Підмочені кадри Верховної Ради. Хто з зашкварених депутатів досі обіймає важливі посади

У парламенті знову актуалізувалася тема кадрових перестановок у комітетах. Лідер більшості Давид Арахамія навіть зареєстрував відповідний проєкт постанови.

На перший погляд, це звичайна процедура оновлення. Але фактично це шанс вирішити значно серйознішу проблему та виключити з парламентських комітетів тих, хто втік, зрадив або систематично прогулює засідання Ради і не виконує обов’язки депутата.

На жаль, таких прецедентів історія нинішнього парламентського скликання знає чимало.

Так, за понад три роки повномасштабної війни суспільство неодноразово справедливо запитувало: чому люди, які співпрацювали з прокремлівськими силами або втекли з країни чи просто не ходять на засідання, досі залишаються у владних кріслах та мають вплив на ухвалення важливих рішень?

Центри впливу

Комітет – це не просто чергова структура у законодавчій ієрархії. Це чи не головний механізм у системі ухвалення рішень. Такий собі центр впливу, який дає червоне чи зелене світло для важливих змін.

Саме у комітетах відбувається первинна експертиза законопроєктів, формується порядок денний реформ, ухвалюються рекомендації до рішень парламенту. 

Керівництво комітету – це не функція на папері. Адже голова та заступник комітету мають реальний вплив на темп, порядок розгляду, залучення експертного середовища, прозорість засідань. Вони ухвалюють рішення про скликання, модерують обговорення, підписують висновки та рекомендації до законопроєктів, взаємодіють із виконавчою владою та міжнародними партнерами.

Тому, якщо у складі комітетів, а ще гірше – у керівництві, перебувають проросійські депутати, депутати-втікачі чи постійні прогульщики – це не просто моральна проблема. Це інституційна дискредитація парламенту.

Керівна посада у комітеті не може бути фіктивною чи токсичною. 

«Мертві душі» комітетів

Повномасштабне вторгнення мало б докорінно змінити склад і якість українського парламенту. Але, попри відсутність публічної діяльності, втечу з країни або відверту проросійську риторику, частина депутатів продовжує значитись у складі комітетів і залишатися народними обранцями. Ба більше, 12 нардепів, які були обрані до парламенту від забороненої ОПЗЖ, досі мають керівні посади у комітетах. 

Водночас деякі комітети фактично очолюють або підозрювані у кримінальних справах, або особи, які не виконують своїх обов’язків. У результаті це створює управлінський колапс. 

Наприклад, колишній «Слуга народу», а наразі позафракційний Олександр Дубінський, якого підозрюють у державній зраді. У 2023 році його заарештували, але формально він залишається заступником голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики – одного з найвпливовіших у Раді. Діяльність Дубінського там давно була нульовою, але офіційно фігурант Реєстру зрадників руху «Чесно» досі там обліковується.

Ще один одіозний представник фракції «Слуга народу» Максим Бужанський регулярно фігурує в скандалах через проросійські заяви, але водночас є членом одного з ключових парламентських комітетів. Він входить до Комітету з питань правоохоронної діяльності, що особливо іронічно – з огляду на його риторику, що межує з антиукраїнською.

Анатолій Бурміч, член Комітету з питань антикорупційної політики. Він був обраний за партійними списками забороненої проросійської ОПЗЖ, яка хоч формально в Раді вже не представлена, але її політичний слід відчувається й досі. Запам'ятався Бурміч поширенням проросійської пропаганди та звинуваченнями на адресу США та ЄС у розпалюванні війни на Донбасі.

Вадим Столар, ще один представник забороненої ОПЗЖ, досі залишається членом Комітету з питань аграрної та земельної політики. Наразі він є одним із лідерів групи «Відновлення України», лідером з прогулів у Раді та фігурантом справ про співпрацю з проросійськими колами. 

Депутат із забороненої ОПЗЖ Нестор Шуфрич, який донедавна очолював Комітет з питань свободи слова, хоч і має офіційну підозру в державній зраді, все ж залишається рядовим членом цього комітету. Ситуація справді абсурдна – особа, яку підозрюють у співпраці з державою-агресором, юридично залишається в структурі, яка має гарантувати свободу слова в парламенті.

Мажоритарник із Запоріжжя від «Слуги народу», а наразі позафракційний Євгеній Шевченко, який у 2024 році отримав підозру в держзраді та перебуває під вартою, досі залишається головою підкомітету з питань взаємодії з правоохоронними органами в економічних питаннях Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку.  

За даними МВС, наразі оголошені у розшук 11 народних депутатів IX скликання.

На жаль, це не виключний перелік. У комітетах, які впливають на бюджет, правоохоронну діяльність, енергетику, земельні питання, все ще «зависли» такі фігури – як мовчазні нагадування про необхідність змін.

Посада не назавжди

Конституція та Регламент Верховної Ради передбачають складні процедури для позбавлення мандата. 

Але процедура відкликання з комітету технічно значно простіша. Поетапно вона виглядає так: проєкт постанови про відкликання нардепа з комітету ініціюється, готується, реєструється, передається на розгляд профільного комітету та виноситься на голосування в сесійній залі.

Тобто це політичне рішення, яке не потребує тривалих процедур, як у випадку з позбавленням мандата. Достатньо політичної волі та 226 голосів. А тому відкликання з комітетів може бути інструментом для того, щоб швидко відреагувати на кричущі випадки зради, співпраці з ворогом або підриву довіри до парламенту.

У нинішньому скликанні парламенту є 10 нардепів, які не входять до жодного комітету. Частина з них, власне, це результат політичних рішень про виключення з комітетів у відповідь на зміну позиції, втрату довіри або серйозні репутаційні ризики.

Наприклад, перший номер вже забороненої ОПЗЖ Юрій Бойко. Відповідно до рішення РНБО, його позбавлено держнагороди «Герой України» та накладено санкції. У 2024 році Верховна Рада відкликала Бойка з посади члена парламентського комітету з питань прав людини та тимчасово окупованих територій.

Сергій Льовочкін, ще один представник ОПЗЖ, фігурант низки антикорупційних розслідувань. Був членом комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки (!). Проте у 2023 році Верховна Рада підтримала виключення Льовочкіна з цього комітету.

Артем Дмитрук, колишній представник «Слуги народу», а наразі член групи «Відновлення України» нардеп-втікач, який активно поширює проросійську пропаганду. У жовтні 2024 року Верховна Рада виключила Дмитрука зі складу Комітету з питань правоохоронної діяльності.

Звісно, на темі «покарання» нардепа часто спекулюють російські пропагандисти. Але мова не про якісь обмеження. Йдеться про відновлення мінімального стандарту відповідальності: якщо ти не виконуєш свої обов’язки, ти не маєш права ухвалювати рішення. 

Комітет – це не почесна дошка, де ім'я може висіти роками. Це робочий орган. Якщо депутат не працює, його мають виводити з комітету. Інакше ми отримаємо рішення, що ухвалюються за участі людей, які фактично вже обрали іншу сторону. 

Необхідно зрозуміти, що залишати зрадників, втікачів чи дискредитованих осіб у комітетах – це пряма загроза ефективності парламенту. 

Чому важлива політична воля?

Очевидно, відсутність політичної волі, щоб реагувати на кричущі випадки зловживань депутатів, б'є по ключовому ресурсу парламенту – довірі. 

Нині суспільство особливо потребує єдності, чіткості та відповідальності від усіх гілок влади. 

Якщо ж у парламенті залишаються депутати, які відкрито підривають ці очікування або ж ігнорують інтереси держави і при цьому продовжують обіймати керівні посади в комітетах, впливаючи на законодавчий процес – це формує відчуття безкарності, подвійних стандартів і розмиває авторитет Верховної Ради як інституції. 

Будь-яка бездіяльність щодо депутатів, які дискредитують парламент своїми діями або зв'язками, сприймається як пряма зрада очікувань виборців. 

Якщо депутат отримав підозру в державній зраді або втік з країни, але при цьому ніхто навіть превентивно не пробує забрати в нього вплив у комітеті – це схоже на свідомий зрив роботи парламенту. І на такий саботаж просто заплющують очі через політичні домовленості.

У такий спосіб Верховна Рада самостійно знижує свою суб’єктність. Якщо парламент самостійно не очищається, то як він може переконливо вимагати чесності від уряду чи довіри від партнерів? 

Саме тому очищення комітетів від токсичних депутатів – не другорядне питання. Це частина стратегії, як зберегти легітимність державних інституцій в умовах війни.

Вікно можливостей

Сьогодні, коли у Раді готується чергове «переформатування», варто не тільки розставити нові обличчя, а й вичистити токсичну спадщину минулого. Це питання не лише репутації, а й національної безпеки.

Важливо не імітувати, а діяти. Зокрема потрібно розглянути можливість: 

• встановити автоматичне виключення з комітету депутатів, які не з'являються понад певний період без поважних причин;
• оприлюднити список тих, хто не виконує обов’язки, з поясненнями;
• ініціювати зміну закону, яка б дозволила призупиняти повноваження депутатів у разі, якщо вони тривалий час були відсутніми або співпрацювали з країною-агресором (із дотриманням усіх правових гарантій).

Інакше і надалі відбуватиметься симуляція парламенту. А вона небезпечна, бо підриває довіру до державних інституцій, яким сьогодні як ніколи потрібна легітимність.