США рухаються до війни з Китаєм за Тайвань: сценарії розвитку ситуації

Про це йдеться у статті видання The National Interest "США рухаються до війни з Китаєм за Тайвань", яку переклав Фокус.

Китай може вторгнутися на Тайвань уже 2027 року

Тайвань нарешті став серйозніше ставитися до своєї оборони, продовживши термін призову до року і збільшивши оборонний бюджет для закупівлі нових військових засобів, включно з безпілотниками і протикорабельними ракетами. Тайвань переходить від звичної уваги до важких озброєнь і традиційних методів ведення війни до більш асиметричних, "дикобразних" стратегій оборони.

Чи вдасться все це зробити вчасно, поки неясно. Військові аналітики побоюються, що Китай може вторгнутися на Тайвань уже 2027 року. Тайвань сподівається і очікує, що в бій вступлять Сполучені Штати. Варгейми вказують на дорогі бойові дії і великі втрати, включно з примарою ескалації ядерної війни.

Головне питання полягає в тому, чи будуть Сполучені Штати захищати Тайвань чи ні. Експерти в галузі зовнішньої політики закликають Сполучені Штати захищати Тайвань, до чого готується INDOPACOM відповідно до Закону про відносини з Тайванем, що вимагає відповідного планування на випадок непередбачених обставин.

Президент Байден кілька разів публічно заявляв, що Сполучені Штати захищатимуть острів у разі нападу Китаю. Згідно з Розділом 2 Статті II Конституції, президент як головнокомандувач має право віддавати накази про застосування військової сили, особливо у відповідь на напад. Однак цих виконавчих повноважень недостатньо, щоб наділити президента одностороннім правом оголосити про оборонний союз із Тайванем без подальшої участі Конгресу, як того вимагає не тільки Конституція, а й Закон про військові повноваження.

Конгрес США не ухвалював резолюцій, що закликають до оборони Тайваню

У Сполучених Штатів немає військового договору з Тайванем. Ні Закон про відносини з Тайванем, ні будь-який інший федеральний закон не зобов'язує Сполучені Штати захищати Тайвань. Закон про відносини з Тайванем лише зобов'язує Сполучені Штати "зберігати здатність протистояти будь-якому застосуванню сили або інших форм примусу, які поставлять під загрозу безпеку, соціальну або економічну систему народу Тайваню".

Конгрес не ухвалював резолюцій, що закликають до оборони Тайваню. Опитування громадської думки неодноразово показували, що американська більшість не підтримує боротьбу за Тайвань, віддаючи перевагу натомість нинішньому двозначному статус-кво. Проте Вашингтон і Пекін, як і раніше, небезпечно близькі до війни.

Сполучені Штати можуть прийти до війни за цілою низкою сценаріїв. Оскільки американські військові кораблі та літаки регулярно патрулюють води поблизу Тайваню, великий конфлікт із китайськими військово-морськими силами може вибухнути раптово. Адмірал Стравідіс і Елліот Акерман написали роман про те, як один морський інцидент у Південно-Китайському морі переріс в обмін ядерними ударами з Китаєм. Уявімо, що Китай запровадив карантин або блокаду Тайваню — тоді Сполучені Штати запросто опиняться втягнутими в бійку, якщо президент накаже американському флоту супроводжувати торговельні судна, що проходять через маршрути китайських ВМС.

У разі початку війни з Китаєм США доведеться вступити в бій з ядерною державою

Ситуація, з якою Вашингтон зіткнувся на Тайвані, безпрецедентна. На відміну від усіх попередніх військових конфліктів з часів Другої світової війни, у разі початку війни з Китаєм Сполученим Штатам доведеться вступити в бій з ядерною державою, щоб захистити країну, з якою Вашингтон не має жодних зобов'язань щодо оборони. Коли Сполучені Штати вступили у війну в Кореї в 1950 році, вони зробили це відповідно до резолюцій Ради Безпеки ООН. Війна у В'єтнамі велася відповідно до резолюції щодо Тонкінської затоки.

Війну в Перській затоці 1990 року вели на підставі ухваленого Конгресом закону "Про повноваження на застосування військової сили" (AUMF). Кампанії в Боснії і Косово проводилися під егідою різних резолюцій ООН. Після подій 11 вересня 2001 року Конгрес санкціонував військове втручання США в Афганістан і війну з тероризмом — "Дозвіл на застосування військової сили". Війна в Іраку велася під егідою резолюції 2002 року про дозвіл на застосування військової сили проти Іраку. Жодна з цих країн не була ядерною державою.

Якщо Китай відкриває вогонь по кораблях ВМС США, президент як головнокомандувач наділяється прерогативою швидкого реагування. Він може наказати збройним силам вжити заходів, включно з можливими ескалаційними ударами, за умови подальших консультацій із Конгресом відповідно до положень Закону про військові повноваження.

Мета США — утримати Китай від нападу на Тайвань

Взаєморозуміння між Пекіном і Вашингтоном з питання про статус Тайваню виникло ще 1972 року, коли було підписано Шанхайське комюніке. Обидві сторони визнали, що "всі китайці по обидва боки Тайванської протоки вважають, що існує тільки один Китай і що Тайвань є частиною Китаю". Після підписання комюніке Сполучені Штати дипломатично визнали Китайську Народну Республіку і закрили своє посольство на Тайвані. Потім Конгрес ухвалив Закон про відносини з Тайванем, який заклав правову основу для нових відносин Вашингтона з Тайбеєм.

Сполучені Штати опинилися в делікатному становищі. Їхня мета — утримати Китай від нападу на Тайвань. Сигнал про готовність, нехай і розпливчасту, захистити Тайбей сприяє досягненню цієї мети, але мають бути певні обмеження. Постачати армії зброю для підтримки автономного статусу Тайваню — це одне, а заздалегідь брати на себе зобов'язання вступити у війну з Китаєм, якщо він нападе на Тайвань, — зовсім інше. Конституційні повноваження президента тут не безмежні. Заздалегідь обіцяти захищати Тайбей, ґрунтуючись тільки на ролі президента як головнокомандувача і людини, відповідальної за міжнародні відносини, — занадто тонка юридична тростинка. Конституція вимагає, щоб американський народ також мав право голосу в цьому питанні через Конгрес.

Президент Байден перейшов межу, коли неодноразово обіцяв, що Сполучені Штати захищатимуть Тайвань у разі нападу Китаю — обіцянки, від яких його адміністрація пізніше відмовлялася. Сполучені Штати мають ратифіковані Сенатом договори про оборону з Японією та Філіппінами. Заручитися офіційною підтримкою Конгресу у війні за Тайвань буде політично складно. Однак проблематичність отримання згоди на укладення договору або попередню законодавчу підтримку Конгресу для оборони Тайваню не може слугувати виправданням з боку президента для того, щоб обійти конгрес.

Президент не може використовувати свою роль головнокомандувача, щоб втягнути американський флот в екзистенціальну війну з Китаєм унаслідок доконаного факту, примусити Конгрес до певного рішення і не залишити йому іншого вибору, окрім як підтримати американські війська, які вже втягнуті в бої з НВАК, які раптово спалахнули. Якщо президент хоче взяти на себе зобов'язання захистити Тайвань від Китаю, що володіє ядерною зброєю, він повинен заручитися згодою законодавчої гілки влади. Згідно з конституційними рамками, йому не можна діяти поодинці.

Про автора

Рамон Маркс — постійний автор сайту The National Interest, нью-йоркський юрист-міжнародник на пенсії.