США, Китай і Росія хочуть розділити світ на "сфери впливу": що це означає для України та Європи

У сучасному світі, коли геополітична ситуація схильна до швидких змін, все більш помітним стає повернення до старих моделей суперництва між великими державами. На заміну післявоєнному глобальному порядку, заснованому на правилах та нормах міжнародного права, перед нами постає новий "старий" світ, поділений на сфери впливу.

Сама тема розподілу світу на сфери впливу не нова, її давнім і головним амбасадором був і є російський диктатор Владімір Путін. Підтримує його хід думок головний союзник Кремля – китайський лідер Сі Цзіньпін. Однак того, що американський президент буде прихильником подібного роду імперіалістичних ідей, ще рік тому мало хто собі уявляв. Втім, Дональд Трамп знову "заткнув за пояс" всіх скептиків і всіма силами намагається отримати першість навіть у настільки руйнівних процесах.

24 Канал проаналізував популярні сьогодні теорії про прагнення Дональда Трампа перекроїти світ на сфери впливу та оцінив можливі наслідки такого підходу з боку американського президента для України та світу.

Відкриті торги за долі інших країн

Дональд Трамп під час свого другого президентського терміну відкрито натякає на готовність повністю переглянути зовнішню політику США. Він відкрито критикує союзників Вашингтона по всьому світу, що зрештою дуже вигідно Росії та Китаю, які прагнуть зменшити американську присутність у Європі та Азії.

Натомість Владімір Путін і Сі Цзіньпін ледь не щодня чують від Трампа похвалу, адже на відміну від європейських "дармоїдів", вони є "сильними" та "розумними людьми", а також "друзями" американського президента.

Сучасний підхід Дональда Трампа передбачає можливе визнання окупованих частин України російською сферою впливу, заборону Києву навіть прагнути вступу до НАТО та припинення підтримки Тайваню – в обмін на поступки з боку Москви та Пекіна. Це є різким поворотом від традиційної американської зовнішньої політики, що базувалася на підтримці суверенітету менших держав, міжнародному порядку і глобальному лідерстві Заходу.

Насправді ж підхід Трампа є не просто ревізіоністським, а прямим відображенням прагматичної трампівської "угодовщини", де все зводить до банального: "ти – мені, я – тобі". У цьому сценарії не залишається місця для моральних критеріїв чи стратегічних альянсів – існують лише вигідні обміни між "сильними" лідерами. Така логіка перетворює геополітику на приватну біржу інтересів, де демократичні країни стають розмінними монетами. Водночас слабкість або непослідовність адміністрації США у відповідях на сучасні виклики лише заохочує авторитарні режими діяти рішучіше.

Дональд Трамп спілкується зі Сі Цзіньпіном у Пекіні під час свого першого президентського терміну, 2017 рік / Фото Getty Images

Трамп відкрито захоплюється лідерами-автократами, такими як Путін і Сі Цзіньпін, чия "сила" та "геніальність" проявляється саме в здатності жорстко контролювати свої країни. Він неодноразово ставив під сумнів цінність традиційних союзів, таких як НАТО, вважаючи їх обтяжливими для США, і погрожував вивести американські війська з Південної Кореї та Європи. Трамп прямо демонструє готовність поступитися сферами впливу Росії та Китаю в обмін на взаємні поступки, що підтверджує його схильність до угод, які ігнорують моральні та правові зобов'язання США та налагоджені протягом десятиліть стратегічні альянси.

Крім того, Трамп активно використовує економічні важелі у вигляді тарифів на торгівлю зі США, щоб змусити інші країни поступатися його вимогам. Він погрожував застосувати економічний тиск проти Канади, Данії та Колумбії, що демонструє його прагнення до більш відкритого примусу в міжнародних відносинах. Цей підхід відкриває нову епоху, в якій економічне залякування замінює вільну торгівлю та міжнародну співпрацю як основні інструменти впливу.

Повернення імперського мислення в політичний мейнстрім

Публікація Newsweek звертає увагу на карту, яку Трамп нібито показував своїм союзникам, де світ поділений між США, Росією та Китаєм.

На цій карті Європа, Тайвань, Близький Схід і навіть частини Південної Америки зображені як об'єкти торгу, наче товари в магазині, або ж якщо мова про Трампа – площі під забудову його помпезних готелів.

Автори зазначають, що ідея такої мапи є не просто алегорією – вона стала частиною розмов Трампа з деякими наближеними радниками та конгресменами. І хоча її існування офіційно не підтверджене, сама логіка поділу світу на "зони відповідальності" викликає історичні паралелі.

Мапа теоритичного розподілу світу, де синім позначена сфера впливу США, червоним – Росії, а жовтим – Китаю

У нинішньому випадку, як наголошує Newsweek, ідея "геополітичної мапи" Трампа є не лише символічною, а потенційно програмною. Вона відображає його бачення міжнародних відносин як гри з нульовою сумою, де головним є саме контроль над територіями, а не права чи добробут народів, які на них проживають. Такий світогляд фактично заперечує основні принципи Статуту ООН і повертає глобальну політику в епоху закритих зустрічей між лідерами великих держав, що розпоряджаються долями інших країн без їхньої участі.

Спроба втішити власний історичний ресентимент

Ба більше, у своїй логіці "майбутньої величі", Трамп, Путін і Сі об'єднані власним баченням схожої ідеї "відновлення справедливості". Росія очевидно бачить свою історичну місію у "збиранні земель", які були втрачені після розпаду СРСР. Саме тому Путін постійно апелює до так званих "історичних кордонів" – територій, які входили до складу Російської імперії або СРСР та включали землі сучасних України, Білорусі, частини Кавказу та Центральної Азії.

Водночас Китай, згідно з цим світоглядом, повертається до статусу регіонального центру сили, який він мав до "століття принижень" – періоду між опіумними війнами 19 століття і заснуванням КНР у 1949 році. Саме цей період, коли Китай зазнавав агресії з боку європейських держав і Японії, втрачаючи території та суверенітет, ліг в основу сучасної ідеології "великого відродження китайської нації". Сі Цзіньпін активно апелює до цієї історичної травми, позиціонуючи себе як спадкоємця справи династичних імператорів, які уособлювали епохи розквіту імперії.

Лідер Китаю Сі Цзіньпін складає присягу напередодні початку третього терміну свого правління, 10 березня, 2023 року / Фото Xinhua

Ідеологічною опорою сучасного зовнішньополітичного курсу Китаю стала ідея того, що Піднебесна держава зі столицею в Пекіні – є природним центром цивілізованого світу. Така логіка просувається, зокрема, через глобальні інфраструктурні проєкти, як от "Пояс і шлях". Через них Китай не лише економічно інтегрує інші регіони, а й м'яко змінює правила гри всередині інших держав на свою користь.

Особливу роль у китайській концепції відродження відіграють територіальні питання – Тайвань, Південно-Китайське море, Сіньцзян і Тибет. Повернення Тайваню розглядається як історичний обов'язок та символ завершення національного відродження. Таким чином, прагнення Китаю виходять далеко за межі простої регіональної стабільності та безпеки, адже йдеться про відновлення імперської гегемонії в новому форматі.

Згідно зі задумом цієї триєдиної логіки, США мають відмовитися від ролі глобального арбітра та зосередитися на внутрішньому вдосконаленні – зокрема, через ізоляціоністські гасла Трампа. Мовиться не лише про скорочення військової присутності за кордоном чи ігнорування міжнародних зобов'язань, а й про фундаментальну зміну ідеології американської зовнішньої політики. Трампівський ізоляціонізм передбачає повернення до моделі "Америка передусім", ключовими пріоритетами якої є економічний протекціонізм, міграційний контроль та критика міжнародних альянсів, які вважаються обтяжливими або неефективними.

У цьому контексті США поступово втрачають роль морального лідера світу, якою вони пишалися впродовж десятиліть. Замість глобальної дипломатії з'являється підхід, де всі угоди укладають виключно з позиції вигоди, а поняття стратегічного партнерства замінюється принципом "вигідно – співпрацюємо, невигідно – відступаємо". Відмова від підтримки союзників або міжнародних ініціатив подається як прагматичне оновлення пріоритетів, що зрештою залишає вакуум у міжнародному порядку, який охоче заповнюють Китай і Росія.

Така тенденція викликає занепокоєння серед західних союзників США. Вони сприймають нову позицію Вашингтона не лише як втому від ролі лідера, а й як ознаку глибших змін у самій американській політиці – перехід від глобального підходу до зосередження на власних інтересах. Це ставить під сумнів надійність західної системи безпеки, яка базується на спільній відповідальності, співпраці та довірі між партнерами.

Крихкий глобальний баланс

Усередині цієї нової парадигми особливу роль відіграє Китай. На відміну від Трампа і Путіна, які діють більш імпульсивно та прагнуть швидких результатів, Сі Цзіньпін демонструє системність і стратегічність. Його проєкти, на кшталт "Пояс і шлях" – створюють альтернативну інфраструктуру глобального впливу. Через економічні важелі, боргову дипломатію та культурну експансію Пекін сьогодні активно просуває свої інтереси в Африці, Азії та Латинській Америці.

Порівняння зони проведення масштабних військових навчань Китаю навколо острову Тайвань у 2022 та 2024 роках

Водночас Китай не виносить за межі силовий елемент впливу. Пекін активно мілітаризує Південнокитайське море, просуває риторику щодо об'єднання з Тайванем та періодично тисне на своїх сусідів різного роду провокаціями та військовими навчаннями – усе це є елементами стратегії розширення сфери впливу.

У глобальному контексті Китай демонструє готовність грати за правилами, але лише за тими, які сам же й формує.

Путін, зі свого боку, намагається утвердитись як лідер пострадянського простору. Після інтеграції Білорусі в так звану союзну державу, глибокого втручання в Закавказзі та присутності в Центральній Азії, він прагне відновити контроль над Україною. Для нього це не лише стратегічна територія в протистоянні зі Заходом, а й питання національної ідентичності Росії. Війна проти України, незалежність якої Путін послідовно ігнорує, стала ідеєю ікс у його геополітичній доктрині.

Найнестабільнішим елементом у цій формулі залишається Дональд Трамп. Його політична риторика – це поєднання ізоляціонізму з гегемонією: поєднання його бажання "керувати світом" з відмовою брати будь-які зайві зобов'язання. У його баченні, США мають бути сильні, але не обтяжені альянсами. Зрештою, це створює вакуум довіри серед партнерів, зокрема в Європі та Азії, і водночас відкриває вікно можливостей для авторитарних режимів.

Сьогодні світ стоїть на порозі нової епохи, де зовнішня політика все більше нагадує бізнес-угоди між великими гравцями. Якщо підхід Трампа переможе – ймовірна поява нового "Ялтинського формату", де мапа світу буде перекроєна без участі країн, яких це безпосередньо стосується. У такому світі Україна, Тайвань, країни Балтії чи навіть Німеччина можуть перетворитися на предмети торгу.

Водночас демократичний світ ще має шанс протистояти цьому процесу – якщо не відмовиться від активної зовнішньої політики та не втратить віру в цінності, які ще донедавна формували глобальний порядок. Питання не лише в тому, хто які території контролює. Справжнє питання – хто і за якими правилами визначатиме майбутнє світу.