Як ЄС намагається стримати Росію в Чорному морі

Європейський Союз демонструє амбіції. Цього разу — в Чорному морі.

Минулого тижня ЄС представив нову стратегію щодо Чорноморського регіону. Її декларована мета — зміцнити зв’язки Європи з Південним Кавказом і Центральною Азією, а також посилити геополітичну роль Євросоюзу як надійного гравця в Чорноморському регіоні.

Кілька чинників підштовхують ЄС до необхідності посилювати свої позиції в регіоні.

По-перше, визнання Брюсселем стратегічної важливості Чорного моря, що є мостом між Європою та Південним Кавказом і Центральною Азією, яким пролягають логістичні та енергетичні маршрути, а також перевозять продовольство. Крім того, конфлікти в Чорноморському регіоні призводять до появи нових біженців у країнах Євросоюзу.

По-друге, потреба протистояти Росії, дії якої в регіоні є небезпечними для Європейського Союзу, усвідомлення того, що відсутність стабільності на Південному Кавказі поставить під загрозу стабільність у Європі. На думку глави європейської дипломатії Каї Каллас, «безпека в Чорному морі є критично важливою й для безпеки Європи». Ця стратегія — одна з відповідей Брюсселя на агресію Росії проти України, спосіб домогтися ослаблення впливу Москви в регіоні.

По-третє, необхідність провадити чітку політику стосовно країн регіону, дві з яких є членами ЄС, а чотири — Україна, Молдова, Туреччина та Грузія — кандидатами на вступ.

Документ є частиною ширшої серії ініціатив ЄС, зокрема Європейської стратегії готовності до можливих криз (Preparedness Strategy), стратегії внутрішньої безпеки ProtectEU, «Щита європейської демократії», ініціативи Global Gateway зі сприяння розвитку інфраструктури в усьому світі тощо. Як запевняють у Брюсселі, нову стратегію буде реалізовано в тісному зв’язку з процесом розширення ЄС.

У прес-релізі Єврокомісії зазначено, що співробітництво ЄС із Чорноморським регіоном базуватиметься на трьох ключових принципах: зміцненні безпеки, стабільності та стійкості; сприянні стійкому економічному зростанню та процвітанню; сприянні охороні довкілля, стійкості до зміни клімату й готовності до неї, включно з підтримкою цивільного захисту.

Крім того, Євросоюз планує разом із партнерами реалізувати три флагманські ініціативи:

• створити Центр морської безпеки Чорного моря для посилення захисту акваторії, критично важливої морської інфраструктури та природного середовища;
• виробити порядок денний щодо взаємозв’язку, узгодженого з розширеними транс’європейськими мережами, який забезпечить розвиток транспортної, енергетичної та цифрової інфраструктури Чорноморського регіону;
• посилити готовність прибережних спільнот і секторів блакитної економіки, щоби країни Чорного моря могли впоратися зі шкодою для екології, якої завдала війна, реагувати на ризики, пов’язані зі зміною клімату, й використовувати можливості для стійкого економічного зростання.

У стратегії згадується про необхідність стабільності на Південному Кавказі, нормалізацію відносин між Вірменією й Туреччиною, а також Єреваном і Баку, важливість Азербайджану як енергетичної альтернативи Росії, перезапуск відносин Брюсселя з Анкарою, вирішення проблем «тіньового флоту» Росії та розмінування моря. Але червоною лінією по всьому документу проходить тема України та підтримка її стійкості, безпеки й відновлення. Для нашої країни це — безумовний плюс стратегії.

Одним із напрямів роботи буде підвищення військової мобільності та розвиток інфраструктури подвійного призначення в країнах ЄС біля Чорного моря та сусідніх країнах на суші, морі й повітрі. Як зазначається в стратегії, це підвищить безпеку ЄС і України, сприяючи її відновленню. Водночас ЄС розглядає здатність швидко перекидати військову техніку й війська до України як додаткову гарантію безпеки нашої країни та стримувальний чинник проти майбутньої агресії.

Важливим є те, що документ передбачає інтеграцію Чорноморського регіону в транспортні проєкти ЄС. Водночас постійно згадується про проєкти інвестування в транспортні та енергетичні коридори, а також портову й цифрову інфраструктури. Зрештою, в документі приділено увагу питанням розмінування Чорного моря та залученню інструментів європейської програми підтримки оборонної промисловості (EDIP) для інвестицій у нові оборонні технології.

Ще один сильний бік стратегії — створення Центру морської безпеки Чорного моря. Він дасть змогу спостерігати за ситуацією на морі, обмінюватись інформацією та співпрацювати в оборонній сфері в розробці проєктів щодо захисту морської критичної інфраструктури, щоб адекватно реагувати на ризики. Моніторинг здійснюватимуть у режимі реального часу з космосу й на морському дні. За словами Каллас, Центр також міг би приєднатися до моніторингу припинення вогню між Україною та Росією.

Директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара в коментарі ZN.UA зазначив, що моніторингові місії на кшталт Центру морської безпеки Чорного моря необхідно створити по всьому периметру Росії від Арктики до Середземного моря й Тихого океану. Взагалі ж, на думку Хари, слабкою стороною стратегії є те, що регіон Чорного моря розглядається у відриві від інших периферій РФ: «Картина має бути цілісною, тому що Росія діє проти ЄС і НАТО на різних напрямах. У цій ситуації безглуздо створювати центр, який фокусується тільки на одному регіоні».

Своєю чергою голова парламентського комітету з інтеграції України в ЄС Іванна Клімпуш-Цинцадзе сказала в коментарі ZN.UA, що стратегія є важливим кроком уперед. Однак, по-перше, в ній чітко не прописано, що Росія є головною загрозою для Чорноморського регіону. По-друге, в документі не сказано, як розв’язати незавершені конфлікти в регіоні, такі як Придністров’я, Південна Осетія, Абхазія. По-третє, немає й окремого напряму з підтримки демократії, верховенства права в країнах регіону. По-четверте, в документі не згадується про співробітництво ЄС і НАТО в регіоні, без чого реалізація стратегії ЄС не може бути успішною.

Стане ухвалений ЄС документ черговим проявом намірів або ж чинним інструментом — залежить від політичної волі лідерів європейських країн і керівництва Єврокомісії, а також від наявності фінансових, технічних і військових ресурсів. «Наразі мені до кінця не зрозуміло, який фінансовий ресурс буде виділено для реалізації цієї Чорноморської стратегії. Можливо, вона наповнюватиметься ресурсами вже в новому фінансовому періоді», — висловила припущення Клімпуш-Цинцадзе.

Водночас до деяких кроків ЄС вдасться незалежно від того, є стратегія чи немає. Наприклад, європейці розвиватимуть енергетичні коридори, прагнучи мінімізувати залежність від Росії. Моніторитимуть ситуацію, оскільки Росія може загрожувати критичній інфраструктурі й використовувати Чорне море для обходу санкцій. Євросоюз також уживатиме заходів для розмінування й намагатиметься забезпечити свободу судноплавства.

Стратегія щодо Чорноморського регіону продемонструвала, що Євросоюз прагне бути не спостерігачем, а активним гравцем. Але однією з проблем є те, що Туреччина не особливо хоче пускати до регіону нечорноморські країни ЄС і НАТО, а у Румунії та Болгарії недостатньо можливостей, аби власними силами гарантувати безпеку судноплавства.

«У стратегії найбільше привертає увагу ідея створити Центр морської безпеки Чорного моря. Але чи функціонуватиме він без Туреччини? В Анкари ж єдиний підхід: нічого в Чорному морі без неї. Тому якщо Євросоюз хоче стратегію, яка реально працюватиме, то до неї необхідно залучати Туреччину. Можливо, навіть логічніше було б зробити хаб для морської безпеки в межах НАТО, а не в межах ЄС», — зазначила в коментарі ZN.UA старша аналітикиня Atlantic Council Євгенія Габер.

У цій ситуації важливо переконати Анкару в тому, що присутність нечорноморських країн ЄС і НАТО в Чорному морі слугуватиме інтересам усіх нас. Інакше документ, у якому ЄС заявив про свою стратегічну зацікавленість у Чорноморському регіоні, ризикує виявитися лише декларацією, а Чорне море — «чорною дірою» європейської безпеки.