Бегство ультраправых: почему распалось правительство в Нидерландах и что это значит для Украины

Сенсація, на яку всі чекали.

Владна коаліція Нідерландів, яка проіснувала 335 днів, часто тримаючись "всупереч усьому", зрештою не витримала та розпалася.

Причиною кризи стала критика від ультраправого противника мусульман Герта Вілдерса, незадоволеного недостатньо жорсткою міграційною політикою уряду.

Як наслідок, праворадикальна Партія свободи (PVV) Вілдерса вийшла з коаліції.

І це не залишало шансів прем’єр-міністру Діку Схоофу: він подав у відставку.

Усе відбулося настільки несподівано, що король Віллем-Александр був змушений повернутися до Нідерландів з державного візиту до Чехії на день раніше.

Після завершення першого дня програми в середу монарх вилетів додому, тоді як королева Максима залишилась і взяла участь у другому дні візиту.

Тепер Нідерланди чекають на спроби переформатування коаліції та дострокові вибори.

Втім, для України нинішня політична криза у країні, яка стала одним із ключових наших союзників, може піти на користь.

Адже курс на підтримку України уряду Нідерландів формувався не завдяки, а часто всупереч позиції Вілдерса та його партії.

А тому новий уряд Нідерландів має всі шанси стати ще більш проукраїнським.

Демарш Вілдерса.

Щоб зрозуміти причини та наслідки нинішньої політичної кризи, варто згадати, як саме створювався уряд Діка Схоофа.

Його було сформовано у травні 2024 року після довгих місяців дуже складних перемовин.

До коаліції увійшли: ультраправа Партія свободи, правоцентристська Народна партія за свободу та демократію, центристський "Новий суспільний договір" та Фермерсько-громадський рух.

Попри те, що переможцем останніх виборів була Партія свободи і саме до її квоти належала посада прем'єра, кандидатура Герта Вілдерса на посаду голови уряду очікувано не була підтримана.

Тоді й виникла ідея, що прем'єром має стати технократ без партійної бази.

Ним став Дік Схооф, проте повноцінно освоїтися у новому кріслі йому не вдалося.

Невипадково нідерландські журналісти часто називали його "прем'єром, якого ніхто не слухає".

Після підписання коаліційної угоди політичні оглядачі одразу скептично оцінили довготривалість цього союзу.

Партії не домовилися про щось компромісне, а кожна просто вписала своє бачення розвитку країни.

Коаліційна угода передбачала жорстку політику щодо притулку, зокрема створення дворівневої системи захисту.

Але Вілдерс вимагав ще більше – фактичного закриття країни для нових біженців.

Ключовою фігурою конфлікту стала Марйолайн Фабер – міністерка з питань надання притулку та міграції, призначена за квотою Партії свободи та відома своїми крайньо правими поглядами.

Саме вона в останні тижні просувала радикальні законодавчі ініціативи, включно з пропозицією повного припинення прийому шукачів притулку.

Поведінка Фабер викликала напругу в коаліції: вона уникала погодження з партнерами, часто діяла одноосібно.

За словами Вілдерса, вона "мала сміливість робити те, чого боялися інші".

Фабер відповідала за реалізацію жорсткої політики, яку обіцяв уряд Схоофа.

Але замість поступового впровадження, Вілдерс вимагав негайного підписання свого 10-пунктового плану партнерами по коаліції.

Проте за 11 місяців роботи на міністерській посаді Фабер не вдалося реалізувати майже нічого.

Зокрема, закон про розподіл біженців, який вона обіцяла скасувати, досі чинний.

Також суд зобов’язав уряд відновити фінансування притулків та скасувати скорочення для організації з роботи з біженцями.

На додачу, більшість її ініціатив критикували Державна рада, інспекції та омбудсмени.

Зрештою, на засіданні 2 червня, коли стало зрозуміло, що жодна з ключових пропозицій Партії свободи не отримає підтримки, Вілдерс оголосив про вихід з коаліції: "Мене обрали не для того, щоб бути статистом у кабінеті, який ігнорує волю виборця", – заявив він.

Кінець правої коаліції?.

Лідерка "народників" Ділан Єшилгьоз не може пояснити, чому Вілдерс вирішив розвалити уряд, хоча всі чотири партії в основному дійшли згоди щодо політики у сфері притулку.

"За наявності серйозних міжнародних та внутрішніх викликів уряд не має права розвалюватися, особливо якщо партнери в коаліції погоджуються між собою", – сказала вона.

Єшилгьоз гостро розкритикувала крок Вілдерса:.

"Герт знову підводить правих виборців.

Коли справа доходить до відповідальності, він тікає.

Боюся, що більше правого кабінету і не буде".

З цією тезою погоджується політолог Ваутер де Вінтер.

Він звертає увагу на те, що розвал коаліції став катастрофою для всіх правих партій, що були партнерами Партії свободи.

Адже саме вони втратили найбільше з часів виборів у листопаді 2023 року.

"Це не просто розпад кабінету.

Це розпад уявлення про стабільну праву коаліцію в Нідерландах", – уточнює де Вінтер.

Додаткове обурення викликала поведінка Фабер після оголошення про розпад уряду.

На кадрах із засідання Ради міністрів вона з’явилася усміхненою та спокійною.

Журналісти назвали її "обличчям політичної безкарності".

Нідерландці зробили провальну міністерку популярною в соцмережах, а її посмішку назвали безсоромною.

Більшість зійшлася на думці, що Фабер зраділа, що здихалася цього посту.

Лідер фракції соціалістів Джиммі Дайк заявив, що Нідерланди "звільнилися з політичного заручництва", влаштованого "правими сварливими партіями, які ні на що не спроможні".

Врятувати ситуацію міг би колишній прем’єр, а нині – генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

Про його кандидатуру вже почали говорити як про потенційного кризового лідера, проте Рютте оперативно поклав край цим спекуляціям.

"Я не повернуся.

Ні на день, ні на годину", – категорично заявив він.

Тож, швидше за все, спроби переформатувати коаліцію приречені на поразку.

Курс наліво?.

Скоріш за все, вже наприкінці жовтня або у листопаді на Нідерланди чекатимуть дострокові вибори.

Принаймні, до цього вже закликають ліві.

Лідер об'єднання "Зелені ліві – Партія праці" Франс Тіммерманс вже заявив, що хоче нових виборів якнайшвидше, й виключив співпрацю з чинними коаліційними партіями: "З ними стабільний уряд створити неможливо".

В цьому його підтримала і лідерка "народників" Ділан Єшилгьоз, яка також виступила за проведення виборів найближчим часом.

Дострокові вибори можуть суттєво змінити політичну карту Нідерландів.

За даними Politico, "Новий суспільний договір" та Фермерсько-громадський рух, які були серед переможців виборів 2023 року, нині мають лише близько 1% підтримки,.

Рейтинг Партії свободи теж знизився, хоча ця партія залишається лідером за популярністю.

Щоправда, Вілдерс сподівається покращити свій результат і навіть стати головою уряду.

"Я хочу стати прем'єр-міністром Нідерландів і добитися, щоб Партія свободи була більшою, ніж будь-коли.

Я звернуся до виборця по ще ширшу підтримку.

Виборець – головний, і я сподіваюся, що саме він зробить нашу партію великою", – стверджує він.

Втім, такий сценарій виглядає занадто фантастично.

Варто нагадати, неочікуваний успіх Партії свободи на попередніх виборах стався значною мірою через збіг обставин.

Вибори відбулися 22 листопада 2023 року, коли західні суспільства ще не відійшли від шоку від різанини 7 жовтня, яку вчинили терористи ХАМАС в Ізраїлі.

Це призвело до тимчасового сплеску антимусульманських настроїв, чим і скористалася Партія свободи.

Тепер ситуація виглядає геть іншою, а відповідно – шансів на повторення результатів 2023 року у партії Вілдерса майже немає.

Не виключено, що до осені Партія свободи втратить і лідерство, адже альянс лівих із Тіммермансом та "народники" суттєво додали.

Ризики та можливості для України.

Чи матиме нинішня політична криза у Нідерландах наслідки для України?.

Імовірно, так.

Питання, якими будуть ці наслідки.

Якщо йдеться про короткострокові наслідки, то скоріш за все, вони будуть для Києва не дуже приємними.

До формування нового уряду Дік Схооф в ролі виконувача обов'язків прем'єра керуватиме урядом, який працюватиме в обмеженому режимі.

Зокрема, як вже оголосив Схооф, його "уряд не ухвалюватиме жодних нових ініціатив з питань зовнішньої політики".

І це створює проблему напередодні важливого саміту НАТО, який відбудеться 24 червня у Гаазі.

Проте в більш довгостроковому плані нинішня криза може піти на користь Україні.

Адже на тлі загалом проукраїнського суспільства у Нідерландах Партія свободи була, напевно, найбільшим критиком допомоги Києву.

Втім, навіть виборці цієї партії не виступають за депортацію українських біженців.

Що стосується військової підтримки України, то Вілдерс неодноразово наголошував, що агресором у нинішній війні є Владімір Путін, а Україні треба допомагати, проте уточнював: ця допомога не може бути необмеженою, а зрештою, все одно доведеться йти на переговори та компроміси з Росією.

Така позиція створювала для нас чималі ризики на початку формування коаліції, коли Вілдерс мав стати прем'єр-міністром.

І хоча цього ризику вдалося уникнути, сам факт, що скептична щодо допомоги України партія має контрольний пакет в уряді Нідерландів, створював для нас чималі ризики.

Тож вихід Партії свободи з коаліції може виявитися стратегічно вигідним для України.

Адже будь-який уряд, сформований без участі Партії свободи, апріорі буде більш дружнім до України.

Наразі найімовірнішим сценарієм виглядає формування лівоцентристської коаліції за участю політсили Тіммерманса та "народників".

Ця коаліція обіцяє бути більш стійкою, а разом із тим – однозначно проукраїнською.

Наразі немає будь-яких підстав очікувати корекції курсу цієї партії.

Те ж саме можна сказати і про політсилу колишнього віцепрезидента Єврокомісії Франса Тіммерманса.

"Ми всі повинні прагнути до швидкого завершення бойових дій.

Але, як не парадоксально, щоб досягти такого результату, ми повинні чітко дати зрозуміти президенту Росії Владіміру Путіну, що ми будемо дотримуватися взятого нами курсу, роблячи все необхідне і стільки, скільки потрібно, щоб він побачив, що немає сенсу нескінченно відправляти молодих росіян у м'ясорубку війни з Україною", – написав він у колонці для Project Syndicate у лютому 2023 року.

Навряд чи його позиція суттєво змінилася за останні два роки.

І це дає сподівання, що зміна уряду Нідерландів, попри певні складності, зрештою призведе до посилення підтримки України.

Авторка: Дар’я Мещерякова,.

журналістка "Європейської правди", з Ейндговена.