Єгор Крутоголов – про 10-річчя «Дизель Шоу», гумор, зміни в колективі, родину та свою місію

Цього року «Дизель Шоу» святкує своє 10-річчя. Ювілейні концерти «дизелі» вже відіграли у багатьох містах країни. А нині починають готувати нові гумористичні прем’єри, з якими вийдуть на сцену у Києві та Одесі у серпні. Телеверсії концертів, традиційно, глядачі побачать на каналі ICTV2.

В інтерв’ю Коротко про актор та художній керівник «Дизель Студіо» Єгор Крутоголов розповів, чому було лячно починати робити розважальне шоу 10 років тому, як вони обирають теми для жартів та реагують на негативні коментарі, про зміни в колективі, сина-автогонщика та що сьогодні цінує найбільше.

Розумів: якщо не створимо свій бренд, то пройдемо повз історію гумору

- Єгоре, цього року «дизелі» відзначають ювілей. 10 років - це багато чи мало для такого проєкту?

- Думаю, для телевізійного проєкту це дуже багато. Це серйозний показник. Якщо подивитися на розважальні проєкти, які протрималися в ефірі 10 років, список буде не дуже великий. І дійти до цієї цифри було не так легко.

- Напевно, за цей рік ви точно згадували, як все починалося. Важко тоді було пробитися? І що важче – починати чи втриматися на рівні? Адже розвивається стендап, наприклад, продукту стало більше, аніж 10 років тому.

- І те, і те важко. Почати щось нове - це завжди складно і страшно. Потрібно, щоб зійшлося багато зірок, обставин, щоб спрацювало все так, як задумалося, щоб це було цікаво. Для цього ми доклали багато зусиль.

Можливо, тоді було легше, бо ми були молодшими, у нас не було війни, було дуже широке поле для жартів. В нас було дуже багато енергії так робити проєкт, щоб люди нас побачили, полюбили, щоб ми отримали свій рейтинг і народну любов.

Було складно і лячно виходити з розважальним шоу, коли твій основний конкурент, «Квартал», досяг вже високих результатів. По-перше, на той момент в країні мало хто вважав, що може з'явитися конкурентноспроможне «Кварталу» шоу. По-друге, що це може бути шоу без політики. У нас є політичні теми, але ми - не політичне шоу.

Зберегти запал - теж непроста історія. Особливо зараз, в умовах війни, коли тем для гумору дуже мало, гумористичні рамки дуже вузькі, реакція суспільства дуже вибухова, коли треба оминати гострі камені, тому що багато хто реагує неадекватно, і на це теж є свої причини у людей.

Крім того, ми багато чого вже зробили, і не повторювати себе - теж серйозне завдання. Тому часто вмикаємо свого внутрішнього редактора. Може, іноді, перезаморочуємося з цією проблемою, бо люди в більшості просто хочуть гарно, весело провести з нами час. А ми заморочуємося, щоб було щось новеньке, щоб взагалі знайти щось новеньке в гуморі.

До всього цього додаються атаки ворога, реальний страх за життя своїх близьких, свого колективу. Коли ти всю ніч провів у підвалі, іноді складно мати настрій, щоб продовжувати жартувати.

Тому важко сказати, коли було складніше. Але, мабуть, все ж таки обрав би перше, бо зробити перший крок найважче.

- В кого із вас вперше народилася ідея робити «Дизель Шоу»?

- Я на той час вже працював з ICTV, і начальство каналу постійно на мене насідало: «Ми хочемо концерт». Ми деякий час працювали в «Кварталі» і бачили зсередини, наскільки це важка робота, наскільки великий колектив потрібно зібрати. Тому просто не уявляв, як це можна зробити, бо в нас було чотири людини і одна маленька кімнатка, де ми креативили. Страшно було навіть подумати: де взяти стільки людей, хто піде, де взяти гроші, як все організувати? Роки три я відмовлявся, виляв хвостом (сміється). А потім усвідомив: якщо ми не зробимо свого проєкту, не створимо свій бренд, то, скоріше за все, пройдемо повз історію гумору нашої країни, залишимося якимись вкрапленнями в телевізійній історії та історії гумору загалом.

Тому вирішили робити свій проєкт, почали збирати команду, і я відчув, що зірки складаються. Коли ми вирішили і пішли цією дорогою, почали з'являтися і потрібні люди в нашому житті.

Це вже тепер я знаю, що важливо наважитися зробити перший крок. Це стосується будь-якої справи. І якщо цей проєкт правильний, то провидіння допоможе. Якщо він неправильний, значить, він зачахне на якомусь початковому етапі.

- Тобто батько «Дизель Шоу» все-таки ви?

- Не можу сказати, що я. Я один із батьків, так би мовити. Мій друг і партнер Михайло Шинкаренко теж був у витоків. Потім ми знайшли третього нашого партнера - Олексія Бланаря, з яким ми вже розробили концепцію.

Ми довго сперечалися з приводу того, який гумор у нас буде, а якого – не буде. Була дуже серйозна суперечка щодо політичного гумору. Адже, як я вже казав, на той момент ніхто не уявляв розважальне шоу без політичного гумору. А мене від нього вже нудило. В ті роки суспільство було дуже заполітизоване. Гумористи просто брали якийсь анекдот, вставляли туди прізвища політиків, і все - гумор готовий. Мені такого не хотілося. Мені хотілося чогось народного, зрозумілого для широкого загалу, а не булькотіння в політичному болоті.

Так, у нас теж бувають політичні теми, але ми майже ніколи не вдягали маски політиків, не називали прізвищ. Ми намагалися показати вплив політики на суспільство, як вона впливає на наше життя та побут.

Вже після початку повномасштабної війни у нас з'явився Лукашенко. Випадково. І це, мабуть, перша політична персона, яку ми пародіюємо і над якою знущаємося.

Мені завжди було складно втрачати своїх людей

- За ці роки у вас змінювався склад колективу. І це зрозумілий і нормальний процес, хтось втомлюється, хтось бажає чогось іншого. Як ви це переживали?

- Мені завжди було складно втрачати своїх людей. Я, так би мовити, людина-старовір. Я прив'язуюся і хочу йти по всьому життю з людьми, яких обрав, в яких повірив, які повірили в мене. І мені б хотілося, щоб вони зі мною були завжди. Але життя не таке. Це я зрозумів вже згодом.

Було дуже важко втрачати і авторів, і артистів. Зараз я вже трохи по-іншому до цього ставлюсь - дороги сходяться і розходяться, люди нікому нічого не винні в нашому бізнесі. Хоча складно називати це бізнесом. Коли ти робиш такий проєкт, ти живеш один з одним, і живеш дійсно як сім'я, тому хотілося б, щоб сім'я ставала тільки більшою.

Але, здається, я вже навчився відпускати людей. Я просто вдячний за те, що вони були в моєму житті і є. Вдячний за той час, який ми провели разом. Хоча були і погані, і складні, і страшні моменти, які ми пережили разом. Я їм всім вдячний, бо кожен з них вніс якусь свою ноту, свою фарбочку в нашу спільну справу.

Всім бажаю здоров'я. А ті, кого вже з нами немає - Маринки Поплавської, Макса Неліпи… Сподіваюся, вони зверху дивляться на нас і посміхаються. Будемо завжди згадувати їх теплими словами. Пам'ятати та нести по життю добрі думки про них.

- Зовсім нещодавно проєкт покинула Яна Глущенко. Ви теж дізналися про те, що вона покидає «Дизель Шоу», через соцмережі? Чи у вас була розмова тет-а-тет?

- Це був сюрприз. Вона спочатку сказала про те, що йде, і через декілька годин з'явився пост. Були якісь натяки. Але я, чесно кажучи, думав, що це все ж таки якісь тимчасові думки, можливо, якісь образи.

Не знаю, чи було б краще, якщо б вона нас якось готувала. Я просив її залишитися на один концерт в Палаці «Україна», де вона була зазначена на афішах. Просив цей останній концерт зробити разом, де б ми красиво їй подякували, провели зі сцени оплесками, пообіймалися і далі продовжили дружити. Але вона не захотіла та пішла. Було трішки прикро і незрозуміло. Але жінки завжди йдуть по-своєму.

Можливо, вона собі поставила якусь конкретну дату, можливо, саме на 10-річчя, тому вмовити, як я зрозумів, в мене не вийде. Я трохи спробував, але результату це не дало.

- Бачу, що вам боляче, як би ви не казали, що навчилися відпускати людей.

- Та звісно. Мені складно втрачати своїх людей, ми ж стільки пережили разом. Тому не можу сказати: ну, пішла - та й пішла. Я її все ж таки люблю, це моя людина, вона з нашої родини. Але не буду тримати якесь зло чи якісь погані думки. Я хочу, щоб вона отримала те, чого їй не вистачає.

Може, вона хоче розкритися. Я навіть про всі причини не знаю. Може, загалом щось накопилося. Може, вона хоче себе проявити як акторка більш широкого діапазону.

Я багато разів зі своїми партнерами мав розмову про те, що ми її трохи замкнули в образі блондинки. Але все ж таки глядачі хочуть бачити те, що вони люблять. Вони платять гроші за наші концерти. І коли не показуєш те, що вони люблять, їм це не подобається.

Можливо, їй стало не цікаво, складно, бо немає якогось виклику в ролях, номерах, може, навіть в естрадному жанрі. Я би хотів побачити її на великому екрані і щоб вона зібрала купу грошей.

- Яна сама часто говорила, що «дизелі» - це родина. Про її рішення ви кажете: я гадаю, можливо… Чому вона не приходила і не говорила з вами, як це буває в родині, що щось не подобається, що хочеться чогось іншого? Бо коли тримаєш все в собі, це накопичується, і потім, зрештою, вибухає в такі рішення.

- Жінку зрозуміти не так просто. Не знаю. Якщо до повномасштабної війни ще можна було про це говорити, то під час війни говорити: я цього не хочу, я хочу чогось іншого… Мабуть, вона теж розуміла, що в цих розмовах немає сенсу. Ми зараз в дуже вузьких рамках знаходимося і по темах, і по гумору загалом, і по персонажах.

У мене недостатньо інформації, немає доступу до головного комп'ютера Янки, складно робити якісь висновки. Ми всі непрості люди, ми всі емоційні, бо працюємо з емоціями, передаємо емоції нашим глядачам, і передаємо їх за рахунок того, що відчуваємо. І коли рішення засновано на емоціях, що тут можна пояснити?

- Сподіваюся, ви зможете втримати зв'язок і будете приятелювати.

- Я теж сподіваюся. Я зараз вперше це коментую. І, відверто, трішки злий на неї, що вона не довела до кінця останній концерт. Але ми впоралися, життя продовжується, і ці питання, коли йде війна, стільки страшного відбувається навкруги, не такі й важливі. Головне, щоб всі були живі й здорові, щоб було щось на хліб намазати. А все інше – приходить і йде. Таке життя, і воно триває.

- Тепер у вас на афішах Лілія Ребрик. Ліля і раніше була у вас запрошеною гостею. Тепер вона стане повноцінною учасницею?

- Я вже не забігаю далеко вперед, живу сьогоднішнім днем. Складно в ці часи щось планувати. Але Ліля вже включилась в роботу, була з нами в турі на заході України. Поки що в неї не так багато матеріалу, але, сподіваюся, з часом буде більше.

З Лілією у нас давні теплі стосунки. Ми з нею були подружжям у серіалі «Папаньки» цілих чотири сезони. І за увесь час зйомок у нас жодного разу не було якихось конфліктних ситуацій.

Вона дуже мила, тепла, весела, оптимістична, енергійна, з нею просто приємно знаходитись поруч і, звісно ж, працювати. У неї теж великий досвід. Я ще не можу спрогнозувати до кінця, наскільки вона зіллється з нами, тому що майже у всіх нас є досвід в КВК. А це трохи інше мислення, трохи інший підхід до роботи.

Проте Ліля талановита акторка, в неї багато різного досвіду - і телевізійного, і театрального, і кіношного. Вона, безумовно, великий професіонал. Тому тут вже для нас, як продюсерів і авторів, буде завдання знаходити правильний матеріал, щоб показати її з найбільш вдалих ракурсів та проявити її акторські здібності та таланти. Дай Боже, все складеться.

В турі, до речі, Лілію приймали дуже позитивно. Ні в кого не виникало питань «чому вона?». Ліля виконала свою роботу на відмінно.

Це буває жорсткий бізнес, коли конкуренти можуть діяти не тільки гумором

- Чому «Дизель Студіо» зараз не знімає інші проєкти, окрім «Дизель Шоу»?

- В основному через брак коштів. Сьогодні це часи недорогих, більш простих проєктів, а нам не дуже хочеться таке робити. Не хочеться робити щось таке, де доведеться економити, бо від цього буде страждати якість продукту.

Мене й інших акторів часто питають, чи буде продовження «Папаньок». Але поки це нереально. І чим далі, все менша вірогідність, що він буде продовжений. Це дуже дорогий серіал по собівартості. У нас було чотири сезони класного якісного продукту, тому робити п'ятий за три копійки не хочеться.

Знову ж таки, тем для розважальних проєктів теж дуже мало. Не складно уявити собі реакцію суспільства на якийсь розважальний проєкт. Скоріше за все скажуть: «Навіщо ви це робите»? Це м’яко кажучи, можуть ще краще сказати (сміється).

- Але що б ви не зробили, завжди знайдуться ті, хто скажуть, що це погано чи недоречно. І така реакція може бути на будь-який проєкт.

- Так. Але є дуже багато людей, яким це подобається, хто розуміє важливість гумору в часи війни, складність його створювати. Слава Богу, ми зустрічаємо людей, які вдячні, які підходять на вулицях, які дивляться нас на ICTV2, на YouTube. Щастя їм і здоров'я.

- Ви й самі вже сказали, що важко з темами для гумору. Як обираєте, що ставити в концерт, що прибрати, що смішно, що не смішно?

- Це багатоповерхова будівля, де є багато складових. У нас є редакторська група, це мої партнери. Шеф-редактором є Олексій Бланар. Остаточне рішення, входить номер до концерту чи ні, залишається за Олексієм. Авторських груп, чесно скажу, вже небагато. У нас залишилось три авторської групи, які працюють постійно.

В основному шукаємо актуальні феномени, проблеми, події, які мали вплив на суспільство і які обговорює максимально широка аудиторія. Гумор повинен бути актуальним, ми повинні зачіпати ті теми і проблеми, які зараз цікавлять людей. Інакше гумор не буде чіпляти.

Або ж це може бути побачена в житті якась парадоксальна, смішна ситуація. Такі історії вже можуть бути не прив'язані до якоїсь актуальної події. Це вже ситуаційний гумор, тут працює ситуація і персонажі.

Думаю, такий гумор живе довше, його можна передивлятися через роки і буде смішно. І в нас достатньо багато таких номерів. Ми бачимо, як люди дивляться їх не один раз, не два, не десять. І це круто, якщо людям цікаво і смішно передивитися номер декілька разів. Значить, ми добре попрацювали. У вічний гумор я не вірю. Це створити дуже складно. Але номери на десятиріччя у нас уже є. І це круто.

- А вас не зачіпає критика, коли після концертів в оглядових статтях чи коментарях пишуть, що ваш гумор застарілий, що ви, наприклад, пропагуєте алкоголізм, бо актори на сцені увесь час п’ють. З іншого боку, якби людям не подобалося, вони б не йшли на концерти, не дивилися вас ефірі ICTV2, відповідно, і канал би не купував продукт.

- По-перше, це реалії шоу-бізнесу. Коли з'являється щось нове, всі йдуть дивитися нове. Потім їм набридає. Нове завжди у більш виграшному становищі.

Коли люди пишуть щось негативне, потім дуже часто виявляється, що вони не дивилися. Вони читають заголовки статей, постів і пишуть коментарі, хоча не зрозуміли всього змісту. У нас навіть були моменти, коли Нацрада хотіла закрити шоу, бо хтось пожалівся, що у нас є номер, який ображає людей. Тоді ми спитали: «А ви дивилися»? На що нам кажуть: «Нам не потрібно дивитися, щоб все зрозуміти». Поки ми не посадили їх перед екраном і не показали номер, про який йшла мова, це не закінчувалося. І коли вони подивилися, сказали: «Сорян, вибачте, до побачення». Там не було предмету спору насправді.

Звісно, є сили, які хотіли би, щоб нас не було в ефірі, вони намагаються підняти хвилю хейту, розпалити якусь ворожнечу. Я читав і про себе, і про нас, наприклад, що ми продалися Порошенку, що він нас купив. З мого улюбленого - Порошенко купив контрольний пакет акцій «Дизель Шоу». І люди починають писати: ми так і знали, запроданці… А що таке взагалі акції компанії? Що потрібно, щоб компанія отримала ці акції? Я б сам купив (сміється).

Це буває жорсткий бізнес, коли конкуренти можуть діяти не тільки гумором чи якимись засобами шоу-бізнесу, а ще й піар-технологіями. Тому за 10 років ми загартовані вже з багатьох сторін.

Але ти ніколи не знаєш, що ще може понестись. І ти повинен якось на це реагувати, бо від цього залежить робота компанії, де працюють люди, яких ти збирав, яких ти чомусь навчав. Треба постійно бути гнучким, десь ставити заслон, щоб хейт не залазив в твій мозок, не заважав працювати, мислити творчо. Люди ж бувають дуже злими, особливо в інтернеті.

Звісно, багато чого попадає на очі, і щось мене вражає, щось злить. Якщо це конструктив, я роблю висновки, обговорюю це з колективом, з партнерами. А загалом намагаємося тримати свою лінію та йти до того, у що віримо самі. В цьому бізнесі треба бути стійким.

Під час нещодавнього туру на заході країни нас дуже тепло приймали у всіх містах, наприкінці концерту люди аплодували стоячи. І це надихає на подальшу плідну роботу.

Часто думаю про те, що маю на сьогодні, і ціную це

- Ви вже загартована особистість в цьому плані. А політика вам може бути цікава?

- Ні-ні-ні, ні в якому разі. Я не збираюся повторювати помилки інших. А я вважаю, це помилки. Я не збираюся трансформувати якусь свою популярність в електорат. Вважаю, політика - це найбільше зло всього людства. Ті способи, методи, прийоми, які використовуються в політиці, і раніше були не дуже світлими. А зараз взагалі дуже темні, це по ту сторону добра, я вважаю.

На жаль, якщо сьогодні людина іде в політику, то її мотивація на 99,999% - це бабло, обкрадання народу. Я інших прикладів просто не зустрічаю. І це притаманно не тільки нашій країні, у всьому світі таке є. Все, що робиться під грифом «для людей», в основному робиться для себе. Мені цей шлях не подобається.

Так, мені, як і всім людям, потрібні гроші, я люблю заробляти. Але просто заробляти, щоб кудись ті гроші напихати, - це не моя ціль.

У мене, наприклад, син - спортсмен, гонщик. А автоспорт – це найдорожчий вид спорту в світі.

- Лев у вас молодець, займає призові місця на чемпіонатах світу та Європи. Він і надалі хоче пов'язати своє життя із цим спортом?

- Він вже сформований гонщик, йому зараз 15 років, 11 з яких він професійно займається картингом. У своєму віці він входить, напевно, в десятку найкращих картингістів світу. Лев має великі перспективи і можливості.

Впевнений, якщо він братиме участь у гонках формульного типу, то може досягти вершин. Але найголовніше питання в автоспорті, кар'єрі гонщиків - це бюджет і фінансування, які мені, відверто скажу, не просто вже тягнути. І чи буде він гонщиком в якійсь престижній серії, мені складно сказати. Бо це лише наш шлях.

Чекати підтримки від держави чи спонсорів - навіть не бачу такої перспективи. Попри те, що підіймається український прапор і лунає український гімн в світових гоночних серіях, це майже нікого не чіпляє і не цікавить. І не думаю, що причина лише у війні. Я бачу повну індиферентність до спорту від держави, незважаючи на те, що це світовий імідж країни. Взагалі увесь спорт знаходиться в скрутному становищі.

- А Лев сам хоче продовжувати?

- Звісно. Він запрограмований на перемогу. Він завжди рветься йти далі. Але я вже зараз дуже щасливий і гордий, що в мене такий син. Коли слідкую за його перегонами і його кар'єрою – це найкращі емоції в моєму житті. Це велика частина нашого сімейного життя, бо вся наша сім’я задіяна в цьому.

- Власне, ваша дружина багато себе присвячує цьому, бо вона з ним на усіх чемпіонатах.

- Так, і я дуже вдячний їй за це. Внесок Катерини в кар'єру нашого сина величезний. Без її підтримки ми б не змогли пройти цей шлях. От ми з вами зараз говоримо, а вона їде 2500 кілометрів за кермом з двома дітьми на наступні змагання. Навіть мені складно долати такі відстані, хоча я водій з великим стажем і досвідом. Це дуже важко.

Мені дуже хочеться, щоб Лев став все ж таки відомим автогонщиком, щоб справдилися ці зусилля, які вклали і Катерина, і я, і сам Лев.

Але і зараз, дивлячись на наш пройдений шлях, ми б нічого не змінювали. Ми вдячні, що цей шлях у нас є. І те, як загартував, сформував автоспорт особистість нашого сина, - я вважаю, це дуже круто. Він розумний, сміливий, досвідчений, мудрий на свій вік. Думаю, якщо порівнювати з його однолітками, буде видно, що він більш дорослий. Адже якщо ти гонщик, ти сам за кермом швидкої машини, сам повинен приймати рішення, і вирішувати швидко, опираючись на свої рефлекси, інстинкти і досвід.

Пишаюся своїм ганялою. Впевнений, коли він вийде на старт «Формули-1», звісно ж, вся країна буде підтримувати і вболівати. Але до того ще треба пройти дуже складний шлях і дуже затратний.

- От би вам весело було, якби молодший син сказав: «Хочу бути, як брат».

- Якщо ще пару років тому мені цього хотілося, то зараз, думаю, мабуть, вже ні (сміється). Йому 5, і, звісно, я теж посадив його на карт. Макс також з нашої династії, так би мовити, дуже любить машини, гонки. Він вже в півтора місяці був присутнім на гонках. Розумієте, наскільки це через нього вже пройшло і продовжує проходити. Але поки не побачив у нього задатків гонщика. Покататися – так, йому весело, але не більше. А от Лев з самого початку показував, що він серйозно до цього ставиться, він завжди цілився на велику ціль, йому завжди треба було бути першим. Лев вже у шість років став чемпіоном України.

А молодший, мені здається, більше артист, ніж гонщик.

- Ось де гени проявилися!

- Його цікавлять музичні інструменти, він починає грати на піаніно, сам підбирає якісь мелодії. Цікавий і веселий хлопець.

- Може колись з'явитися і на сцені «Дизель Шоу»?

- Подивимось. Я йому пропонував, але поки каже «ні». Прийти і потусуватися на «Дизель Шоу» він хоче. А щось робити – ні (сміється). Зрештою, йому лише 5 років. Але артистичні задатки я в ньому бачу.

- 6 липня вам буде 45. Зазвичай в дні народження ми всі думаємо про те, а чи в тому я місці, де мріяв бути, що хотів мати на цей вік. Ви всім задоволені, що маєте на ці роки?

- Я часто думаю про те, що маю на сьогодні, і ціную це. Вдячний Богу, що він мені дав і дає. Вважаю себе дуже щасливою людиною. У мене є улюблена справа, де виконується моя місія - викликати посмішки і сміх у людей. Вважаю цю місію дуже крутою. Якщо подивитися на дослідження лікарів, вони кажуть, що сміх дійсно продовжує життя. То ж якщо я подовжувач життя, то я дуже крутий чувак.

У мене є друзі, які розділяють мої погляди. У мене є моя кохана дружина, яка стоїть за мною, підтримує, допомагає, розділяє зі мною мої прагнення, устремління. Вона мене надихає.

Вона віддається тій цілі, яку спочатку обрав я для нашого сина, а потім це стала вже ціль всієї нашої родини. Незважаючи на те що Катерина не є фанатом автоспорту, вона є фанатом свого сина і своєї родини. Дуже вдячний їй, провидінню, Богу.

Вдячний, що маю народну любов. Бо популярність - то таке, сьогодні ти популярний, а завтра - ні. Тому щасливий чути ті слова, які мені кажуть люди при зустрічі, бачити, як вони завжди посміхаються. Щасливий, що викликаю в них посмішку, позитивні емоції.

Я цього прагнув, я до цього йшов і багато чого для цього зробив. І не збираюся на цьому зупинятися. У мене є ще багато планів, ідей, які допоможуть мені вийти на інший рівень.

- Хоч натякніть, що задумали?

- Я дуже люблю кіно. І дуже хочу знімати класне, добре, смішне кіно, яке буде цікаве не тільки в Україні, а й максимально по всьому світу. І цим питанням я займаюся. Сподіваюся, результат буде не так далеко.