Впоратися не можна здатися: історії жінок, які тримають продовольчу безпеку у прифронтових містах

Чи знали ви, що 64% працівників корпорації АТБ – це жінки віком від 17 до 68 років.

Сильні, рішучі і сміливі.

Вони не є публічними особами, не ведуть активно соцмережі, але щодня ухвалюють рішення, від яких залежить добробут, а іноді й життя тисяч людей.

Це наші жінки АТБ, які насправді керуються не тільки кабінетними протоколами, а серцем і власною сміливістю бути лідеркою тут і зараз.

І сьогодні я хочу поділитися з вами історіями Тетяни, Людмили та Марини.

Це історії керівниць великих магазинів АТБ із прифронтових регіонів.

Вони – жінки, які не лише встояли, а й стали опорою для інших.

І для мене честь говорити про цих жінок і працювати разом з ними у такі надскладні для всіх часи.

Керування магазинами під час війни – це постійна готовність до змін.

Тетяна, Марина та Людмила впоралися тоді, коли постачання зривалися, зв’язку і світла не було, приміщення обстрілювалися, а люди все ще стояли у чергах з надією.

Наші колеги миттєво приймали рішення, координували великі команди, а головне – в умовах хаосу зберігали спокій і підтримували не лише весь колектив магазину, а й цілі райони.

Для жінок АТБ, які керують магазинами у прифронтових регіонах, бути лідеркою – не про статус.

Це насамперед про внутрішнє рішення не здаватися і бути сильною.

Тетяни Кузьмич – керівниця одного з магазинів у Херсоні.

Працювати в АТБ вона прийшла у 2010-му.

А далі були роки наполегливої праці, розвитку і кар’єрного зростання.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна керувала одним із найбільших АТБ в місті.

Її магазин опинився в самому епіцентрі – під щоденними обстрілами, а згодом – в окупації.

«Чи зламало це нас? Ні! Чи зробило сильнішими? Так!» – завжди говорить про ті часи Тетяна.

І це не просто слова для неї.

Це її досвід.

24 лютого, коли до магазину розгублено прийшли люди, Тетяна зрозуміла: вона повинна залишитися.

Бути з командою.

Бути прикладом.

Бути не керівником на той час, а опорою і допомагати зберігати надію.

Тетяна ділиться, що лідерство для неї – це також про нестандартні рішення, які іноді можуть тебе саму лякати.

А тому часто спрацьовує підхід: «заспокоїти», «пояснити», «показати на власному прикладі».

Пригадує, в окупації вся команда і Херсон залишилися без зв’язку.

Єдиною точкою, де ще ловив хоч якийсь сигнал, було… кладовище.

«Ніколи не думала, – каже Тетяна, – що буду шукати зв’язок серед мертвих.

Що кладовище стане для нас переговорним пунктом і місцем відправлення листів».

І додає: потрібно завжди розширювати власні кордони і рамки, бути стійкою до викликів і стресу.

Після звільнення Херсона магазин відкрився знову.

Люди плакали, коли бачили українські продукти, улюблені товари.

Бо це було не просто відкриття магазину.

Це було повернення додому.

Тетяна – не виняток.

Каже, хотіла сльози приховати, все ж керівниця, лідерка.

Але… хіба сльози – це слабкість?.

Людмила Гур’єва з Харкова працює в АТБ вже 20 років.

Сьогодні вона керує магазином у Салтівському районі міста, який найбільше обстрілюють росіяни.

Її історія – про лідерство через підтримку.

Коли почалася повномасштабна війна, люди масово залишали місто, особливо Салтівку.

Усі переконували, що потрібно їхати, говорили про небезпеку.

Людмила не приховувала: теж дуже боялася.

Але відчула, що потрібна своїй команді.

Опору знайшла у щоденній роботі, яка стала чимось очікуваним, знайомим, за що вдавалося триматися морально.

Людмила пригадує, повномасштабне вторгнення стерло кордони в команді (у хорошому сенсі), спростило субординацію.

Бо в ті страшні дні ми були не керівниками і підлеглими, насамперед ми були людьми, які розділили страх, віру і пошуки свого місця в загальній боротьбі.

Магазин, яким керує Людмила, продовжував працювати до квітня 22-го року, попри постійні обстріли.

Далі – тимчасове закриття і довге очікування.

У березні минулого року магазин відкрився, це стало святом для всієї команди.

Бо вдалося знову повернутися в рідні стіни.

Люда каже, що хороша лідерка – це максимально залучена лідерка.

І тут не йдеться про мікроменеджмент чи контроль.

Мова про те, щоб бути не попереду команди, а з командою.

Людмила додає, що робота для неї – це частина життя.

А повернення в магазин – це співпраця у дружній професійній родині.

Людмила не приховує: має власний спосіб перевірки, чи справді вона хороший лідер.

Каже: люблю відчувати зв’язок з людьми і чути від них «дякую».

Марина Циганок — регіональна керівниця АТБ в Харківській області.

До повномасштабного вторгнення Марина відповідала за магазини на Луганщині.

Але коли рідний Лисичанськ опинився в окупації, їй довелося покинути дім.

У травні 2022 року вона переїхала до Харкова – і взялася відновлювати наші об’єкти.

Це були порожні приміщення, із ніби застиглим часом і тишею, яка боліла.

Марині вдалося запалити людей, об’єднати.

У цьому її суперсила.

Разом з командою прибирали, виносили сміття, лагодили техніку – і відкривали магазини знову і знову.

Марина поділилася з нами цікавим спостереженням.

Каже, щоб краще керувати, вона любить уповільнитися, зайнятися чимось дуже рутинним.

Так часто буває: коли фізично працюєш – прибираєш уламки, ремонтуєш полички, всередині теж починає щось відновлюватися, з’являються нові ідеї.

Кожна жінка в команді Марини має власну історію і свою втрату.

Але робота, підтримка одна одної, вміння вислухати створили простір, у якому знову з’явилася надія і ґрунт під ногами.

Там, за вікном – вибухи і тривоги, а тут, у приміщенні АТБ – свої люди, знайома робота і жінки, яким вдалося створити сестринство.

Як компанія, ми розуміємо: жіноче лідерство – це наша суперсила.

Саме тому ми інвестуємо в навчання, центри підтримки, відкриваємо нові можливості для зростання і намагаємося створити середовище, де кожна жінка може реалізувати себе – незалежно від посади чи регіону.

Бо лідерство – це слово-дія, слово-вибір, який ми робимо щодня.

А жіноче лідерство – це не про конкуренцію, а про єдність та підтримку.