Як Україні віддавати зовнішній державний борг?

Пропуск Україною платежу в розмірі 665 млн дол. США по ВВП-варантах 2 червня 2025 року поставило крапку у тривалому протистоянні з кредиторами навколо боргових зобов'язань, взятих урядом А.Яценюка в 2015 р. в залежності від темпів зростання ВВП.

Абсурдність ситуації з зобов’язаннями за державними деривативами 2015 року полягала в тому, що зростання української економіки на 5,3% у 2023 році відбулося виключно завдяки ефекту статистичної низької бази після катастрофічного падіння на 29,1% у 2022 році. Внаслідок цього Україна, яка втратила третину своєї економіки через повномасштабну російську агресію, мала б виплачувати кредиторам премію за нібито "успішне" відновлення.

Цей технічний дефолт не означає катастрофи для економіки, але виявляє глибші структурні проблеми боргової політики та викликає питання про довгострокову спроможність країни обслуговувати зовнішні зобов'язання.

Станом на 30 квітня 2025 року загальний державний та гарантований державою борг України сягнув 179,97 млрд дол. США, що становить приблизно 92% ВВП. Структура боргу демонструє критичну залежність від фінансування країн-партнерів та міжнародних організацій: 74,5% припадає на зовнішній борг (134,08 млрд дол. США). Така пропорція відображає обмежені можливості внутрішнього ринку капіталу та критичну залежність від міжнародної підтримки.

Найбільшу частку в структурі зовнішнього боргу займають позики міжнародних фінансових організацій – 96,68 млрд дол. США, або 52,6% загального боргу. Серед основних кредиторів виділяються Європейський Союз – 57,12 млрд дол. США (Президент США Дональд Трамп таки має рацію, коли постійно каже, що європейці надають допомогу Україні як кредит), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (16,12 млрд дол. США) та Міжнародний валютний фонд (13,94 млрд дол. США). Позики урядів іноземних держав становлять 8,04 млрд дол. США, при цьому найбільшим двостороннім кредитором є Канада (5,27 млрд дол. США). Залишається неврегульованим питання російських облігацій на суму 3 млрд дол. США, випущені в 2013 році як хабар Януковичу, які Україна оскаржує в міжнародних судах.

Ситуацію з борговим навантаженням для України значно полегшило запровадження у 2024 році механізму Extraordinary Revenue Acceleration (ERA), який передбачає використання прибутків від заморожених російських активів для фінансування української економіки. Цей механізм забезпечить надходження в розмірі 50 млрд дол. США упродовж 2025-2027 років, які будуть рахуватися як гранти.

Водночас прибутки від російських активів оцінюються приблизно в 3-4 млрд євро на рік, що значно менше за потреби воєнного бюджету України. У разі продовження російської агресії, військові витрати, як і раніше, становитимуть близько 50% всіх бюджетних видатків, що створює структурний тиск на державні фінанси навіть за умови продовження міжнародної підтримки. Саме тому Україна запропонувала європейським партнерам взяти на себе частину фінансування ЗСУ під час зустрічі Групи Семи в Канаді 22 травня.

Аналіз довгострокових перспектив обслуговування українського боргу після припинення бойових дій демонструє як значні можливості, так і фундаментальні ризики. За оцінками Світового банку, Європейської комісії та ООН, загальна вартість відновлення та відбудови України становить 524 млрд доларів упродовж наступної декади, що у 2,8 рази перевищує номінальний ВВП країни на 2024 рік.

Структура майбутнього фінансування відновлення створює додаткові ризики для боргової стійкості. Програма Ukraine Facility ЄС передбачає максимальний термін погашення 35 років без вимоги розпочинати виплату основної суми до 2034 року. ЄС також покриватиме витрати на відсотки з 2024 по 2027 рік.

Однак ці пільгові умови не гарантують автоматичного списання боргу. Політичні зміни в країнах-кредиторах можуть призвести до перегляду умов фінансування, особливо в контексті можливих змін у відносинах США з Україною. Досвід інших пост-конфліктних країн показує, що списання боргу часто залежить від геополітичних інтересів кредиторів, а не виключно від економічної доцільності.

Потенціал використання знерухомлених російських активів для відновлення української економіки та погашення боргів представляє унікальну можливість, але стикається з серйозними політичними та правовими перешкодами. Наразі в ЄС знерухомлено щонайменше 200 млрд євро російських суверенних активів, але їх конфіскація буде дуже складним процесом.

Позиція ключових держав ЄС демонструє глибокий розкол щодо майбутньої долі російських активів. Офіційна позиція Бельгії, де знаходиться їх найбільша частка, яку також підтримують уряди Франції, Німеччини, Італії та Люксембургу, базується на переконанні, що конфіскація несе серйозні юридичні, економічні та фінансові ризики для ЄС.

Аргументи противників конфіскації зосереджуються навколо принципу державного імунітету. Активи Центрального банку РФ перебувають під захистом Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхнього майна 2004 року, яка надає активам центральних банків майже абсолютний імунітет від примусового стягнення. Бельгійська сторона попереджає, що конфіскація може стимулювати треті країни до створення альтернативних фінансових систем, послабивши глобальну роль ЄС та Групи Семи.

Саме тому все більшої підтримки набувають альтернативні механізми використання російських активів. Пропонується створення міжнародного фонду для управління знерухомленими активами під спільним контролем держав-засновниць, що дозволить розподілити юридичну відповідальність. Першочерговим кроком має стати переведення активів на сегреговані рахунки, що не змінює права власності, але забезпечує їх захист у разі неможливості продовження санкційного режиму ЄС.

Юридичні експерти вказують на можливість обходу проблеми суверенного імунітету через міжнародні колективні рішення поза межами судової системи окремих держав. Передача російських активів може розглядатися не як нове зобов'язання, а як часткове виконання вже існуючого у вигляді заліку в рахунок репарацій, які РФ зобов'язана виплатити Україні.

Технічно знерухомлені російські активи у ЄС могли б покрити значну частину українського боргу (180 млрд дол. США) та оціночної вартості відновлення (524 млрд дол. США). Це створило б унікальну можливість для радикального вирішення боргової проблеми України, але потребує безпрецедентного політичного консенсусу та готовності нести потенційні ризики для європейської фінансової системи.

Майбутнє української боргової політики критично залежить від геополітичного контексту та розвитку російсько-української війни. Песимістичний сценарій передбачає ескалацію конфлікту та зменшення міжнародної підтримки, що може призвести до кризи ліквідності та неможливості обслуговування боргу. У такому випадку Україна буде вимушена стикнутися з необхідністю широкомасштабної реструктуризації всього зовнішнього боргу, включаючи позики міжнародних фінансових організацій. Історично МВФ та інші багатосторонні кредитори рідко йшли на списання своїх позик, що ускладнило б процес реструктуризації.

Оптимістичний сценарій припускає досягнення стійкого миру та масштабне міжнародне фінансування відновлення на пільгових умовах. У цьому випадку Україна могла б скористатися "дивідендами миру" для прискореного економічного зростання та поступового зниження боргового навантаження. Проте навіть за такого сценарію необхідне додаткове списання боргу або суттєве продовження термінів погашення для забезпечення довгострокової стійкості. Без продовження зовнішньої підтримки на подібних умовах Україна швидко стикнеться з кризою боргової стійкості. Це робить країну заручником геополітичних рішень та позицій інших держав.

Таким чином, Україна перебуває на роздоріжжі між можливістю створення моделі швидкого пост-воєнного відновлення за рахунок агресора та ризиком потрапляння у довгострокову боргову пастку. Успіх залежатиме від здатності нашої країни та її партнерів прийняти сміливі рішення щодо повної конфіскації російських активів, списання частини існуючого боргу та створення інноваційних механізмів фінансування відбудови. Без таких кроків Україна ризикує повторити досвід багатьох країн, які десятиліттями боролися з наслідками воєнних боргів.