Туск против Навроцкого: куда заведет Польшу противостояние между президентом и премьером

Це була найхимерніша виборча кампанія в новітній історії Польщі: очевидно кваліфікований кандидат програв із мінімальним відривом людині, яка взагалі не мала з’явитися у виборчому бюлетені.

Рафал Тшасковський, мер Варшави, володіє п’ятьма мовами, був міністром уряду та депутатом Європейського парламенту, тоді як Кароль Навроцький, голова Інституту національної пам’яті, донедавна був практично невідомим.

Гірше того, протягом усієї кампанії ЗМІ викривали шокуючі факти з минулого Навроцького – колишній агресивний футбольний хуліган та друг осіб, засуджених за серйозні злочини.

Його кандидатура була витягнута з повітря Ярославом Качинським, багаторічним лідером неліберальної, популістської партії "Право і справедливість" ("ПіС"), що раніше керувала країною.

Навроцького звинувачували у сутенерстві в готелі Grand Hotel у Сопоті двадцять років тому, а також у вимаганні квартири в літнього чоловіка з інвалідністю.

Чи це всі "скелети в шафі"? Для виборців ультраправого табору в Польщі це вже не має значення.

Як і у випадку з прихильниками Дональда Трампа, жодний рівень злочинності не здатен відвернути їх від свого "тотема".

Хоча екзит-поли в день голосування показували перевагу Тшасковського (50,3% проти 49,7%), остаточні результати засвідчили перемогу Навроцького (50,9% проти 49,1%).

І Польща знову стала посміховиськом у світі.

Ми можемо воювати, повставати проти диктатур, як це зробила "Солідарність", поваливши комунізм, але, схоже, ми не здатні підтримувати нормальне, відповідальне управління.

Все, що ми будуємо, одразу ж починаємо руйнувати.

Поляки, схоже, забули, що їхня країна колись узагалі зникла з мапи Європи; що національна безпека потребує компетентного та відповідального уряду.

Попри те, що реваншистська Росія веде війну в сусідній Україні, поляки знову обрали безвідповідальний фанатизм.

Наступні п’ять років президентом Польщі буде людина з табору правих популістів, які симпатизують друзям президента РФ Владіміра Путіна, на кшталт Віктора Орбана.

Більше того, не лише "ПіС" отримала добрі результати на цих виборах.

У першому турі Славомір Менцен з ультраправої, націоналістичної, антиукраїнської партії "Конфедерація" здобув майже 15% голосів, а відверто антисемітський Гжегож Браун – понад 6%.

Демократичним елітам Польщі, які зазнали поразки, слід замислитися над цими тривожними результатами.

Хоча чинний президент Анджей Дуда був радше комічною фігурою – маріонеткою в руках Качинського, Навроцький може виявитися значно жорсткішим і безжальнішим.

А загроза з його боку лише посилюється підтримкою з боку адміністрації президента США Дональда Трампа, яка вже втручалася у вибори, коли міністерка внутрішньої безпеки Крісті Ноем публічно підтримала Навроцького під час візиту до Польщі.

Перемога Навроцького, ймовірно, матиме дестабілізуючий ефект і за межами Польщі.

Польсько-українські відносини неминуче постраждають.

Навроцький відкрито заявляв, що не погодиться на вступ України до НАТО та ЄС (що повністю збігається з позицією Путіна), а також неодноразово виголошував агресивні антиукраїнські заяви як публічно, так і приватно.

Ще тривожніше, що в умовах воєнного стану саме президент очолює Збройні сили Польщі.

Як Навроцький переміг? Одне з пояснень – що накопичення скандалів створило ефект бумеранга, подібно до Трампа.

Виборці почали вважати, що кандидата цькують несправедливо.

Водночас кампанія Тшасковського надто концентрувалася на розвінчуванні темного минулого опонента і їй бракувало позитивного меседжу.

На прохання Тшасковського ліберальний прем’єр-міністр Дональд Туск утримувався від участі в кампанії майже до самого кінця.

Лише за два тижні до виборів він звернувся до громадян із закликом "розплющити очі".

Можливо, найпохмурішим сигналом є те, що поляки до 40 років переважно підтримали ксенофобську республіку Навроцького, а не "сучасну Польщу" Тшасковського (вирішальною виявилася антиелітна риторика).

Що має робити тепер Туск? Оголошення вотуму довіри з метою підтвердження мандата може призвести до ще більшого хаосу.

Проте цілком імовірно, що його чотирипартійна коаліція залишиться при владі до завершення парламентського терміну.

За цей час потрібно розробити стратегію для перемоги над "ПіС" і "Конфедерацією" на парламентських виборах 2027 року.

На практиці уряд Туска буде змушений обмежитися адміністративним керуванням країною.

Будь-які серйозні реформи блокуватиме Навроцький, накладаючи вето на всі ініціативи Сейму.

Хоча уряд досі контролює більшість важелів влади, всі ті інституції, які "ПіС" зруйнувала у 2015-2023 роках, залишаться нереформованими.

На щастя, ці інституції настільки дискредитовані, що залишатимуться маргінальними – що, іронічно, розширює простір для маневру уряду Туска.

Ліберальна парламентська більшість не є такою безсилою, як може здатися.

Туск і далі має найбільший вплив на управління країною і може підготувати свою коаліцію до нових перемог на виборах.

Навроцькому також буде непросто.

Перемогти Тшасковського з мінімальним відривом – це одне, а протистояти такому досвідченому політику, як Туск – зовсім інше.

Поки що Навроцький буде підпорядковуватися непопулярному Качинському, бо потребуватиме підтримки "ПіС" для переобрання.

Лише на другий термін він зможе звільнитися від контролю.

Але до того часу праве крило польської політики цілком може очолити "Конфедерація", яка невпинно набирає силу.

Війна Польщі із самою собою входить у нову фазу.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.