День Києва. Які райони столиці найбільше підтримували проросійські сили? Дані публікуються вперше

Попри те, що більшість українців переконані, що вибори не на часі і під час війни це дійсно так, є речі, про які ми не маємо забувати ніколи і робити все, щоб вони не повторилися знову. Проросійські сили в столиці на останніх виборах набрали сумарно понад 15% голосів (ОПЗЖ, «Партія Пальчевського» та «Партія Шарія»). По суті, кожен 7-й виборець столиці підтримав проросійську політичну силу.

Якщо після Революції Гідності на виборах після Віталія Кличка на другому місці була самовисуванка Леся Оробець, яка проявила себе під час Майдану, то через коротку політичну пам’ять киян на друге місце як кандидат у мери під час виборів 2020 року вийшов представник нині забороненої партії ОПЗЖ – Олександр Попов. 

Це той самий Попов, який у 2013 році встановлював на Майдані «йолку» і в кабінеті якого курував цим всім дійством тогочасний заступник Секретаря Ради Національної Безпеки та Оборони Володимир Сівкович, також були присутні народні депутати Партії регіонів, зокрема Нестор Шуфрич. Це все завершилося розгоном мирного студентського протесту і переросло в Революцію гідності.

Для розуміння, через шість років після Революції Гідності у Києві Попов зміг на виборах як кандидат у мери обігнати Сергія Притулу («Голос»). І якби Кличко не взяв ледь більше 50% голосів – відбувся б навіть другий тур між Кличком та Поповим.

До Дня Києва у рамках спецпроєкту «Києве мій» громадська ініціатива «Голка» отримала дані щодо розподілу голосів по районах від Київради, які раніше не публікувалися. Ці дані дають розуміння, де у столиці була найбільша підтримка проросійських сил.

Де засіли адепти ОПЗЖ?

Попри те, що Росія анексувала Крим і тимчасово окупувала частину Донеччини і Луганщину, на виборах 2020 року у столиці України партія ОПЗЖ посіла четверте місце і, крім Попова, у своїх списках провела ще й Ігоря Кириленка – адвоката кума Путіна – Віктора Медведчука. Найбільша підтримка нині забороненої партії у столиці – у центрі міста. 

Це пов’язано з тим, що центральна частина Києва традиційно має вищу частку людей російського походження (за даними перепису 2001 року). 

У минулому електоральна географія в місті була тотожною, якщо порівнювати з голосами, які виборці віддавали за Партію регіонів та Віктора Януковича. Найменше ОПЗЖ підтримували на Святошині, зокрема на Академмістечку та Троєщині.

І тут варто додати, що у Верховній Раді ОПЗЖ разом зі «Слугами народу» у 2019 році, коли ухвалювали зміни до Виборчого кодексу, просували бар’єр для внутрішньопартійного рейтингу на рівні 25%. Йдеться про 25% від виборчої квоти в окрузі – тобто від кількості голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата в конкретній громаді. Саме такий відсоток голосів мав набрати кандидат зі списку партії, щоб подолати внутрішню конкуренцію і мати шанс на прохід до місцевої ради. Якщо ж кандидат отримував менше – мандати розподілялися між кандидатами за черговістю у списку, сформованому партійним з’їздом. Так раніше обіцяна виборча реформа – з відкритими списками – обернулася напівзакритими, де виборець нібито може впливати, але насправді рідко коли щось голоси змінювали.

Це робилося для того, щоб проводити в місцеві ради людей не через відкриті списки у партіях, аби проходив той, хто набере більше голосів, а через партійний список. Так, саботували виборчу реформу. У результаті таких рішень кандидатка від ОПЗЖ Олена Букало попри те, що набрала 162 голоси, стала депутаткою в місті-мільйоннику Києві (для порівняння один мандат в середньому для Київради становив дещо менше 5 000 голосів). Це відбулося тому, що вона мала високе місце у списку.

Який район столиці за «Перемогу Пальчевського»?

Але якщо на Святошині не було підтримки ОПЗЖ, то як раз тут голосували за ще незаборонену «Перемогу Пальчевського». Тут варто додати, що Пальчевський – досі активно працює в інформаційному полі. Так він неодноразово з’являвся на нині забороненому проросійському Youtube-каналі «Лана – Тут». Політик називав війну «спеціальною операцією», у якій винен Захід, саме так, як це робить країна-агресорка. 

Найбільшу підтримку ця партія отримала на Солом’янці, де розташована пов’язана з ним клініка «Євролаб». Але не це стало визначальним фактором. 

На Солом’янці у команді Пальчевського балотувався Максим Шкуро – колишній помічник народного депутата від БПП Дмитра Андрієвського та колишній очільник райдержадміністрації Солом’янського району. За рік до місцевих виборів він йшов від цього району столиці в народні депутати – цим і пояснюється значний результат політичного проєкту Пальчевського у столиці. Шкуро був не єдиним, хто допомагав підтягнути рейтинг. «Перемога Пальчевського» взяла до себе у список низку депутатів зі шлейфом, які були токсичними для своїх колишніх партій і ті не брали їх у список. 

Для того, щоб пройти в Київраду партії Пальчевського забракло менше 0,5%. Політичний проєкт подав кілька десятків позовів, аби скасувати результати виборів в столиці, але безрезультатно. 

«Партія Шарія»

З-поміж проросійських сил, які боролися за столицю, крім ОПЗЖ, є ще одна нині заборонена партія – «Партія Шарія». Яка набрала дещо менше 3%. Якщо дивитися на електроральну географію, то, як і у випадку з ОПЗЖ, найбільше прихильників цієї політсили було саме в серці столиці.

Очолював список маловідомий псевдосоціолог Михайло Железняк, який згідно з даними Texty.org піарив Медведчука та ОПЗЖ. Железняк отримував за позитивні згадки Шарія гонорари. Про це повідомляли Bihus.info.

Які райони підтримували «слуг», а які опозицію?

Що стосується столиці, то тут справи у партії влади навіть після формування монобільшості у Верховній Раді та проведення дуже творчої передвиборчої кампанії у Києві не дали видатних результатів.

Кандидатка на посаду міського голови від «Слуг народу» Ірина Верещук, яка вважала Кличка єдиним своїм суперником, вочевидь серйозно прорахувалася. Партія «Слуга народу» взяла менше голосів, ніж ОПЗЖ, – 7,5%. 

Найбільше мала підтримку на Солом’янці та Оболоні, досить високі показники і на Троєщині, Райдужному та Воскресенці. Найслабше ж політичний проєкт підтримували мешканці Голосієва, Святошина, Академмістечка, Шевченківського району.

Якщо ж аналізувати результати двох партій – «Удар» та ЄС, які набрали майже рівну кількість мандатів, то у Києві ЄС мала рівномірну підтримку у столиці. Щоправда, Деснянський район підтримував цю партію у порівнянні іншими найменше. Першим номером партійного списку була Марина Порошенко.

«Удар» підтримували найкраще у Деснянському районі та на Печерську. І тут треба додати, що за Печерськ в партії мера відповідав депутат, який згодом очолив земельну комісію – Михайло Терентьєв. Поліція повідомляла про те, що тут скуповували голоси. 

Як відомо, Терентьєв раніше був помічником людини з команди Черновецького – депутатки Київради Алли Шлапак. Нещодавно Терентьєву довелося вийти з «Удар» після того, як Bihus.info видав розслідування, де депутат фігурував у «плівках Комарницького». Терентьєву вручили підозру.

Що стосується «Єдності», яку на вибори вів нині покійний ексмер столиці Олександр Омельченко, то цей політичний проєкт мав найбільше підтримку в Дарницькому районі столиці.

Виборці «Батьківщини» забезпечили своїй партії 12 мандатів. Найбільшу популярність партія мала на Борщагівці, Оболоні, Лісовому масиві, а також в Шевченківському районі. Мінімальну підтримку політ сили було зафіксовано південному лівобережжі.

Географія підтримки «Голосу» в Києві має пікові значення в районах Печерська та Голосієва, а мінімальна підтримка в спальній Борщагівці, а також у Деснянському районі.

Насправді, явка на останніх виборах була дуже низькою – менше 35% і один мандат в місті-мільйоннику по суті сформували ціною менше 5 000 голосів. 

Коли Омельченко очолював Київ, то під час Помаранчевої революції він впустив майданівців у приміщення Київради, а ставленик державного зрадника Януковича – Попов, який керував КМДА під час Революції Гідності за відсутності Черновецького, встановлював на Майдані ялинку, що стало приводом для розгону студентського протесту.

Кияни не мають права ніколи залишатися осторонь політичного процесу. Всі революції збиралися на Майдані і від того, хто керує столицею залежить, чи зможе країна в переломний момент історії відстояти демократичний устрій та державність.