжуваність.

Навіть в Китаї чисельність населення почала скорочуватися.

А за прогнозом ООН, десь в середині 2080 років, а можливо і раніше, чисельність населення світу почне скорочуватися.

Тобто тут ми не є унікальними, але у нас просто темпи скорочення чисельності населення дуже великі, в цьому вся проблема.

У 2100 році українців буде лише 15 мільйонів?.

— До речі, за прогнозом ООН до 2100 року населення України скоротиться до 15,2 мільйони осіб.

І це ще позитивний сценарій, за негативного — залишиться лише 10 мільйонів українців.

Як ви ставитеся до таких прогнозів і чи можуть вони справдитися?.

— Я гадаю, що реальність такого прогнозу малоймовірна.

Тут варто розуміти саму суть демографічного прогнозу.

А його можна поділити на три категорії.

Перший — це короткотерміновий прогноз на 3-5 років, він доволі точний.

Другий — середньострокові прогнози — до 15 років.

Їх точність менша, і вони використовуються для розробки перспективних планів у економічній та соціальній сферах, щоб мати уявлення, що буде з державою у цей період.

Третій — довгострокові прогнози на 50 чи 100 років.

Їх слід розглядати як прогнози-попередження.

Що буде з країною чи містом, якщо нічого не змінювати.

Довгострокові прогнози слугують стимулом для того, щоб розробляти демографічну політику так, аби такі прогнози не реалізувалися.

Саме з такої точки зору слід розглядати і цей прогноз від ООН.

Коли розробляється будь-яка категорія прогнозу, то в нього закладаються різні гіпотези щодо народжуваності, смертності та міграції.

Вони в основному враховують тенденції минулих років, але на перспективу враховують і експертні оцінки, бо без них ніяк.

Один експерт може поставити одну оцінку, а інший — іншу, і у підсумку отримати різні результати.

Тому і складаються багатоваріантні прогнози, коли в них закладаються різні сценарії.

Наприклад, висока народжуваність, висока смертність та нульова міграція.

Або — висока народжуваність та мала смертність, тоді чисельність населення буде збільшуватися.

Тому довгостроковий прогноз не слід сприймати, як вирок, а саме, як попередження.

Врешті, ми не знаємо, що буде зі світом через три роки, якими будуть країни і у яких кордонах.

Або ж почне підніматися рівень світового океану і взагалі розпочнеться масове переселення людей і все буде зовсім по-іншому.

Чи має значення чисельність населення.

— Ви згадали про країни Європи, де мало людей, але вони чудово живуть, чи може таке трапитися з Україною?.

— Все залежить від того, як ми організуємо своє життя.

Навіть, якщо населення України буде становити 25 мільйонів, це не буде остання країна в межах Європи.

Є країни Балтії, у яких взагалі лише по декілька мільйонів населення, а живуть вони краще ніж ми.

Точніше, держава у них функціонує краще.

Ми повинні розібратися, що у нас не так в системі управління, чому виникла інституційна криза, які вади національного характеру нам заважають.

І відповідно, зрозуміти, що робити для їх виправлення.

Це завдання не тільки для влади, а й для всього населення.

Потрібно переосмислити минуле, і зрозуміти, що треба зробити аби жити краще.

Чому дозується демографічна інформація.

— Що зараз заважає робити більш детальні демографічні дослідження?.

— Ми обмежені в демографічній інформації, як і більшість дослідників, користуємося відкритими даними Міністерства юстиції.

Зараз Державна служба статистики України не надає свою інформацію у публічний простір.

Вони вважають її не повною і не надійною.

Тим більше, що діє закон, який забороняє оприлюднювати такі дані, він був ухвалений ще у 2022 році.

З іншого боку, ми ставимося з розумінням до такої позиції Держстату.

Тому що в умовах війни, демографічна інформація має стратегічну цінність.

Наприклад, якщо подивитися інформацію про померлих за статевовіковими групами та порівняти її з попередніми роками, можна оцінити втрати нашої армії.

А якщо подивитися народження за віком матері, то можна більш-менш оцінити структуру тих, хто виїхав за кордон і тих, хто залишився в Україні.

Все це може бути використано проти держави в умовах війни.

Тому ми збираємо дані з різних джерел, аналізуємо і робимо свої експертні оцінки.

Скільки українців буде у 2041 року.

— Чи переглядалися демографічні прогнози стосовно чисельності населення України?.

— Так.

Ми переглянули наш прогноз.

І якщо раніше робили його враховуючи всію територію України, то зараз зрозуміли, що по непідконтрольній території не можемо об’єктивно оцінити демографічну ситуацію.

Тому зробили оцінку чисельності населення на початок 2025 року виключно по підконтрольній території.

Тут варто зазначити, що коли ми робимо прогноз по Україні, то враховуємо найважливіший момент — рік закінчення війни, тому що демографічні процеси (народжуваність, смертність, міграція) під час війни, 3-5 років після війни і далі мають відмінності.

У цьому варіанті прогнозу заклали дату закінчення війни у 2027 році.

На початок 2025 року ми оцінили чисельність населення на підконтрольній території трохи більше 27 мільйонів.

Відповідно до 2041 року, чисельність населення України буде становити 23-24 мільйони, тобто скоротиться ще на 3-4 мільйони.

Негативний сценарій та повернення з-за кордону.

— Чи робився у дослідженні негативний сценарій прогнозу?.

— Ні.

У цьому дослідженні ми не робили негативного сценарію.

Негативним ми вважаємо сценарій за яким війна закінчиться у 2030 році.

За таким сценарієм чисельність населення України буде на рівні 22 мільйонів.

Річ у тім, що чим довше триватиме війна, тим менше шансів на отримання так званого «компенсаційного підвищення народжуваності», смертність теж буде на високому рівні і значно менша кількість людей повернеться з-за кордону.

Тут треба брати до уваги, що у нас дуже багато поруйнованого житла, особливо у східній та південній Україні.

Тож, якщо українці за кордоном облаштуються, трохи опанують мову, їхні діти підуть до місцевих шкіл, то кількість тих, хто повернеться буде значно меншою.

— Чи досліджували ви скільки українців повернуться додому з-за кордону після закінчення війни?.

— Прогнозували.

Якщо війна закінчиться у 2030 році, то до України може повернутися приблизно 2 мільйона людей.

Нагадаю, що за оцінками управління Верховного комісара ООН у справах біженців, за кордоном зараз знаходиться 6,9 мільйона наших співгромадян.

Хоча ми вважаємо, що це число перебільшеним на 1-1,5 мільйона.