Боєць батальйону «Вовки Да Вінчі». Згадаймо 19-річного Єгора Муху

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Єгору Муху. 

Єгор Муха загинув, захищаючи Батьківщину, 20 травня. Він виконував бойове завдання під Бахмутом неподалік населеного пункту Хромове. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Трибуну героїв. 

Народився Єгор Муха 18 січня 2004 року у Рівному, у багатодітній родині залізничників, мав старшу сестру і двох молодших братів. Навчався хлопець у міських школах №1 та №26, а також завершив навчання на Рівненській дитячій залізниці. Після цього Єгор здобував фах помічника машиніста тепловоза та електровоза у Козятинському міжрегіональному ВПУ залізничного транспорту.

Маленьким хлопчиком Єгор мріяв стати ветеринаром, як його дідусь, якого він дуже поважав і любив. І хоч ветеринаром не став, Єгор рятував і лікував поранених тварин, зокрема птахів, захоплювався орнітологією. Також він брав участь в екоакціях із прибирання парків від побутового сміття, одного разу сам провів збір побутових відходів на Пагорбі Слави.

Єгор любив читати історичні романи та детективи, улюбленою книгою була «Степовий Вовк» Германа Ґессе.

З дитинства хлопець захоплювався футболом і тому дуже зрадів, коли потрапив у 2013-му до складу юнацької команди «Вереса». На фанатському секторі Єгор вперше опинився 16-річним, але слова «фанат» не любив. Єгор був більше однодумцем і шанувальником місцевого футбольного клубу. За спогадами одноклубників, до колективу Rivne Red-Black приєднався тому, що на той час там вже були двоє його максимально колоритних друзів – Лівша та Омерика. Сам Муха мав прізвисько Green.

Портал «Трибуна героїв» згадує історію з одного виїзду до дружнього руху рівнян.

«Збираємося на залізничному вокзалі, заходимо у потяг, і тут Єгора понесло. Ми здогадувалися, що він цікавиться потягами, але щоб настільки. З цікавістю слухали три години про різні моделі та відмінності тепловозів. Він знав більше, ніж провідник. Згодом хотіли вломитися до машиніста, щоб Єгор усім виїжджаючим показав, як треба рушати. Обійшлося без сутичок з працівниками колій, але на одній з зупинок він одягнув манішку машиніста і майже потрапив до кабіни».

У дорослішому віці Єгор почав активно займатися різними видами спорту, скажімо, велоспортом, зокрема трюками на BMX. Юнак любив природу, походи в гори, разом із друзями пройшов Боржавський хребет.

За спогадами рідних, у день початку повномасштабної війни Єгора раніше відпустили додому. Він лише місяць до цього відсвяткував 18-річчя, але одразу сказав близьким, що планує вступати до війська. Говорив, що повинен захищати родину і просто не зможе переховуватися по підвалах. Організувавши виїзд мами та двох молодших братів у Болгарію, завдяки сприянню клубу «Верес» з четвертого дня повномасштабного вторгнення Єгор вже був в армії.

Спершу хлопець служив на кордоні, там став командиром відділення. Але весь цей час Єгор прагнув перевестися до іншої частини, аби брати участь у бойових діях. Постійно підтримував фізичну форму та готувався до переводу, який відбувся лише з четвертого разу. Ґрін вступив до батальйону «Вовки Да Вінчі», підрозділу «Дике Поле». Він захоплювався легендарним командиром Дмитром «Да Вінчі» Коцюбайлом та встиг послужити під його командуванням.

За сумлінне виконання службових обовʼязків та зразкову військову дисципліну Єгор Муха був нагороджений грамотами. За дуже короткий час Ґрін став командиром відділення. Єгор пройшов курси із запуску і керування безпілотниками, отримав водійське посвідчення, щоб бути максимально ефективним.

Перше поранення юнак отримав ще 30 березня 2023-го, але навіть у такому стані зміг витягти на собі пораненого побратима, врятувавши йому життя. У шпиталі пробув лише три дні, розуміючи, що потрібен побратимам і не час відлежуватися.

Побратими розповідають, що Ґрін ніколи не кидав своїх. На одному з виїздів, в прямому зіткненні з «вагнерами» його група прийняла активний бій. Під час бою ворог закинув гранату прямо під ноги, але Єгор не розгубився та застрибнув корпусом на окоп. Від вибуху отримав важкі поранення його побратим. Тоді Єгор швидко накидав кацапам гранат та почав відтягувати побратима по траншеї протяжністю пів кілометра, врятувавши йому життя.

Мама полеглого воїна згадує, що 19 травня 2023-го гуляла біля стадіону «Авангард» з його меншими братами, домовлялися згодом всім разом піти на матч «Вересу». Але через день Єгор Муха загинув при виконанні бойового завдання в районі селища Хромове поблизу Бахмута на Донеччині.

Поховали Єгора 29 травня 2023 року на кладовищі «Нове» в Рівному.

«Не дарма ти отримав ім'я при хрещенні Георгій. Ти від народження був вже Переможцем, Воїном, Чоловіком. Твоя світла душа прийшла на наш світ виконати високу місію Захисника, а це не кожному дано. Згадувала сьогодні моменти з життя. Як ти приходив до Олі дбайливо пакувати подарунок Юрі. Як розказував про свою мрію – залізницю, поїзди, про те, як в закладі, де ти вчився, щоб здійснити мрію, з усіх нахабно вимагали хабар, ти єдиний не погодився і керівництво ледь не зжерло тебе, аби не втрутився вітчим. Там десь досі валяється твій диплом про закінчення, який ти не забрав. Мабуть, ті самі люди ще й повісять табличку – який видатний випускник...

Ти йшов проти системи, боровся проти несправедливості, обману. Ти зігрівав своїм теплом усіх, враховуючи бездомного пса, до якого прикипів усією душею і зробив будочку в дворі. Я пам'ятаю, як Оля святкувала день народження в лісі, два роки тому, свої 18 (ти як молодший на два роки ще подарував їй листівку «Улюбленій бабусі»)). Був липень, але погода раптово зіпсувалась, насунули чорні хмари, пішов дощ. Ми не знаходили з татом місця від хвилювань, ніч, діти в лісі, але думаю, в них машина, сховаються якщо що. На ранок приїздимо – лише дівчата і Єгор. Хлопці, злякавшись, що палатка намокла, поїхали ввечері, а охороняти до ранку їх залишився лише Єгор.

Я ще сказала їм тоді, коли ми приїхали по них вранці – «Дівчата, запам'ятайте за кого треба виходити заміж. За чоловіків, які не лишать вас в біді».

У лютому, коли йому набридло у тилу і він рвався у саме пекло, збирали йому амуніцію. Я просила фотозвіт для волонтерів – він відповідально педантично надіслав все до дрібниці, фото/відео...

У 18 він командував взводом. Свідомо пішов туди де, найважче, туди звідки майже не вертаються. Воїн Світла поповнив Небесне військо.

Єгор якось сказав Олі, йому ніхто ніколи не дарував квітів. Сьогодні на Майдан нанесли море квітів, сподіваюсь, ангеле, ти їх побачив. А ще усіх, хто прийшов віддати тобі шану і висловити вдячність. Дорослі чоловіки в формі не соромились сліз. Твій подвиг – не намарний, твоя жертва – найцінніша з усіх. Діти в школі будуть вчити на уроках історії про вас і ваші героїчні вчинки. Велика честь було знати тебе за життя», – написала у день прощання із захисником про Єгора журналістка Оксана Юрченко.

У мережі можна побачити фото молодшого братика Василька, котрий прийшов до стели зі світлиною 19-річного героя. Це фото опублікував Вадим Прокопчук.

«Отак молодший брат приходить до старшого брата, якому було 19 років!!! І він сидить, дивиться і просто тихенько плаче», написав автор фото.

На світлині хлопчик сидить на бруківці перед стелою Єгора. Він поклав собі голову на коліна та затулив її руками, що демонструє весь той невимовний біль, який є всередині маленького українця. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.