Від випадкової фрази до гімну: як народжувалась легенда Києва

Наш улюблений гімн Києва – "Як тебе не любити, Києве мій" – став справжньою музичною візитівкою столиці. Але чи знаєте ви, яка історія стоїть за цими зворушливими рядками?

Народження легенди: випадкова фраза і геніальна мелодія

Історія пісні почалася з моменту натхнення поета Дмитра Луценка. Прогулюючись Володимирською гіркою, він почув, як молодик звернувся до дівчини: "Як тебе не любити!". До цієї фрази Луценко подумки додав: "Києве мій", і ці слова стали початком майбутнього гімну. Цікаво, що на створення повного тексту поет витратив майже місяць, а найвідоміші рядки прийшли до нього в останню чергу.

Музику створив видатний композитор Ігор Шамо. За словами його доньки Тамари, у 1962 році, коли Києву мали вручити Орден Леніна, місту бракувало урочистої пісні. Тодішній Міністр культури Ростислав Бабійчук доручив Шамо написати таку композицію, давши на це лише добу! Попри стислі терміни, Шамо створив ніжний вальс, який одразу сподобався.

Перші кроки до всенародної любові

"Першою слухачкою була моя мама: вона почула вальс чудовий, ніжний, прекрасні слова й музика. Але це ж не гімн. Що робити?" — згадувала донька Тамара в етері Українського радіо.

Однак Бабійчуку версія сподобалась. Шамо на підвіконні написав оркестрове аранжування. Диригент Вадим Гнєдаш готував запис пісні з оркестром. Уперше "Як тебе не любити, Києве мій!" прозвучала 27 травня 1962 року на урядовому концерті — там її виконали Костянтин Огнєвий та Юрій Гуляєв. Однак фондовий запис зробив лише Юрій Гуляєв, тож пісня саме у його виконанні стала популярною.

Гімн, що об'єднує і надихає

На телебаченні: Колись ця пісня відкривала та закривала ефір українського телебачення, ставши невід'ємною частиною повсякденного життя киян.

Пісню про українську столицю в різні роки виконували Микола Кондратюк, Дмитро Гнатюк, Олександр Пономарьов, Олег Винник, Тіна Кароль, Тоня Матвієнко та інші. Пісня у виконання Юрія Гуляєва завершувала трансляції Київської студії телебачення, а також щогодини звучала на київському Майдані Незалежності.

2006 року, до 85-річчя з дня народження автора тексту Дмитра Луценка Національний банк України випустив спеціальну монету, номіналом 2 гривні. На аверсі — панорама Києва та суцвіття з листям каштана, а на звороті монети — стилізований напис "Як тебе не любити, Києве мій!", портрет Луценка, місце і час народження та смерті поета.

Укрпошта" з нагоди 50-річчя написання пісні у 2012 році випустила немаркований конверт.

У часи випробувань: Під час повномасштабної війни "Як тебе не любити, Києве мій" звучала в укриттях київського метро, ставши оберегом і символом надії.

У 2015 році 30 травня в Києві приблизно 3000 людей заспівали "Як тебе не любити, Києве мій!" До 2019 року це було наймасовіше виконання пісні в Україні.

Автори — Дмитро Луценко і Ігор Шамо — удостоєні Шевченківської премії, а на честь них названо вулиці, бульвари та музичні школи.

Офіційний статус

Після тривалих обговорень, у листопаді 2014 року, Київська міська рада офіційно затвердила пісню "Як тебе не любити, Києве мій!" гімном територіальної громади Києва. Це стало логічним завершенням її шляху до всенародної любові та визнання. Крім того, Ігор Шамо та Дмитро Луценко стали першими лауреатами Шевченківської премії, відзначеними за написання пісень, серед яких був і нинішній гімн столиці.

"Як тебе не любити, Києве мій!" – це не просто пісня, це серце столиці, що б'ється в унісон з кожним киянином.