Світлана Поваляєва: Київська ідентичність затиралася. Формувався «булгаковский Киев»

Київ – місто з тисячолітньою історією, але з навмисно стертою ідентичністю. Його свідомо перетворювали на «русскій город», де не говорять «па-укрАински». Нам нав’язували образ «булгаковського Києва» і витирали у пам’яті справжніх видатних киян.

Як і чому ми забули, хто вони – видатні кияни, чому підприємці тепер не створюють більше музеїв та бібліотек, а забудовують Київ і руйнують історичну спадщину? Як передати дух Києва? Чи впливає на любов до міста те, що чи ти «корінний» киянин?

На ці питання відповідає письменниця, поетка Світлана Поваляєва у спецпроєкті громадської ініціативи «Голка» – «Києве мій», який стартував до Дня Києва. Мисткиня на війні втратила двох синів. Роман Ратушний та Василь Ратушний пішли захищати Україну, а до повномасштабного вторгнення Роман оберігав столицю від знищення зелених зон, гуртував громаду Протасового Яру.

Як формувати ідентичність киян, аби вони захищали культурну спадщину та екологію міста – у спецпроєкті громадської ініціативи «Голка» «Києве мій», який стартував до Дня Києва.

Ідентичність киян

Хто такі кияни і що їх об'єднує? От Google видає публікації про ідентичність одеситів, львів'ян, дніпрян, але відповіді на питання щодо ідентичності киян не дає.

Історія проста і, м'яко кажучи, не дуже весела. Київська ідентичність затиралася. Це результат пропаганди. Ця історія розпочалася десь наприкінці ХІХ століття. Далі вже за червоного терору і з окупацією більшовиків, особливо за Сталіна, буквально насаджувалася ідея цього «русского міста»: Київ – «русский город», Київ – «это столица». Київ «никогда не говорил по-укрАински».

А є ще «булгаковський Київ». Я пам'ятаю буквально сплеск цієї насадженої міфології в 90-х. Тоді нічого не видавалося, всі бідні, тільки-тільки розвалився совок, а почали масово видавати альбом – Булгаковський Київ. Дорогий на той момент, розкішний, з фотографіями старовинного Києва. Але він був побудований не як історична довідка, а як художній альбом. Там не було ні Нечуя-Левицького, ні Євгена Чикаленка. Нікого не було.

Був Булгаков, і все будувалося на його творах – на «Білій гвардії», абсолютно українофобському творі. Це, до речі, якщо не помиляюся, єдиний його твір, де описується Київ, бо він описує ті події, свідком яких він був.

Але  при цьому чомусь Булгаков став подаватися як такий співець Києва, такий прямо киянин, який той Київ любив, що поїхав аж в Москву і писав «пісьма» Сталіну. Чолобитні. От на узвозі жив композитор Олександр Кошиць, але чомусь це «булгаковський будиночок» (Кошиць — культурний амбасадор часів Української Народної Республіки, який представив світу «Щедрика» – прим. ред.).

Ну, не Булгаковим єдиним деформували нашу ідентичність. Було ще й таке: «киевлянка, киевлянка, киевляночка, не путана, не воровка, не циганочка»...

О Боже мій! Це трохи пізніше, але і це теж. Насправді, Київ – неймовірно древнє місто – колиска нашої цивілізації. І тут можна йти від будь-якого періоду. Але те, про що ви запитуєте, то це, власне, оці радянські, і ранньо радянські, і пізньо радянські міфи. Одеси це стосується так само. Просто у них вистачило хисту нам цей міф нав'язати, і він зараз теж великою мірою деконструюється. І про Єкатеріну, яка там «построїла» Одесу, і про «спеціальний одеський язик» і «одескую ідентічность». Розумієте, всі оці конструкти, вони були нав'язані совком, більшовиками.

«Корінні» і ті, що понаїхали.

До речі, кого вважати справжнім патріотом Києва і чи має значення, чи тут ти народився і чи жили тут твої батьки? Були ж ті, хто дійсно любив це місто і доклався, щоб воно уславилося. Наша розмова приурочена до Дня Києва, і хотілося б знати вашу думку: кого можна вважати видатним киянином і кого варто пам’ятати? 

Очевидно, що важливе ставлення людини до цього міста, а не те, що вони тут просто народилися. Ми бачимо, що відбувається упродовж якихось кількох останніх десятиліть – кошмарна рейдерська забудова Києва. І це ж не всі забудовники, умовно кажучи, з Дніпра чи Донеччини. Тут є і київські «прекрасні» забудовники, яким абсолютно не болить те, як вони спотворюють і руйнують це місто. 

А є люди, які навпаки сюди приїздять і роблять багато для розвитку і для захисту міста. Наприклад, Протасів Яр захищали не тільки мешканці Солом’янки і Протасового Яру. Один з найближчих побратимів Романа (Роман Ратушний – молодший син Світлани Поваляєвої, який загинув на фронті – ред.) – Євген Черепня, він взагалі сам зі Слов'янська. Він ще молодший за Романа і теж з 93-ї бригади, зараз воює.

Ну, важко переоцінити те, що Черепня зробив і для Києва, і для Протасу, і для боротьби з рейдерами. 

Тобто, критерій «місце народження у Києві» ми викреслюємо. Кого ж вважати видатним киянином? 

Це дуже просто. Це людина, яка залюблена, закохана в це місто, і яка його вивчає, знає і трепетно ставиться до його історії. 

Ну, не для кожного це очевидно. Якось була розмова з ексдепутаткою Київради, вона з громадського сектору. І вона отримувала такі настанови від політтехнологів: «Далеко не для всіх киян захист культурної спадщини перше питання. Воно навіть і не друге, і не третє.» А на першому місці що? Організація парковки, робота, ціни на ринках і так далі. 

Тоді давайте просто говорити про те, а хто такі кияни. Знаєте, є історія нав'язаної форми ідентичності і поведінки. Це «корєнниє києвлянє», «клуб корєнних кієвлян». Корінні кияни і великою мірою київське єврейство виїхали ще в перші-другі хвилі еміграції звідси. І не треба тут розказувати про корінних.

Наприклад, моя мама, її батьки народилися в Києві, але батьки мого батька – з Вінниччини, хоча сам він народився в Києві. Якщо ми почнемо рахувати оці коліна… Людина може бути там хоч в п'ятому коліні киянином, але абсолютно не цінувати, не розуміти цінності, древності, і духу цього міста. От їй важлива парковка.

У нас на Протасі теж були ті, кому важливо зробити парковку там, де зараз сквер, де у нас стоїть пам'ятний знак всім воїнам, хто бере участь в сучасній російсько-українській війні, і всім, хто загинув. Тут стоїть наш прапор. І це дуже важливо. Мені здається, що це набагато важливіше, ніж якась парковка. 

А от те, що забудовують зараз так, що потім ливньовки не працюють, все затоплюється, або там машини нема де ставити, то це тому, що ви це не спроєктували від початку, а тепер в сквері чи в якомусь парку терміново потрібно робити парковку.

Від захисту зелених зон, історичної спадщини до захисту державності

Ситуація з Протасом показала, що громадяни можуть гуртуватися, аби захистити зелені зони. Але вони виходять захищати не лише зелені зони, а й державність. Мова ж і про події на Майдані. То чи дійдемо ми до того, щоб влада не чекала нашого гуртування: якщо вони почнуть – встане весь Київ чи весь район? Бо те, що відбувається зі столицею за останні 20 років – це, безумовно, жахливо. З якого б на який берег не їхав – історичний ландшафт повністю змінений і сплюндрований. 

Великою мірою все залежить від конкретних локальних громад. Саме тому ідеться про розвиток сили громад, для того, щоб це потім масштабувати на всю країну. У нас цей ландшафт неоднорідний. Є райони, є громади, де в результаті певних типів і способів заселення, людям дійсно байдуже на те, що у них якась древня річка колись текла, чи перерили якихось 10 шарів ґрунту і викинули археологічну спадщину на смітник. 

Але я думаю, що суть будь-якої влади, особливо в сучасному світі, зараз однакова. Влада завжди буде пробувати, наскільки можна сісти на голову, наскільки опиратиметься суспільство. Ви бачите, якими крихкими виявилися демократії. Варто було трошечки пошкребти цей шар, який нарощувався страшними зусиллями у всьому світі, в Америці так само. Подивіться, як можна швидко це все «хакнути»! У мене ніяких ілюзій нема. Я думаю, що справа громад і людей виховувати опірність і свідомість, тоді, можливо, і до влади обиратимуть більш свідомих людей, менш хижих.

Влада постійно пробуватиме, до якої міри можна йти, а де дадуть відсіч. До якої міри люди готові боротися. Громада не повинна заспокоюватися, бо як тільки заспокоївся – щось нове несеться.

Але ж це ми бачимо не лише в Києві, проблеми з такою ідентичністю і мисленням. Може у нас не до кінця сформована загалом українська ідентичність? Лауреат Шевченківської премії Сергій Кримський писав у «Культурних архетипах Києва», що вся українська філософія орієнтується на київську. Тобто, якби ми тут напрацювали цю ідентичність киянина, який береже культурну спадщину, зелені зони, то такий тип мислення можна було б більш успішно поширювати і на інші громади.

Будь-який справжній киянин, справжній одесит, справжній харків’янин – це насамперед – українець. У нас є українська ідентичність. Те, що у нас є якісь регіональні культурні особливості, це цілком нормально, але це не може бути окремою ідентичністю.

Ці ідентичності локальні, вони нав'язувалися і створювалися, як мені здається, з повітря, саме для того, щоб затерти українську ідентичність і натомість створити якийсь симулякр чогось начебто культурного, але насправді це не потрібно. Це виникає в природний спосіб, само собою є культурне розмаїття регіональне, наприклад, якесь локальне, але це все Україна і це українська ідентичність, яка має свої особливості певні на Сіверщині, на Донеччині і так далі. 

Пам'ятаєте серіал «Секс і місто», коли героїні сперечалися, що мешканка Мангеттену ніколи не закрутить волосся так? То от киянок і киян можна вирізними за якимись ознаками? І що треба робити, аби ті, хто приїздять, полюбили по-справжньому це місто?

Розумієте, Київ вже завжди в певному сенсі був Вавилоном. Це ж не тільки зараз приїхали сюди люди, які не народилися в Києві. У принципі фішка Києва в тому, що тут постійно (люди) з усієї України, як в алхімії, в місті плавиться ця субстанція.

У нас є багато різних фестивалів вуличної їжі. Взагалі у мене День Києва був улюбленим святом. Я його любила більше за Новий рік. Тоді після жорсткого совка я побачила вернісаж!.. На різні культурні заходи зараз приводять кияни дітей заради інтересу. Треба насамперед на дітей та молодь орієнтуватися. Вони дуже швидко ростуть.

100-150 років тому багаті кияни значні суми виділяли не тільки на благодійність, а й на розвиток освіти – заснували інститути. Київський політичний інститут профінансували значною мірою багаті кияни. Терещенки віддавали свої будинки, і зараз це музеї. А от чим запам'ятаються сьогоднішні підприємці? Чому в них не виникає бажання збудувати своїм коштом для міста бібліотеку, музей чи лікарню? 

Думаю, що це сталінська селекція зі знаком мінус. Взагалі вся наша трагічна історія, це травма, яка призвела до того, що це покоління совєтських людей, в яких, у принципі, нічого за спиною немає і вони цього не відчувають. Вони можуть собі придумати щось таке смішне, якесь там смішне дворянство.

Ну, так, буває наші олігархи купують французькі замки. Ну яке відношення ти маєш до французького замку? 

Оце шляхетність родин, не через гроші чи титули з’являється. Шляхетність – вона у ставленні до світу, до людей, до навколишнього середовища, до історії, до пам'яті. Якщо людина не відчуває, що вона може зробити щось для багатьох поколінь, інших, для друзів своїх дітей, для друзів, онуків, зробити музей, школу, парк, сад, театр…

Але ж ви самі говорите про сталінські репресії. Можемо припустити, що є хтось з грошима не забудовник, а, наприклад з IT середовища. У вас зараз є можливість сказати: ти киянин і можеш зробити от що?

Справа навіть не в грошах. Це для мене найближчий приклад, який я можу навести це Рома (Ратушний – молодший син Поваляєвої, який загинув на фронті – ред.). Він заповів гроші, які виплачуються в разі загибелі, на розвиток Будинку-музею Тараса Шевченка. Ми вже там зробили багато. Але це ж не якісь мільйони доларів. Для тих людей, про яких ми говоримо, це дуже невеликі гроші, а зробити можна дуже багато. Головне просто мати цю візію, розуміти, для чого ти це робиш.

От ми полікували вербу, яка пам'ятає Тараса Шевченка, і вона цього літа випустила вже пагін…

Про дух Києва і священний місяць травень

Ви у своїх творах писали про Київ та відьом: «Твій силует. Велике Місто митців, наркоманів, дзвіниць, відьом... Ти мало б піти під воду, втопитись в Дніпрі кохання…». У словнику Володимира Даля написано про тирлич-траву: росте вона на Лисій горі і з неї киянки робили, може, і роблять мазі, які дають можливість літати. Це «відьомство» воно є у дусі киянок?

Мені здається, що оця магічна історія вона в принципі не просто в кожній людині, а в кожній жінці є. Це просто дуже древня земля, яка може підсилювати цю історію в людині. Однозначно. Я перепрошую, що я говорю такими словами, трошки застосовую магічне мислення (посміхається – ред.), але насправді ми ж знаємо, що людська енергія акумулюється на старих капищах або в древніх храмах, де багато-багато десятиліть, століть людей посилали свої прагнення, свої молитви, так само якісь події, я вважаю, що така подія, як Майдан, вона однозначно один з таких кластерів, таких чакр в київській енергії. 

І от в мене було тоді таке відчуття, що цей древній змій і що все, що могло бути тут за століття і століття, що воно все прокинулося і стало на захист нашого міста. 

Навіть оцей факт, коли 11 грудня на Михайлівському всю ніч дзвонили дзвони, їх дійсно було чутно, як в давні древні часи по всьому Києву, бо я їх почула у себе на Протасовому яру (у дзвони дзвонив диякон Михайлівського Золотоверхого монастиря Іван Сидор – ред.).

Ми тоді якраз вийшли пішки йти на Майдан, почули дзвони і не розуміли, що відбувається. Абсолютно містична історія, яка оцю тяглість в століттях показує. Нічого, нікуди не зникає, воно тут тільки акумулюється. 

Як наблизитися до того, щоб відчути дух міста Києва?

Мені пощастило. Я в Києві народилась. Мої батьки щепили любов до міста і коли мене почали відпускати саму – я майже не їздила транспортом. Ходила пішки. Увесь Правий берег і частину Лівого обходила, не ходила хіба на Троєщину. І, чесно вам кажу, це може залюбити, закохати в Київ просто до нестями на покоління і покоління. Тому що ти просто відчуваєш це все... Зараз це священний місяць київський – травень. Пройтися босоніж узвозом і відчути цю бруківку. Погладити ці будинки…

То з цього народжується така любов до цього міста і такі вчинки, відповідне бачення. Київ дуже тактильний і дуже ароматний.

Про аромати. Питали українських парфумерів: а який запах Києва? Вони дуже нарікали, що світова парфумерія нині пережовує і відтворює ті запахи, які французькі та італійські парфумери чули в дитинстві – в основному цитрусові. У нас –  каштан і бузок. І виявляється, що серед київських парфумерів є консенсус: запах Києва – це запах бузку, Ботанічного саду під час цвітіння бузку, нота проїжджої частини (бо траса нижче Ботсаду, вона дає ту міську ноту), і ще – нота Дніпра. От що порадити тим, хто хоче відчути на собі дух киянина?

Просто вийти з транспорту чи зі свого авто і йти пішки в цей священний місяць і вдихати цей Київ. «Місто» Підмогильного – це класика, але коли ви читаєте літературу, якийсь роман, – ви розумієте, про що йдеться, ви це відчуваєте фізично, бо ви вже там були. Ви це мацали руками, ногами, бачили своїми очима, нюхали і у вас оживає ця література. Ви читаєте не просто щось про щось, а ви знаєте, у вас є архітектура внутрішня, навіть роман чи поезію може вибудовувати інакше, бо ви вже дослідили цю частину.

А свою книжку для вашої майбутньої бібліотеки, де будуть книжки про Київ, я підпишу тибетським «А». Я всім завжди так малюю.

А що це значить?

Основновоположний склад створення всесвіту. Це з побажанням, великої любові і вдачі. 

Громадська ініціатива «Голка» висловлює подяку інформаційній агенції «Погляд Київщини» та PEN Ukraine за приміщення для зйомок.