Стан військової злочинності в цьому році створює реальні загрози національній безпеці

Аналіз стану злочинності та практики діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю за чотири місяці 2025 року вражає безпрецедентним в історії сучасної України зростанням показників військових кримінальних правопорушень та, водночас, відсутністю належних заходів щодо протидії цьому.

Розібратися журналістам агентства Укрінформ  у причинах цього явища допомагає досвідчений український юрист, військовий, за плечима якого понад 25 років служби в органах військової прокуратури України, військовий прокурор Західного регіону України (2011.), Південного регіону України (2014–2015), доктор юридичних наук, доцент, завідувач наукової лабораторії військового та міжнародного гуманітарного права Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України», заслужений юрист України, генерал-майор запасу Павло Богуцький.

– Павле Петровичу, показники військових кримінальних правопорушень вражають сьогодні своїм безпрецедентним зростанням. Наскільки критичною, на вашу думку, є нинішня ситуація, в чому її причини?

– Військові кримінальні правопорушення у військових частинах та підрозділах негативно впливають на стан військової дисципліни, на здатність військових колективів виконувати поставлені бойові задачі. Невід’ємною складовою військової злочинності, окрім військових кримінальних правопорушень, є загальнокримінальні правопорушення, які вчиняють військовослужбовці.

Характеристика стану військової злочинності здійснюється на основі статистичної звітності, що формується в державі органами прокуратури, загальні відомості містять статистичні звіти Офісу Генерального прокурора. До статистичної звітності кримінальні правопорушення вносять на підставі реєстрації відомостей про вчинення кримінального правопорушення правоохоронними органами в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Якщо кримінальне правопорушення вчинене, однак, не зареєстроване в ЄРДР, то таке кримінальне правопорушення перебуває поза обліком.

Чинний порядок не передбачає, на жаль, окремого обліку вчинених військовослужбовцями загальнокримінальних правопорушень, підлягають обліку у статзвітності окремим розділом лише військові кримінальні правопорушення.

За чотири місяці поточного року зареєстровано 72 493 військових кримінальних правопорушень (минулого року за такий самий період – 19 508)

2024 році обліковано всього 93 900 військових кримінальних правопорушень, з яких самовільні залишення військових частин становлять 66 240, дезертирства – 23 209 кримінальних правопорушень.

За чотири місяці поточного року зареєстровано 72 493 військових кримінальних правопорушень (минулого року за такий самий період – 19 508!).

Правоохоронці стверджують, що загальнокримінальні правопорушення, які вчиняють військовослужбовці, наразі становлять від 40 % до 50 % показників стану військової злочинності.

Якщо так насправді, а не вірити інформації, якою володіють правоохоронці, здійснюючи заходи протидії злочинності серед військовослужбовців, підстав немає, то у 2024 році показники військової злочинності сягають до 160 000 – 180 000 кримінальних правопорушень, у поточному році (за чотири місяці) – до 90 000 – 100 000 кримінальних правопорушень. Такі показники військової злочинності не охоплюють латентних кримінальних правопорушень, що з тих чи інших причин не внесені до статистичної звітності.

Ситуацію щодо вчинення військових кримінальних правопорушень та загалом щодо військової злочинності фахівці визначають критичною – такою, що безпосередньо впливає на бойову готовність військових частин і підрозділів та загрожує національній безпеці у сфері оборони, контролю воєнної безпеки. Аргументів для спростування вказаного висновку фактично немає.

– Визначаючи проблеми, які вже є, варто зрозуміти – що робити, щоб їх розв’язувати?

Зростання військової злочинності є цілком прогнозованим, такий стан спостерігається в будь-якій армії, яка веде інтенсивні бойові дії

– Причини або ж детермінанти військової злочинності мають комплексний характер, обумовлені насамперед неймовірно складними умовами збройного конфлікту, відсічі збройної агресії проти України. Проте зростання військової злочинності в цих складних умовах є цілком прогнозованим, такий стан спостерігається в будь-якій армії, яка веде інтенсивні бойові дії.

Темпи зростання злочинності серед військовослужбовців залежать від багатьох факторів, серед яких як індивідуальні характеристики правопорушників, так і діяльність або ж певною мірою бездіяльність командування, органів військового управління, діяльність правоохоронних органів.

Найбільш ефективними щодо попередження військової злочинності, протидії кримінальним правопорушенням, які вчиняють військовослужбовці, є діяльність військових правоохоронних органів, а саме: – військової поліції, спеціалізованої військової прокуратури, ефективного військового правосуддя, що здійснюється військовими судами. Йдеться про організацію та діяльність ефективної системи військової юстиції, яка сьогодні в Україні фактично не функціонує.

– Чи відомо, якою є частка військових кримінальних правопорушень від усіх кримінальних правопорушень у державі? Яких рішень, на вашу думку, бракує кримінально-правовій політиці в державі?

– Частка військових кримінальних правопорушень у мирний час складає зазвичай до 2 % від усіх кримінальних правопорушень та має тенденцію до зменшення за умови реалізації відповідної кримінально-правової політики, що узгоджується з воєнною політикою держави.

Половину всіх кримінальних правопорушень у державі становлять ті, які вчиняють в умовах війни саме військовослужбовці

В умовах війни, коли завдяки мобілізації різко збільшується чисельність військовослужбовців у Силах безпеки та оборони держави, частка кримінальних правопорушень від усіх кримінальних правопорушень збільшується. Наразі така частка становить понад 32 %, але коли згадати про загальнокримінальні правопорушення, які вчиняють військовослужбовці, то майже половину всіх кримінальних правопорушень у державі становлять ті, що вчиняють в умовах війни саме військовослужбовці.

Кримінально-правова політика щодо протидії кримінальним правопорушенням у військовому середовищі має свої особливості, які визначаються умовами військової служби та залежать від ефективності системної діяльності не лише військового командування, органів військового управління, а й  від спеціалізованих у воєнній сфері правоохоронних органів, органів прокуратури та судів. Такою є світова практика. Саме таких рішень бракує у кримінально-правовій політиці в Україні сьогодні.

– Якою є реальна здатність правоохоронних органів щодо повідомлення про підозру у вчиненні військових кримінальних правопорушень? Скільки обвинувальних актів спрямовується до суду?

– Якраз результати протидії військовій злочинності виявляються у здатності правоохоронних органів своєчасно та ефективно реагувати на кримінальні правопорушення, розв’язувати питання притягнення до кримінальної відповідальності, або звільнення від кримінальної відповідальності. Військовослужбовець, який вчинив кримінальне правопорушення, має у стислі терміни знати про свою подальшу долю – або ж нести покарання, або ж, за умови ухвалення законного рішення про звільнення від відбування покарання, про звільнення від кримінальної відповідальності – продовжувати виконувати військовий обов’язок.

Власне, у цьому полягає основне призначення військової правоохоронної системи, системи військової юстиції. У такий спосіб розв’язуються питання не лише кримінальної відповідальності військовослужбовців, а й можливість та необхідність подальшого виконання військового обов’язку, захисту Вітчизни після вчинення кримінального правопорушення.

Статистика свідчить, що у 2024 році на менше, ніж 10 % від зареєстрованих військових кримінальних правопорушень складено повідомлено про підозру, до суду спрямовано обвинувальні акти про вчинення близько 3 % військових кримінальних правопорушень, ще приблизно такий відсоток – клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Ці показники – вкрай низькі у порівнянні із загальними показниками протидії злочинності в державі. На практиці, якщо держава дбає про зміцнення військової дисципліни, військового правопорядку, мало б бути навпаки – пріоритет в умовах війни завжди був, і так має бути – протидія  військовій злочинності.

– Вочевидь, причина невпинного зростання військової злочинності полягає у відсутності повноцінної системи військової юстиції в Україні. Чому на вашу думку відверто гальмується цей процес?

– Аналіз показує, що процес формування ефективної системи протидії військовій злочинності, якою є система військової юстиції, гальмується внаслідок відсутності дієвої кримінально-правової політики держави у воєнній сфері.

Як бачимо, з фахівцями тут необхідно погодитися, заходи такої політики є не лише недостатніми, а й такими, що створюють загрози для бойової готовності та боєздатності Збройних сил України, сил оборони. В умовах інтенсивної війни такий підхід є небезпечним і фактично спрацьовує на користь ворога.

Формування та реалізація кримінально-правової політики у воєнній сфері покладається на органи державної влади – законодавчої, виконавчої та президентської вертикалі. Саме тут необхідно знаходити відповідь на відсутність будь-яких дій та рішень щодо створення системи військової юстиції.

Натомість пропонуються фрагментарні рішення, які суттєво не впливають на стан військового правопорядку, дотримання законності в силах оборони. Зокрема, йдеться про утворення інституту військового омбудсмена.

Якщо уважно ознайомитися з відповідним законопроєктом, то запропоновано утворити інституцію, яка буде у столиці та здійснюватиме контроль за дотриманням прав військовослужбовців, зокрема, в умовах воєнних, бойових дій. Це завідомо утопічно в контексті ефективного розв’язання проблеми реального захисту прав військовослужбовців.

Важливо забезпечити надання безоплатної первинної правничої допомоги військовослужбовцям, забезпечити доступ до судового захисту у військових судах

Військовий омбудсмен справді має бути, має здійснювати контроль. Але механізм захисту прав військовослужбовців засновується на організації та діяльності військової юстиції – військових адвокатів, або спеціалізованих у воєнній сфері адвокатів. Важливо забезпечити надання безоплатної первинної правничої допомоги військовослужбовцям, забезпечити доступ до судового захисту у військових судах, які відповідно до призначення щодо здійснення правосуддя мають змогу оперативно та кваліфіковано виконувати ці справи.

Важливим інститутом у системі військової юстиції, на діяльність якої має розраховувати військовий омбудсмен, є також військова прокуратура.

Науковці, фахівці, які знаються на проблемі, пропонують саме такий, системний, підхід до розв’язання проблеми забезпечення законності у воєнній сфері, підтримання військового правопорядку, здійснення ефективного захисту прав і законних інтересів військовослужбовців.

Проте на сьогодні дієвий та перевірений часом і практикою спосіб розв’язання проблеми законності у воєнній сфері, підтримання військового правопорядку тими посадовцями, хто відповідає за правову політику в державі, не застосовується.

– Як відомо, на розгляді Верховної Ради України перебувають законопроєкти 13048 і 13048-1 про відновлення військових судів. Виникла гостра дискусія щодо необхідності створення військових судів та статусу їхніх суддів. У чому вбачається розбіжність поглядів, та чи можливо це подолати?

– Питання щодо відновлення, а по суті, – щодо утворення військових судів перебуває в одній площині з питанням створення повноцінної системи військової юстиції. Проте військові суди є головною складовою системи військової юстиції, оскільки здійснюють військове правосуддя.

Обговорення в Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики широким колом фахівців, науковців, певних народних депутатів, зокрема авторів зазначених законопроєктів, засвідчило єдність позиції щодо необхідності утворення військових судів, як певної системи – місцевих, апеляційного, Касаційного суду (Військової палати у складі Верховного Суду).

Розбіжність думок стосується деяких положень, які визначають статус суддів та юрисдикцію судів. Законопроєкт 13048-1 пропонує визначити юрисдикцію військових судів щодо вирішення кримінальних проваджень, справ про адміністративні правопорушення, де суб’єктом є військовослужбовці, а також резервісти, військовозобов’язані під час проходження зборів; адміністративних справ у військово-публічних спорах, де суб’єктом захисту порушеного військовим командуванням, органами військового управління права є військовослужбовці.

Запропоновано юрисдикцію військових судів поширити на ті адміністративні справи, які мають військово-публічний характер, та стосуються спорів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей.

З метою забезпечення належного рівня фахової підготовки суддями військових судів, формування відповідної компетентної правової культури, створення умов для здійснення правосуддя у складних обставинах, які стосуються збройного конфлікту, пропонується передбачити проходження суддями військових судів військової служби, відповідно до Положення про проходження військової служби у військових судах, яке має затвердити за поданням Вищої ради правосуддя Президент держави.

– Чим, по суті, вирізняється цей підхід?

– Такий підхід до розв’язання проблеми ефективного військового правосуддя вирішить два завдання – комплектування військових судів завдяки підготовленим у воєнній сфері юристам, які, відповідно до фахової, спеціальної військової, підготовки матимуть необхідний рівень компетентності у веденні справ, що стосуються військової служби, статусу військовослужбовців, а також щодо юрисдикції, яка передбачає спеціалізацію військових судів на основі галузевої (предметної) ознаки та суб’єктної ознаки, тобто справ щодо військовослужбовців, прирівняних законом до них осіб, а також справ про соціальний захист військовослужбовців, прирівняних законом до них осіб (резервістів, військовозобов’язаних під час проходження зборів), членів їхніх сімей. Саме такий підхід відповідає умовам здійснення правосуддя під час збройних конфліктів, у післявоєнний період і у мирний час.

– Статус військовослужбовців також став предметом активного обговорення. Якою, на ваш погляд, є перспектива досягнення консенсусу в цьому питанні?

– Що стосується дискусій про статус військовослужбовців, який матимуть судді військових судів, то запропонований у законопроєкті 13048-1 порядок проходження військової служби передбачає поширення стосовно суддів військових судів військового законодавства лише в частині, що не суперечить законодавству про статус суддів. Це виключає поширення щодо суддів військових судів військових статутів, виключається у діяльності суддів військових судів підлеглість за ознакою військового звання.

Своє ставлення до законопроєктів про утворення та організацію діяльності військових судів Офіс Президента, Уряд не висловили

Військове звання за посадою судді військового суду має присвоювати без зволікань Президент держави. Усі організаційні питання проходження військової служби суддями військових судів розв’язуватиме Вища рада правосуддя у спосіб, який визначить відповідним Положенням про проходження військової служби з ухваленням необхідних рішень Президент держави за поданням, а фактично – за пропозицією Вищої ради правосуддя. Такий порядок відповідає загальному порядку, що стосується перебування на посаді всіх суддів, за певним винятком, що є необхідним для організації діяльності військових судів і забезпечення незалежності суддів військових судів.

Свою думку до законопроєктів про утворення та організацію діяльності військових судів Офіс Президента, Уряд не висловили. Підтримки органів виконавчої влади, окрім Міністерства оборони України, щодо розв’язання цієї проблеми немає.

Отже, без сформованої та реалізованої у визначений законодавством спосіб позиції органів державної влади розв’язання питання щодо  утворення військових судів, як і щодо утворення інших складових системи військової юстиції – військової поліції, військової прокуратури, спеціалізованого інституту з надання військовослужбовцям правничої допомоги (військових адвокатів) нині є неможливим.

Однак, існує тверде переконання, що правова політика в Україні має надійно забезпечувати обороноздатність держави, набути чітких ознак правової політики в умовах війни, що передбачає подолання реальних загроз стосовно контролю національної безпеки, створення, організацію діяльності системи військової юстиції, формування та реалізацію кримінально-правової політики у напрямі ефективної діяльності стосовно запобігання та протидії військовій злочинності.

Автор:  Микола Зорик, Київ 

Джерело: УКРІНФОРМ