Російські політичні «діти понеділка» в Стамбулі. Путін хоче все

Понеділкові переговори ні про що в Стамбулі, вкотре допоможуть російському диктатору затягувати час та  продовжувати свою криваву війну в Україні. Адже цілком очікувано, що після них президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заявить, що побачив, що Путін готовий домовлятися. Але потрібно уважно прислухатися до того, що хочуть в Москві.

Навіщо Росії потрібно ще більше землі? Адже вона й так за площею вже найбільша країна у світі? Але не дивлячись на це, Російська Федерація постійно хоче все більше і більше. Росія хоче все, все що тільки зможе захопити силою. Це й стало головною ціллю тих, хто засіли в Кремлі та наміряються нагнути під себе цілий світ.

Колоніальний проєкт «русского мира», який намагається нав’язати сусіднім державам Москва, є вигаданою пропагандистською нісенітницею. Проте реалізація його, застосовуючи  воєнну силу в Україні, та спроба насильницьки змінити наявну геополітичну світову реальність, може мати зворотний ефект для Кремля.

Коли  Російська Федерація,  що занепадає, розпадеться та перетвориться на кілька десятків ще більш відсталих держав. Ними  керуватимуть воєначальники, котрі втягнуться в запеклу внутрішню боротьбу між собою за ресурси, та силовими методами будуть оспорювати кордони нових незалежних від Москви територій. Це ще не враховуючи фактор Китаю, який, під час розпаду колишньої російської путінської імперії, не віддасть нікому землі на Далекому Сході та в Сибіру, що вже давно порахував своїми. І питання в тому, як не дозволити Пекіну захопити зайве.

Шанси зберегти Росію Путін вже втратив, тепер він буде боротися виключно за збереження своєї влади. Виникає ситуація за якої його режим існуватиме доти, доки відцентрові сили не розірвуть Російську Федерацію на шматки. І цьому завадити він вже не зможе.

План диктатора щодо реконструкції «Великої Росії» включає не лише Україну, а й Молдову, Грузію, три держави Балтії – Естонію, Латвію та Литву, а й Польщу. Фінляндію та Норвегію також не викреслено з цього загарбницького меню. Хто знає, що буде далі? Божевільного Путіна обов’язково потрібно зупинити в Україні. А це можливо зробити тільки силою.

Путін – терорист-віртуоз КГБ з минулого століття, діє нахраписто, але безвідповідально. Він перекрив вступ Росії в ХХІ століття, кинувши всі свої сили на знищення української державності. Зосередившись на війні, а не на виробництві пристойних автомобілів чи розробці сучасних цифрових технологій.

Російська Федерація нині це – впертий терористичний анклав, з усіма її жорстокими та дикими неандертальськими рішеннями щодо вигаданих зовнішніх проблем, яких ніколи не існувало. Залишити її у нинішньому вигляді, означало б продовжити її криваву імперіалістичну реваншистську агонію, що не гуманно не тільки щодо України та Європи, а й всього людства. Тому нині єдиним правильним рішенням був би демонтаж цієї псевдофедерації, невдалої держави, яку в жодному разі ніколи не вдасться реформувати, чи перетворити на щось більш пристойне. 

Путіна, який безнадійно застряв в 60-х роках минулого століття, неможливо ні переконати, ні переробити. Він пробує вдавати з себе Джеймса Бонда, забуваючи, що геополітика це не кіно або комп’ютерна гра. Яку можливо переграти, маючи в запасі запасні життя. Адже у російського тирана запасного життя не має і ніколи не буде.

Парадоксальність ситуації в тому, що Путін хоче після себе залишити історичну спадщину у вигляді відновленого СССР. Але якщо він буде так завзято й далі боротися за відновлення Радянського Союзу, то в кінцевому підсумку його історичною спадщиною стане неминучий розпад Російської Федерації. І саме з таким набутком він може увійти в історію.

Та поки що в Москві переконують себе в тому, що однополярний світовий порядок зруйновано, а Сполучені Штати вже не лідирують на міжнародній арені. Кремлівці вважають, що розпочалося євразійське століття, де новими світовими лідерами будуть вже Росія, Китай, Іран та Індія.

Це небезпечні для Росії ігри, проте Путін думає, що ставши васалом Сі Цзіньпіна, він одночасно наближає Російську Федерацію до статусу наддержави. І йому нікому пояснити, що добровільні китайські холуї ніколи не зможуть стати лідерами світу. Адже Пекін поки що грає з Москвою в цю гру, вичікуючи на той вирішальний для себе момент, коли Росія ослабне настільки, що її можна буде взяти голими руками. А китайці вміють чекати.

Водночас не існує жодного сподівання, що миру з Росією можливо досягнути шляхом переговорів. Цілком очевидно, що Путін не зацікавлений ні в чому меншому, ніж в повному підкоренні України, але не має засобів для досягнення цієї мети. Ситуація складається для нього таким чином, що він не може зупинитися на місці, як також не може відступити. Так, Путін міг би покласти край війні прямо зараз, повернувши свою армію до Росії, але він цього не зробить. Бо тоді його «трон» почне хитатися, а він цього боїться найбільше.

В цьому сенсі позитивом для України є те, що Росія, яка колись була найбільшою військовою загрозою для Сполучених Штатів і Північноатлантичного альянсу, тепер зайнята саморуйнуванням. І робить це так, що ніяке НАТО ніколи зробити б не змогло. З кожним місяцем та роком війни в Україні, Росія стає як військово, так і економічно слабкішою. І насправді тепер ніхто достеменно не знає, наскільки ослаблена Росія. Вона може балансувати на межі колапсу вже зараз.

З кожним днем Путін наближається до усунення, ліквідації або принаймні визнання його оточенням, ким він є насправді: авантюрною особою, яка не розуміє та не хоче бачити те, що насправді відбувається навколо Російської Федерації. А бездумне мавпування сталінських методів і стандартів в ХХІ столітті призведе кремлівського небожителя до краху його режиму.

Зусиллями путінської кліки Росія відкинута на десятиліття назад і, можливо, Російська Федерація буде перетворена з регіональної на повністю другорядну державу на пострадянському просторі. Сумно, що це відбувається ціною стількох українських життів. Але Україна бореться за майбутнє, де вся Європа буде безпечнішою, а їй гарантовано суверенітет та прийняття до складу держав-членів  Європейського Союзу.

Напередодні другої зустрічі в Стамбулі, цілком можна спрогнозувати, що вона, як і попередня, виявиться безрезультатною. Путін не зацікавлений у зупиненні війни. Адже на неї він розтратив так багато ресурсів і вбив так багато своїх військових-терористів.

Від самого початку його переговорна позиція була нераціональною. Він стверджував, що воює з західним світом, відновлюючи «історичну справедливість».  Прикро, що розуміння історії президентом Дональдом Трампом приблизно дорівнює його навичкам дипломата та переговорника. Оскільки мир з тим, хто не приховує, що прийшов тебе убивати, тотожний капітуляції. Трамп не може зупинити війну, оскільки не здатен змусити Росію перестати висувати неприйнятні для України вимоги.

Наразі вирішальний фактор у припиненні війни лежить на об’єднаній Європі. Поки що європейці воліють залишатися  осторонь і не втручаються більш потужно у битву за існування Української держави. Що дає сподівання Путіну на те, що йому таки вдасться виснажити українців і виграти війну. Але європейці мають силу переконати його, що він не зможе перемогти, бо вони ніколи не дозволять йому це зробити. Це мав би бути головний посил від Європи Москві.

Коли Путін зрозуміє, що європейці не дадуть  йому перемогти Україну, лише тоді він буде готовий сісти за стіл мирних переговорів. Зараз європейці опасаються ядерної загрози Росії, однак дві регіональні держави, Велика Британія та Франція, також є ядерними державами. А це урівноважує шанси Європи та Росії у випадку ядерного конфлікту.

Існує реальна можливість, яка могла струснути непоступливу позицію Путіна та почала б переконувати його в тому, що він не здатен здобути перемогу в протистоянні з Україною. Це – направити бойові сили європейських добровольців на допомогу українцям. Всі залякування, що, мовляв, в такому уразі Європа втягується сама у війну, дуже легко розбиваються аргументами, що коли російський диктатор залучив північнокорейців, які не мають нічого спільного з Європою, то, в такому разі, автоматично скасовуються всі обмеження на допомогу Україні.

Можливо для президента Америки Дональда Трампа настає час прислухатися до закликів колишнього  Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО,  чотиризіркового генерала ВПС у відставці Філіпа Брідлава та колишнього  командувача сил армії США в Європі, генерал-лейтенанта у відставці Бена Годжеса, які  публічно закликали уряд США надати більше допомоги Україні.

Брідлав стверджував, що Конгрес повинен надати Україні ресурси, необхідні для перемоги над Росією на полі бою. А Годжес наголосив на важливості підтримки боротьби України за свободу та виживання.

Якщо Захід дійсно хоче покласти край стражданням України, тоді посильте проблеми для Росії до такого загрозливого рівня, щоб вони стали для Путіна непіднімними. Озбройте Україну сучасною зброєю, зніміть обмеження на будь-яке використання цієї зброї, надайте українцям необхідну інформацію про критичні для Російської Федерації військові цілі, щоб ми змогли викинути окупаційні війська ворога зі своїх територій.

Граючи жорстко з Україною та м’яко з Росією, Трамп дав Путіну зелене світло на ескалацію війни – тому диктатор посилив бомбардування українських міст. Тепер Трамп розлючений, що Путін почав розширювати зону активних воєнних дій. Можливо, якби Дональд Трамп діяв  жорсткіше  з Путіним і сказав, що США не тільки далі продовжуватимуть надавати військову допомогу Україні, а й різко збільшать її, Путін би відступив і погодився на справжні мирні переговори.

 А так Путін націлений нескінченно імітувати переговорний процес, що потрібно зупиняти. Адже подібні витівки не тільки підривають авторитет американського президента на міжнародній арені, а й показують слабкість Сполучених Штатів. Що, безперечно, грає тільки на руку всім ворогам Америки.