Онуфрій за незалежність! Що задумала верхівка Московської церкви в Україні

27 травня у Свято-Пантелеймонівському монастирі (Феофанія) відбудеться літургія на третю річницю Собору УПЦ МП. Наслідком цього заходу у 2022 році, нагадаємо, стало прийняття рішення «за повне відокремлення Української Православної Церкви від Московського патріархату». Утім, до повного розриву зв'язків УПЦ МП з Москвою це так і не призвело. Суспільство сприйняло ції дії скоріше як імітацію «відокремлення» від РПЦ.

У вівторок, рівно через три роки, архієреї Московської церкви в Україні збираються знову. І знову під гаслами отримання незалежності від російської митрополії. Чи варто очікувати більш радикальних кроків від цього зібрання і які передумови для них є, розбирався «Главком».

Як УПЦ МП вже «поривала» з Москвою

У перший рік повномасштабного російського вторгнення Московській церкві довелося робити складний вибір. Продовжувати перебувати у прямому підпорядкуванні патріарху Російської православної церкви Кирилу ставало вже зовсім іміджево неприйнятно, але повністю рвати зв’язок з РПЦ – означало переходити у «сіру зону» із втратою канонічного статусу. До того ж, такий крок не сприйняло б впливове радикальне крило УПЦ МП, що загрожувало розколом.

Тому митрополит УПЦ МП Онуфрій на тодішньому Соборі провів половинчасте рішення. Собор засудив війну, висловив незгоду з позицією Кирила щодо неї та схвалив зміни до Статуту про управління УПЦ МП, що мали б свідчити про її повну самостійність і незалежність. Але при цьому ухвалив рішення не про вихід, а про «відокремлення» від Московського патріархату.

Водночас Собор засудив і «розкол в українському православ’ї», спричиненням наданням Константинополем Томосу Православній церкві України (УПЦ/ПЦУ). Московська церква заявила про «несправжню» автокефальність ПЦУ, але закликала до діалогу з нею та застерегла від силового захоплення храмів та «примусового» переведення парафій УПЦ до ПЦУ.

Такі заяви вже були великим кроком вперед для Московської церкви в Україні. Проте, на думку предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, рішення Собору було чисто декларативним, а фактично УПЦ МП лишилася в єдності з РПЦ. Принаймні Онуфрій продовжив поминати Кирила під час літургії, а Державна служба з етнополітики та свободи совісті у своїй експертизі у 2023 році підтвердила: новий статут про управління УПЦ МП не скасував її залежності від російського центру. Релігієзнавці встановили, що «статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну церкву, залишається незмінним».

Показово, що в Російській православній церкві взагалі жодним чином не відреагували на «самостійні» потуги своєї української філії. Більш того, патріарх РПЦ Кирило, який з тих пір лише мілітаризувався у своїй риториці, прямо називає УПЦ МП «нашою церквою», при цьому спокійно підпорядковуючи собі цілі єпархії на окупованих територіях.

Онуфрій «виборює» незалежність

Напередодні третьої річниці того «декоративного» рішення Собору у Феофанії керівництво Московської церкви знову намагається продемонструвати своє прагнення до незалежность від держави-агресора.

На круглому столі з нагоди 1700-річчя І-го Вселенського Собору 20 травня 2025 року митрополит УПЦ МП Онуфрій оголосив звернення з нагоди Собору трирічної давнини.

У зверненні Онуфрій нагадав, що вже в перші тижні війни численні священники його церкви почали заявляти про свою незгоду зі словами та діями патріарха Кирила, а парафії та цілі єпархії почали відмовлятись підносити його ім’я під час богослужінь. У цій ситуації Священний Синод вирішив скликати в Києві зібрання єпископів, священників, монахів та мирян для обговорення життя церкви в умовах війни.

Як згадує Онуфрій, переважна більшість делегатів Собору тоді виступила за повне відокремлення УПЦ від Московського патріархату і була внесена «низка принципових змін до Статуту про управління, якими було засвідчено про повну канонічну самостійність Української православної церкви та її однозначне відмежування від Московського патріархату». Митрополит відзначив, що зі статуту були вилучені всі пункти про зв’язок УПЦ з РПЦ і постанови з Москви з того часу більше не є підставою для діяльності УПЦ. Зокрема, предстоятель УПЦ більше не потребує отримання благословення на своє служіння від Московського патріарха, а ім’я Кирила більше не поминається на богослужіннях.

Таким чином, резюмує Онуфрій, Собор чітко заявив про прагнення УПЦ повної канонічної незалежності і церква на цей момент нібито має усі атрибути самостійності – відкриває нові єпархії, виготовляє святе Миро для власних потреб та відкриває парафії за кордоном.

У своєму зверненні на триріччя Собору Онуфрій пішов далі і висловив сподівання, що «уся родина Автокефальних помісних церков морально підтримає нас, схвалить нашу канонічну незалежність та відзначить її належною відзнакою».

Такий заклик «до усієї родини» звучить досить дивно на тлі того, що у 2018 році УПЦ МП розірвала євхаристійне спілкування зі Константинопольським патріархатом у відповідь на його рішення надання Томоса ПЦУ, а також іншими церквами, які визнали автокефалію ПЦУ. Незрозуміло і як УПЦ МП збирається випрошувати схвалення своєї автокефалії у самої РПЦ, яка вочевидь його  не надасть. Ще до великої війни Москва чітко давала зрозуміти: ніколи не визнає автокефальності УПЦ МП.

Робочим варіантом виходу з ситуації могло б стати об’єднання УПЦ МП та ПЦУ – розмови про це ведуться давно, минулого року Епіфаній закликав Онуфрія розпочати діалог з єднання двох церков «без попередніх умов». Утім, навіть попри нещодавні спільні молитви в одному з регіонів представників церков, поки суттєвого руху в цьому напрямку нема. Натомість Московська церква вимагає визнання своєї автокефалії. Що ж криється за цим кроком?

Справжні мотиви

Насправді, такі заяви предстоятеля УПЦ МП можуть бути приурочені не тільки, і не стільки до триріччя Собору у Феофанії. Ця дата, скоріше, обрана як привід для нового раунду гри, яку Московська церква в Україні веде вже кілька років.

У травні минуло вже дев’ять місяців з моменту ухвалення Верховною Радою закону, який забороняє діяльність в Україні релігійних організацій із центром у державі-агресорі. Згідно з його нормами, релігійні громади, які пов’язані з РПЦ, мали за цей термін розірвати зв’язки із Москвою. Якщо громада не зробить цього добровільно, її діяльність може бути припинена через суд, а договори користування храмами, що належать державі чи місцевим громадам, будуть розірвані. 

Як вже писав «Главком», процес виконання закону просувається, м’яко кажучи, не надто жваво. Парафії УПЦ МП не поспішають переходити до ПЦУ та пояснюють небажання змінювати свої статути просто – тим, що нібито вже й так не мають зв’язку з Російською православною церквою. Визначити цей зв’язок має Державна служба з етнополітики і свободи совісті, але вона досі не розпочинала відповідне дослідження через один-єдиний нормативно-правовий акт, який мав би створити механізм для реалізації закону, але його досі не може узгодити Кабмін.

Утім, попри відсутність цього акту, Держаслужба з етнополітики та свободи совісті 20 травня все-таки розпочала перевірку релігійних громад на предмет їхніх зв’язків з російською церквою. Якщо згадати експертизу держслужби 2023 року, яка встановила, що УПЦ є частиною РПЦ, вірогідність того, що аналогічний результат дадуть і свіжі перевірки, є дуже високою. На цьому тлі плани Онуфрія прикритися новим зверненням та потенційним рішенням нового Собору виглядають якраз черговою спробою «відпетляти» від ймовірної заборони УПЦ МП на всій території України.

Не дарма на тому ж круглому столі з нагоди 1700-річчя І-го Вселенського Собору в своєму вітанні організаторам та учасникам Онуфрій зазначив, що «церква завжди відкрита до конструктивної співпраці з державною владою», але застеріг від «вирішення питань богословсько-канонічного характеру політичними методами» та «втручання державної влади у суто церковні справи».

Антураж чи щирі наміри?

Тож щирість керівництва УПЦ МП щодо остаточного розірвання зв’язків з Москвою викликає сумніви.

Колишній прес-секретар покійного предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира, а нині – Ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості священик ПЦУ о. Георгій Коваленко зауважує, що текст звернення Онуфрія з нагоди третьої річниці Собору у Феофанії навіть на офіційному бланку і з підписом і печаткою не є ані канонічним, ані юридичним документом, який би засвідчив розрив з Московським патріархатом.

«А це значить, що нам знову намагаються «продати» неіснуючі рішення, – констатує Коваленко. – Потрібне не декларативно-вітальне звернення, а проста заява про те, що митрополит Онуфрій виходить зі складу Синоду РПЦ та Собору РПЦ і більше не вважає себе єпископом РПЦ. Такі самі заяви мають написати інші єпископи УПЦ. А Синод і Собор УПЦ мають нарешті прийняти рішення про вихід УПЦ з РПЦ і оприлюднити їх».

Один з колишніх лідерів проукраїнського крила в УПЦ МП, а зараз –митрополит ПЦУ Переяславський і Вишневський Олександр Драбинко у розмові з «Главкомом» погоджується: звернення Онуфрія – це гра.

«У порівнянні з рішенням 2022 року ми поки не почули нічого нового, – каже Драбинко. – Єдине, що конкретизується – що кінцевою ціллю, до якої йде УПЦ МП, є автокефалія, помісний статус. Це було сформульовано саме у такому вигляді ще у Заповіті Блаженнішого Митрополита Володимира перед його смертю у 2013 році. І зверніть увагу, у зверненні Онуфрія вчергове йдеться про відмежування від Московського патріархату, а не вихід з нього. Всі свого часу підхопили фразу, що Собор у Феофанії у 2022 році нібито засудив російського патріарха за війну. Якраз Кирила ніхто не засудив, проте була висловлена незгода з його позицією з цього приводу. Тобто мало місце звичайне словоблуддя».

Драбинко сподівається, що після «затравки», яку кинув Онуфрій у своєму зверненні, УПЦ МП все-таки прийме рішення про вихід із Московського патріархату. «Звісно, якщо це станеться, може відбутися розрив євхаристичного спілкування, сепарація всередині самої УПЦ МП на ярих прибічників Кирила та його противників. Але вони тоді проявляться конкретно і їх треба вже буде брати під контроль, що варто було зробити дуже давно», – зазначає Драбинко.

Релігієзнавець Олександр Саган також схиляється до думки, що такі рухи в УПЦ МП пов’язані з тим, що скоро їхні релігійні громади почнуть отримувати приписи від Державної служби з етнополітики і свободи совісті. І зараз з боку Московської церкви йде підготовча робота, аби через заяви щодо розриву з РПЦ маніпулювати фактами у судах.

«Такі заяви для непідготовлених людей можуть мати якусь видимість того, що дійсно є якийсь «розрив відносин з Москвою», – каже Саган. –  Хоча зрозуміло, що ніякого розриву до сьогодні немає. Адресатами цієї заяви Онуфрія є і внутрішня, і зовнішня аудиторії. УПЦ МП буде знову підключати своїх лобістів, аби апелювати до міжнародних правозахисних інституцій щодо тиску на церкву. А всередині країни будуть всіх запевняти, що вони створили всі умови для незалежності від Москви».

Саган зауважує, що після рішення Константинопольського патріархату про відновлення протекторату над Київською митрополією, варіативність поведінки УПЦ МП була дуже звужена. Розрив з РПЦ заведе її до «сірої зони», коли вона буде невизнана ніким, але водночас Онуфрій не хоче робити жодних кроків і назустріч ПЦУ. Тому, на думку релігієзнавця, УПЦ МП і буде всіляко опиратися остаточному розриву з Москвою. Але є й ще один фактор: рух зсередини самої церкви – і мова не тільки про вірян, а й про священників, у яких накопичилося багато питань до свого керівництва. «І заява Онуфрія та намір зібрати єпископів – це такий зовнішній антураж, що буде поданий як робота в цьому напрямку», – резюмує Саган.

Скепсис щодо справжніх мотивів верхівки УПЦ МП має і голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, який був одним з лобістів резонансного релігійного закону. «Я хотів би вірити, що вони зрозуміли наслідки та почали робити реальні кроки, – зазначає нардеп. – Представники УПЦ МП чітко знають, що Держслужба з етнополітики та свободи совісти вже розпочала перевірки, і розуміють, що поступок для них не буде ні на «мирних переговорах» у Стамбулі, ні будь-де. Особисто для мене у цій заяві Онуфрія важливим сигналом стало формулювання про молитву за українських воїнів. Це прямо новела, яка раніше не звучала, бо в цій церкві досі є діячі, які відмовляються відспівувати наших хлопців.  

Однак повної довіри до намірів Московського патріархату у мене немає: історія показує, що такі заяви часто мають декларативний характер. До того ж, в своїй новій заяві вони просто нагадують, що у 2022 році вже все вирішили і все зробили. Але тоді вони змінили статут із дійсно досить незвичними для них заявами, але так, що насправді нічого не змінили. Формально вони продовжують захищати статут, що прямо пов’язує їх із РПЦ, хоча закон вимагає повного розриву цих зв’язків».

Потураєв звертає увагу, що на нове «антикирилівське» звернення Онуфрія досі немає реакції Москви, і зауважує, що це цілком вписується у вже відпрацьований сценарій.  «РПЦ не засуджувала УПЦ МП і після заяви у 2022 році, а зараз Москва взагалі не звертає ні на що уваги  і просто постійно підкреслює, що «це наша церква», – каже нардеп.

За інформацією «Главкома», рухати Онуфрія в бік остаточного розриву з Москвою може група архієреїв, які минулого року засудили усунення Росією митрополита Донецького Іларіона. «Прокирилівське» ж крило в УПЦ МП уособлюють, зокрема, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) та митрополит Черкаський і Канівський Феодосій.

У вівторок після літургії у Феофанії, як і три роки тому, може відбутися Синод, який скличе Архієрейський Собор, де згодом може бути ухвалено якесь чергове рішення. І найімовірніше, це буде просто підтримка звернення Онуфрія, яке не несе за собою особливих наслідків.

А можливо, верхівка УПЦ МП сотворить подвиг? Це стане відомо вже зовсім скоро.

Павло Вуєць, Михайло Глуховський, «Главком»