Російські НПЗ, друга річниця атак. А як треба?

Як можуть виглядати дієві санкції? Росія експортує нафту трубопроводами та морським транспортом. Доходи РФ від продажу ресурсу нафтогонами становлять зараз майже 80 млн євро за день. Це експорт до Китаю. Решта доходів формують танкерні перевезення через порти Чорного моря, Балтики і Тихого океану.

Із загального обсягу доходів, отриманих від морського експорту нафти і нафтопродуктів, 80% формують порти Балтики та Чорного моря: 60% та 20% відповідно. Причому великих портів усього тільки три: два на Балтиці, один на Чорному морі. Одночасне блокування роботи цих трьох портів означає втрату більше ніж половини нафтових доходів Росії.

Блокування Чорного та Балтийського морів можливе у протоках, що належать Туреччині та Данії. Таке блокування суперечить чинному морському праву. Тобто для того, щоб закрити протоки для транспортування російської нафти, нафтопродуктів, вугілля, СПГ, потрібно якось міняти законодавство. Коли, хто і як це може зробити — не відомо.

Ще одним варіантом дієвих санкцій можуть бути вторинні обмежувальні заходи проти покупців російського викопного палива, наприклад, дуже високі мита в США і ЄС на товари із цих країн. Реалістичність таких дій США та ЄС зараз сумнівна, якщо казати обережно. Ентузіасти таких заходів — приміром, сенатор Грем — не мають політичного впливу для їх запровадження. А Трамп буде захищати Путіна від таких санкцій, бо чомусь потрапив у залежність від нього.

Таким чином, зараз не видно, як санкції можуть зменшити фінансові ресурси Росії для збройної агресії проти України. Тим паче після того, як Трамп фактично дав Путіну карт-бланш на ведення війни і відмовився від запровадження будь-яких нових обмежень, навіть бутафорських. Бажаний результат можна досягти не санкціями, а тільки фізичним руйнуванням експорту викопного палива з Росії.

В січні цього року відбулося невелике скорочення експорту нафти з РФ, але зовсім не через санкції, а внаслідок того, що після атак українських безпілотників на балтійський порт Усть-Луга з нього вийшло замість звичних 55 танкерів на місяць тільки 44. Десяток танкерів — це приблизно мільйон тон нафти. Атака на Усть-Лугу частково була компенсована відвантаженням через інший балтійський порт — Приморськ, який не був атакований.

Такий самий уплив на експорт нафти може створити атака на станції перекачування нафти, які обслуговують нафтопроводи в порти Усть-Луга, Приморськ та Новоросійськ. У лютому цього року після удару по нафто-перекачувальній станції (НПС) «Кропоткінська» була уражена подача «чорного золота» в порт Новоросійськ. У тому ж лютому місяці була атакована НПС «Андреаполь», що качає нафту в порти Балтики.

Нарешті, ще однією складовою нафтового експорту є танкерний флот. У лютому 2025 року в Італії було підірвано танкер Seajewel, який під прапором Мальти перевозив «чорне золото» з Новоросійська до Туреччини. Танкери, які експортують нафту і нафтопродукти з Росії, є знаряддям фінансування війни. Україна може відкрито попередити їхніх власників, що ці танкери будуть знищені всіма наявними засобами, в тому числі морськими та повітряними дронами.

Якби сотні дронів, витрачені для атак на НПЗ за два роки, були спрямовані на нафтові термінали, НПС і танкери, ми б бачили б зовсім іншу діаграму доходів від російського нафтового експорту. Чому атаки на НПЗ — хибна стратегія?

По-перше, на відміну від нафтових портів, НПЗ у Росії багато десятків і вони розташовані по всій території, аж до Далекого Сходу. Вивести з ладу значну частину НПЗ на значний період не можливо фізично, для цього потрібні не дрони, а балістичні ракети, причому багато сотень. Важливих нафтових портів усього три, всі вони в досяжності для дронів, концентрацію атаки дронів можна зробити дуже щільною. Горять вони не менш ефектно, ніж палають НПЗ.

По-друге, враження НПЗ скорочує експорт нафтопродуктів і зумовлює зростання експорту сирої нафти, фінансовий результат не дуже відрізняється. Враження нафтових портів та НПС призводить до зупинки експорту як нафти, так і нафтопродуктів.

Таким чином, у війни на виснаження ми маємо тільки одну найсильнішу асиметричну відповідь — запинку фінансових потоків ворога шляхом атак на нафтові порти, НПС і танкери. Думаю, що це очевидно не тільки для мене. Можу припустити, чому цю очевидну можливість Україна не використовує: руйнування експорту палива з Росії призведе до зростання цін на світовому ринку, що жахає наших західних партнерів.

Тому для використання такої очевидної можливості потрібна дипломатична робота, спрямована на те, щоб запобігти стрибку цін на паливо. Можливості компенсувати зникнення з ринку російського палива є, для цього потрібно домовлятися про збільшення видобутку і поставок на ринок нафти з арабських країн, США, Канади, Венесуели. Робота не проста, але перспектива втратити країну у війні на виснаження є достойним стимулом для її виконання.

Зменшення фінансових ресурсів війни шляхом фізичного обмеження експорту викопного палива є не тільки асиметричною відповіддю у цій війні на виснаження. Можливість знищити у будь-який момент нафтовий експорт Росії — то реальна гарантія безпеки на майбутнє, сильніша за всі меморандуми й угоди разом узяті.

Зробимо коротке резюме. З точки зору фінансових ресурсів війни, атаки на НПЗ не мають сенсу, це просто ефектне видовище. Щоб отримати фінансовий результат, треба атакувати інфраструктуру експорту. Але яку саме — експортні трубопроводи, нафтові порти або ж танкери — це питання не економічного, а військово-політичного аналізу. Потрібно розглядати можливі дії Росії у відповідь.

Які можна очікувати наслідки від зменшення виторгу від експорту викопного палива до 300 млн євро за день і нижче? Першим очевидним наслідком буде відмова РФ від ведення війни найманою армією і повернення до звичної мобілізації та призовників. Соціальні наслідки будуть неминучі й негативні. Військовим наслідком стане падіння мотивації.

Другим вагомим наслідком стане якість озброєння. Росія воює переважно власною зброєю, але вона не може виробляти сучасну мікроелектроніку, тож вимушена купувати її через Китай, Казахстан та інших партнерів зі значними переплатами. Коштів буде менше, сучасної зброї — теж менше.

Зниження мотивації солдатів і погіршення їхнього озброєння дає шанс збільшити їх знищення на полі бою.