Як розпізнати сексуальні домагання, захиститися від них та як діяти

Найперше хотілося б почути чітке формулювання законодавства: що таке сексуальні домагання?

У нас відносно нещодавно відбулися позитивні зміни. З’явилася окрема стаття, яка передбачає відповідальність за сексуальні домагання. Це стаття 173-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній міститься визначення поняття сексуальних домагань.

Йдеться про умисне вчинення проти волі людини принизливих чи образливих дій сексуального характеру — як вербальних, так і невербальних.

Це можуть бути слова, жести, рухи тіла, і — що дуже важливо — навіть з використанням електронних комунікацій: надсилання вульгарних коментарів чи пропозицій через соціальні мережі, месенджери тощо.

Окрім того, визначення сексуальних домагань є і в Законі України”Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

•  Яка відповідальність тепер загрожуватиме за сексуальні домагання

Одне з головних питань, яке часто ставлять, переважно чоловіки: де межа між залицяннями та домаганнями?

Насправді розмежувати флірт і домагання дуже просто. Часто сексуальні домагання помилково сприймають як комплімент чи прояв симпатії, але це зовсім різні речі.

Флірт — це взаємна поведінка між людьми, яка має романтичний підтекст. А сексуальні домагання — це порушення особистих кордонів і сексуальної автономії. Ключова ознака — небажаність.

Особа, яка виявляє ініціативу, має переконатися, що така поведінка є прийнятною для іншої сторони. Якщо це не так — йдеться вже про домагання.

Нам часто нав’язують у фільмах романтизовані сцени з поцілунками без згоди, і це формує хибне уявлення. Але саме небажаність є визначальною.

Хотілося б обговорити конкретний кейс: ситуація в Шевченківському гаю, де доглядач “автентичної хати” запросив відвідувачку випити, а потім почав її обіймати силоміць. Чимало людей, навіть жінок, не бачать у цьому проблеми. Як би ви це прокоментували?

По-перше, це приклад відсутності інформованості. Багато чоловіків, можливо, навіть не усвідомлюють, що певні їхні дії є сексуальними домаганнями. Але, як нас вчать ще в університеті, незнання закону не звільняє від відповідальності.

Те, що жінка погодилася зайти до хати, ще не означає її згоду на обійми чи будь-який фізичний контакт. Якщо чоловік хотів фліртувати — він мав би, скажімо, взяти номер телефону і продовжити спілкування згодом. Але обійми, дотики без згоди — це вже порушення кордонів.

Наводжу простий приклад: навіть якщо я вийшла на вулицю у спідній білизні — це, можливо, дрібне хуліганство, але це не дає нікому права мене торкатися. Ми живемо в цивілізованому суспільстві й маємо право на повагу до тіла та згоди.

Часто звучить думка, що такі ситуації — “дрібниці”, на відміну, скажімо, від історії з професором університету. Чи справді існує градація за “тяжкістю” сексуальних домагань?

Дуже важливо не порівнювати дії та не вимірювати травму. Пережитий досвід — суб’єктивний. Для когось дотики можуть бути більш травматичними, ніж навіть зґвалтування для іншої людини. Тож говорити, що “один випадок серйозніший за інший” — некоректно. Наслідки завжди болючі, особливо для ментального здоров’я.

• Зеленський підписав закон про штрафи за образливі повідомлення сексуального характеру

Чи враховується суб’єктивне відчуття дискомфорту під час відкриття провадження?

Звичайно. Це і є ключова ознака домагань — небажаність, дискомфорт. Якщо людині неприємно, вона має право сказати “ні”. Якщо немає чіткого, добровільного “так”, то це вже не згода. Те саме стосується сексуального насильства.

Сексуальні домагання на робочому місці — це окрема історія?

Так. Якщо домагання вчиняє особа, від якої постраждала матеріально чи службово залежна (наприклад, керівник), то це вже обтяжувальна обставина. Закон передбачає вищу відповідальність. Також у таких випадках є можливість запускати дисциплінарні процедури на місці роботи, паралельно звертаючись до правоохоронців.

Який алгоритм дій для людини, що зазнала сексуальних домагань?

Усе залежить від кожної окремої ситуації.  Якщо це відбулося на роботі або в університеті, слід повідомити керівництво або адміністрацію. Можна (і варто) також звернутися до поліції — одразу або згодом.

У разі онлайн-домагань — зберігати скриншоти, дописи, фотографії. У публічному місці — знайти свідків, зафіксувати місце інциденту, перевірити, чи є камери спостереження.

Навіть якщо немає доказів — це не проблема. Свідчення постраждалої особи також є доказом. Але, звісно, що більше даних, то краще для слідства.

У таких випадках краще відразу звертатися до поліції?

Так, що швидше, то краще. Але варто діяти у межах власного ресурсу. Якщо людина не готова відразу йти в поліцію, це нормально. Тут важливо не поспішати, а зважити свої сили.

Також обережно з розголосом. У нас діє презумпція невинуватості. Якщо ще немає рішення суду,  кривдник може подати цивільний позов до суду на постраждалу за наклеп. І виграти справу. Тому публічність треба ретельно зважувати. Інколи вона допомагає, але іноді — шкодить.

• Сексизм в українських вишах: історії тих, хто з ним зіткнувся та інструкція для постраждалих

А як щодо строків давності? Наприклад, якщо людина звернулася не одразу?

Для адміністративної відповідальності строк становить лише 2 місяці. Для кримінальної — більше: залежно від тяжкості злочину — до 5, 7 або навіть 10 років. Якщо насильство було щодо дитини — строк обчислюється з моменту досягнення нею 18 років.

Як розмежовується сексуальне домагання і сексуальне насильство?

Сексуальне домагання — це образливі дії без проникнення: дотики через одяг, небажані поцілунки тощо. Сексуальне насильство — це вже серйозніші дії: дотики до інтимних частин тіла, демонстрація геніталій — і за це передбачена кримінальна відповідальність.

Яку допомогу надає “ЮрФем: підтримка”?

— Лінія правничої допомоги “ЮрФем: підтримка” покликана надавати безоплатну юридичну допомогу постраждалим від сексуального насильства та всіх видів гендерної дискримінації.  Звернутися на лінії “ЮрФем: підтримка” можна за номером телефону 068 145 55 90 або 0 800 30 55 90, написавши у Viber/Telegram або залишивши заявку на сайті.

Чи звертаються до вас чоловіки?

За час нашої роботи звернулися лише кілька чоловіків. Зазвичай це роблять жінки. Але ми розуміємо, що чоловіки теж зазнають сексуального насильства, просто рідше звертаються — через сором, страх, стигму.

Наскільки ефективно поліція реагує на звернення щодо домагань?

Випадки притягнення до адміністративної відповідальності вже є. Поліція реагує. Зараз розробляється методичка для працівників поліції — як кваліфікувати такі дії та розрізняти адміністративну й кримінальну відповідальність. Проблеми є, але прогрес теж.

• П’ять історій жінок, які зазнали домагань у потягах «Укрзалізниці»

Наскільки важко довести сексуальне домагання?

Складно, якщо немає доказів. Тому ми радимо зберігати докази вчиненого, за можливості знайти свідків, зібрати скриншоти. Але навіть без цього поліція має зафіксувати заяву й розпочати перевірку.

Чи краще звертатися до поліції відразу з адвокатом?

Якщо є змога — так. У кримінальному провадженні адвокат/ка дуже допомагає. В адміністративних справах менша необхідність у залученні адвоката/ки, адже процес набагато простіший.

Також ми постійно говоримо про те, аби постраждалим від сексуального насильства Безоплатна правнича допомога також надавала адвоката/ку безкоштовно — так само, як кривдникам.

Які найпоширеніші міфи ви чуєте про сексуальні домагання?

Перше: “вона була провокативно одягнена”. Друге — ставлення до минулого потерпілої: “вона сама винна”, “вживала алкоголь”, “була згодна”. Це все — неправда. Жодна поведінка не дає права на насильство.

Сексуальні домагання в подружжі можливі?

Так. Шлюб не дорівнює автоматичній згоді на секс. У стосунках має бути згода кожного разу.

Якщо один із партнерів тисне, це вже може бути сексуальне домагання, а іноді — навіть кримінальне правопорушення.

Яка ваша оцінка українського законодавства у цій сфері?

До 19 грудня 2024 року взагалі не було відповідальності за сексуальні домагання. Зараз ми маємо статтю, і це великий прогрес. Але ще слід збільшити строки давності (зараз — лише два місяці), а також зобов’язати роботодавців мати механізми реагування на випадки домагань на роботі.

• (Не)Театральне насильство. Сексуальні домагання в театральних закладах освіти: свідчення постраждалих

І останнє. Наскільки наше суспільство готове до розуміння цієї проблеми?

Ми ще дуже традиційне суспільство. Але приємно бачити, як молодь уже інакше реагує — без осуду, з розумінням. Є надія. Проте загалом нам ще багато треба змінити: у сприйнятті, у поведінці, у розумінні згоди та кордонів.

Автор: Катерина Бенюк

Джерело: ЕСПРЕСО