День бабака в Стамбулі: чому переговори України та Росії не наближають мир

У стамбульському палаці Чіраган був "День бабака". З одного боку великої конференц-зали сиділа довга низка молодих російських чиновників із безпристрасними обличчями, яких знали тільки найвідданіші кремльоведи. З іншого боку — більш впливова і мужня група українців, багато з яких були одягнені у військову форму, що відповідає стандартам НАТО. Обидві прийшли, щоб витратити ще один день свого часу. Під час годинного засідання не було обговорено жодного суттєвого питання, не було порушено жодної теми для обговорення, не було відкрито шлях до миру.

Незважаючи на великі надії, стамбульський мирний процес, схоже, поки що — мертвонароджений. Навіть після тижнів і місяців дипломатії на високому рівні, яку проводив Дональд Трамп і його посланці, ні Росія, ні Україна не змінили своїх жорстких позицій. Або, кажучи мовою покеру, на який так грубо посилався Трамп, звинувачуючи Володимира Зеленського в тому, що він "не має карт для гри" під час їхньої катастрофічної зустрічі в Овальному кабінеті в лютому, ні Москва, ні Київ поки що не готові скласти карти, перевести в готівку їх і зафіксувати свої виграші або програші.

Однак між атмосферою вчорашніх переговорів і тих, що пройшли тижнем раніше, була одна помітна відмінність. Російська делегація була явно замкнутою на тлі новин про те, що українські безпілотники проникли глибоко в Сибір і Арктику, знищивши 41 російський стратегічний бомбардувальник вартістю майже 7 мільярдів доларів.

Небачений український рейд багато в чому ознаменував нову главу в літописі асиметричної війни. І навіть незважаючи на те, що більш твереза експертиза знизила рахунок до 12 знищених бомбардувальників, а не 40, які звучать менш розкішно, таких ударів, безсумнівно, побільшає. Не кажучи вже про цілу низку замовних убивств високопоставлених російських військових.

Але маленький тріумф України — довгоочікувана світла пляма в безперервному потоці військових невдач — також знаменує ще один поворотний момент. З інавгурації Трампа Вашингтон і сам Трамп постійно змушують Київ скасовувати одну "червону лінію" за іншою в інтересах початку мирного процесу. Москва, з іншого боку, не відчувала подібного тиску. Але в Стамбулі стало відомо, що механізм повернувся, і що Україна відмовляється просто капітулювати, як наказав їй Путін — фактично підтриманий Трампом.

Зокрема, українська делегація у своєму програмному документі чітко вказала три ключові вимоги, які адміністрація Трампа наполягає виключити: вступ до НАТО, створення міжнародних миротворчих сил на місцях, що включатимуть натівські війська, і відшкодування Росією шкоди, завданої війною.

Для Москви всі ці три вимоги є умовами угоди, що не підлягають обговоренню.

Важливо Стамбульський тупик: коли у перемовному процесі щодо миру в Україні очікувати зрушень

Погана новина полягає в тому, що останні тези Кремля настільки ж жорстко сформульовані та настільки ж недосяжні. Вимоги Путіна діляться на чотири широкі категорії. Перша — територіальна: Кремль вимагає від України повністю вивести війська з чотирьох частково окупованих областей (Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької), на які претендує Путін, а потім офіційно визнати їх російською територією. Друга вимога — військова: Кремль вимагає постійного нейтралітету України та обіцянки від НАТО, що Київ ніколи не вступить до цієї організації, а також заборони на присутність натовських військ на території країни та обмеження чисельності київських збройних сил. Третя вимога — культурна: зробити російську мову офіційною мовою України, повернути конфісковане майно Російської православної церкви та заборонити "прославляння і пропаганду нацизму і неонацизму", включно з розформуванням бойових підрозділів, як-от "Азов". Останні вимоги Росії — економічні, включно з повним скасуванням усіх санкцій, відновленням усіх економічних і дипломатичних зв'язків і відновленням транзиту газу в Європу. Нарешті, що найприкріше, російські переговірники вимагають проведення нових виборів в Україні та формування нового уряду, перш ніж буде підписано будь-яку довгострокову мирну угоду.

З погляду Кремля, переговори в Стамбулі проводяться не для пошуку мирного компромісу, а, як прямо заявив колишній президент Дмитро Медведєв, для досягнення перемоги Росії й "повного знищення неонацистського" режиму в Києві.

Що ж залишається Трампу, який останніми тижнями все частіше висловлює своє розчарування застоєм у переговорах і непоступливістю Путіна? Глава штабу Зеленського Андрій Єрмак — одягнений, на відміну від свого боса, у діловий костюм, а не у військову форму — вирушив до Вашингтона, щоб спробувати відновити військову підтримку США військових зусиль своєї країни та змусити Білий дім застосувати серйозні санкції проти Росії.

Завдання Єрмака — показати, що атаки на аеродроми свідчать: війна насправді не програна і в України ще є карти в руках. Але також здається, що Київ розпочав атаки без попередження і консультацій із Вашингтоном. Єрмак може заперечити, що російські бомбардувальники Ту-95, що володіють ядерним потенціалом, були навмисно залишені неушкодженими під час нальотів, щоб не допустити прямої атаки на ядерний потенціал Москви. Але йому доведеться потрудитися, щоб переконати виборців MAGA — багато хто з яких обурені кампанією України проти Російської православної церкви — у тому, що продовження підтримки режиму Зеленського відповідає інтересам США.

Перші раунди мирних переговорів між Києвом і Москвою в Мінську, Анталії та Стамбулі в перші два місяці після повномасштабного вторгнення Путіна проходили таємно за закритими дверима. Нинішні переговори, навпаки, навряд чи можуть бути більш публічними. "Витік інформації відбувається в режимі реального часу, — каже історик Сергій Радченко зі Школи перспективних міжнародних досліджень Джона Гопкінса. — Це означає, що вони не є реальними позиціями: це просто пропаганда".

Кожен день переговорів залишатиметься "Днем бабака" доти, доки щось не зміниться на місцях. Київ сподівається, що це буде економічний крах Росії або політична реакція на дедалі частіші глибокі удари по її військових, енергетичних та інфраструктурних об'єктах. Путін сподівається, що новий наземний наступ, який він збирає в Сумах і Донбасі, завдасть удару по українських військових, а також розраховує на європейську роз'єднаність і байдужість з боку адміністрації Трампа. Але наразі обидві сторони все ще перебувають у смертельних перегонах до продовження насильства і хаосу, обидві переконані, що рух уперед буде менш фатальним, ніж гальмування.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Зустріч Зеленського з Путіним: коли відбудеться та хто затягує перемовини в Стамбулі