Куди поїде українське зерно. І скільки валюти може заробити держава

Питання з питань: куди проляжуть стежки нового урожаю пшениці, кукурудзи, ріпаку, соняшникової олії? Існують як мінімум два варіанти: або Азія поверне собі відзнаку головного покупця українського продовольства, або Європа таки утримає пальму першості, попри нові-старі правила торгівлі з Україною, що почнуть діяти з 6 червня. Ще одне важливе запитання: скільки заробимо? Це важливо, бо продовольство — це майже 60% загального експорту товарів.

Новий урожай

За результатами 2024 року, експорт продовольства з України став другим за період незалежності держави — 24,6 млрд дол. На кінець травня аграрії виконали роботи на 97% прогнозованих площ. Кукурудзи посіяли 3,94 млн га, ячменю — 744,4 тис., гречки — 66 тис., соняшнику — 4,73 млн, сої — 2,23 млн га.

Оцінки нового врожаю зернових традиційно розміщуються за шкалою: від песимістичного до оптимістичного — від 55 млн до 65 млн тонн. (2024 року урожай зернових скоротився до 56,2 млн тонн.)

У розрізі основних експортних культур ситуація щодо оцінок виробництва така.

Пшениця. Порівняно з 2024-м площі ще більше скоротилися. Можливі обсяги виробництва стартують з 18,9 млн до 23,4 млн тонн (оцінка USDA).

Ячмінь. Урожай оцінюється від 4,6 млн до 5,7 млн тонн.

Кукурудза. Аграрії 2025 року повертаються до цієї культури. Причина — зростання цін, зумовлене високим попитом на світовому ринку. Діапазон можливого урожаю — від 30,5 млн до 35 млн тонн.

Після рекордних 6,6 млн тонн урожаю сої та низьких цін на неї минулого сезону культура не в фаворі. Оцінка цьогорічного врожаю — від 5,8 млн до 7 млн тонн.

Соняшник. Песимісти кажуть про 10 млн тонн. Оптимісти з USDA переконані, що буде 14,4 млн тонн.

Ріпаку, сходяться в думці учасники ринку, буде менше — 86,9% порівняно з показниками минулого року.

Фактори впливу на врожай різні, хоча вже час звикнути до постійних гойдалок погоди та невідворотної зміни клімату. У головному відомстві — Гідрометеоцентрі — стверджують, що частина майбутнього врожаю пошкоджена. Здебільшого йдеться про ранню городину та кісточкові, але й втрати зернових та ріпаку на рівні 3–5% таки допускаються. Ба більше, метеорологи попереджають, що попереду спека до +40 градусів, торнадо, словом, кукурудза та соняшник знову у зоні ризику саме у період критичних фаз розвитку.

Особливої паніки через заморозки, очікувану посуху не спостерігається, хоча буває, що зміни температури чи дефіцит вологи в ґрунті доводять власників господарств до гіпертонічного кризу. Аграрії чекають на дощ, прораховують урожайність та уважно моніторять біржові котирування, розраховуючи на реалізацію продукції за ринковими цінами, як і 2024 року.

Географія постачань

Для задоволення базових потреб населення у продовольстві Україні достатньо 20% наявної ріллі, відповідно, решту вирощеного локально можна відправляти світу та наповнювати валютою державну скарбницю.

Не будемо рахувати, скільки мільйонів людей у світі годує Україна, але так чи інакше щороку відправляємо на зовнішні ринки 15–20 млн тонн пшениці, 25–28 млн тонн кукурудзи. По соняшниковій олії — ми в лідерах. Ріпак і соя теж користуються попитом на зовнішніх ринках, хоча з погляду обсягів Україні дуже далеко до грандів світової торгівлі.

Є кілька моментів, які можуть змінити в новому сезоні як конфігурацію географії поставок продукції вітчизняного АПК, так і перелік продуктів.

Перший. Яку поведінку вибере Китай: цілком ймовірно, «тарифні кульки» між США та Китаєм знову можуть перетворитися на торговельну війну. Причому головними героями справи фігуруватимуть дві культури, важливі для України, — кукурудза й соя. Це раніше Китай найбільше купував американську та українську кукурудзу. Наразі головний постачальник до Китаю — Бразилія.

Другий. Постійні «припливи-відпливи» американського президента Трампа щодо тарифної політики ставлять на паузу сусідів і переговори з ними, не даючи змогу прорахувати остаточний варіант нових торговельних домовленостей у рамках Україна—ЄС.

Третій. Рішення Єврокомісії щодо торгівлі з Україною. Навіть дядьки, які продають мед на базарі, знають, що правила торгівлі Україна—ЄС змінюються з 6 червня. ЄС не подовжив ще на рік режиму АТМ (безмитної та безквотової торгівлі), відповідно, експортери-новачки трохи розгублені. Бо емоційне рішення 2022 року відкрити ринок спільноти всім і вся з українським паспортом, без мит, без квот, дав можливість кмітливим і підприємливим піднятися на щабель вище.

Експерти стверджують, коли Європа відкрила кордони 2022-го, то кількість експортерів української продукції АПК зросла удвічі. Навіть дрібні компанії почали експортувати.

Платоспроможний ЄС

Абсолютно всі категорії аграріїв визнають: ринки країн ЄС, якщо дивитися на світовий ринок, — найліквідніші з погляду ризиків експорту продукції, з погляду логістики. Вони завжди платять за продукцію, тим більше вони — наші сусіди.

2024 року поставки продовольства в ЄС зросли до 13 млрд дол. (частка ЄС — 52,4%).

Нині ЄС прикриває відчинені навстіж 2022 року ворота та повертає торгівлю в прогнозовані контрольовані коридори. Адже ніхто не хоче втрачати свої інтереси, ніхто не хоче мати збитки за рахунок допомоги комусь іншому. Європа протрималася довго, й потрібно дякувати сусідам за те, що підтримали в скрутну хвилину.

Втім, і після 5 червня, коли зміняться правила торгівлі з Європою, небо на землю не впаде: ЄС так само купуватиме окремі українські товари навіть з квотами та митами. Якщо дозволятиме ситуація, то будемо на південь Європи «заїжджати» через море, а не гнати вантажівки через усю Європу.

Найкраща ілюстрація — кукурудза. В рамках Угоди про зону вільної торгівлі квота на поставки кукурудзи на ринок ЄС становила 650 тис. тонн станом на 2021 рік. На 2016 рік квота взагалі була 400 тис. тонн. Фактично ж Україна постачала й продовжує постачати на ринки ЄС мільйони тонн кукурудзи. Європа є нетто-імпортером, і мито на ввіз цієї культури дорівнює нулю.

Азія — на лавці запасних

Більшість експертів переконана, що вагомі підстави для переформатування географічної структури аграрного експорту 2025 року наразі відсутні. Орієнтація на ЄС є занадто міцною — понад 52% вартісних обсягів 2024 року. Найшвидше, ЄС залишиться найбільшим покупцем української аграрної продукції й за результатами 2025-го.

Частка другого після Європи регіону — Азії — 2024-го була помітно скромнішою і становила трохи більше 30% (Азія купила на 7,5 млрд дол.). Хоча до великої війни Азія посідала першу сходинку як покупець продовольства з України.

Слід зауважити, що напрям Азії складніший. Експерти звертають увагу, що в Азію оптимально відправляти великі судна — мінімум 50 тис. тонн — для здешевлення логістики. (Свого часу цей напрям і підштовхнув розбудову терміналів у портах.)

Ще одна особливість торгівлі з Азією, на яку звертають увагу експерти, — складність розрахунків. Приміром, Китай часто оплачує товари із запізненням. Хоча в контракті прописані всі умови: доставив кукурудзу, вивантажив, оплата. Тим не менш зазвичай китайці не платять, доки не заберуть зерна з порту, не відвезуть його до точки переробки і не перевірять якості. Кажуть, що у порту немає можливості, тож везуть на північ Китаю, а це два тижні по часу.

Розвивати напрям Азії з погляду потенціалу цікавіше, ніж ЄС. На європейському ринку всі штовхаються (пропозиція перевищує попит) за винятком окремих позицій, хоча ринок, місткість якого майже 500 мільйонів споживачів, стабільний і фінансово безпечний.

Зате в Азії можна отримати більші прибутки за рахунок обсягів, але потрібні знання логістики, розуміння, коли і кому краще відвантажувати, особливостей культури харчування, законодавства.

Зазвичай це поле діяльності транснаціональних трейдерів. В Азію не повезеш автомобілем чи потягом. Крім того, є багато різних юридичних і дозвільних процедур.

Африка — високі ризики

А от з погляду потреб у продукції, то №1 — це Африка. Доходи від поставок до країн Африки, за результатами 2024-го, становили 2,6 млрд дол. Це забезпечило регіону частку в 10,5%.

Регіон розглядається багатьма як найбільш перспективний з погляду розвитку бізнесу. Темпи збільшення населення порівняно з іншими частинами світу вищі, існують можливості для збуту високомаржинальної продукції, можна отримати преміальні доходи.

З іншого боку, нікуди не зникають типові структурні проблеми регіону, які існують десятиріччями, — голод, соціальна нерівність, низький технологічний розвиток, політична нестабільність, постійні військові конфлікти. Тому багато компаній відмовляються поставляти в окремі країни Африки, за винятком напрацьованих і відносно стабільних ринків: Марокко, Єгипет.

Якщо Північна Африка спроможна платити, то країни, що в центральній частині, на півдні, які готові «проковтнути все», часто не можуть заплатити.

***

Прогнозувати чергові рекорди ніхто не береться. Експорт 2025-го остаточно залежатиме від стабільної роботи контрольованого Україною морського коридору. Експерти обережно оптимістично розраховують, що експорт продукції АПК (група 1-24) за результатами 2025 року перевищить 20 млрд дол.