Наші: 9 журналістів і редакторів LIGA.net – в армії. Ми поговорили з ними про медіа та війну

Вони звикли ставити запитання, а тепер самі уповноважені давати відповіді. Дев'ять журналістів редакції LIGA.net з початку повномаштабного вторгнення Росії вступили до Cил оборони України. В бліндажах, підрозділах БпЛА та штурмових бригадах – взяли участь у війні з максимально близької відстані. Дехто – не вперше.

Ми не будемо приховувати: кожен з цих дев'яти переходів до військового життя боляче бив по нашій редакції. Але журналісти довго йшли до цього рішення, зважуючи між важливістю розповідати світу правду про війну та взяти до рук справжню зброю.

Напередодні Дня журналіста ми поставили їм два запитання: що найбільше вразило їх у сучасній армії та як змінилося сприйняття професії з початком служби.

Дмитро Фіонік, керівник редакції екстремально якісного контенту

На початку повномасштабного вторгнення дев'ять днів служив у теробороні Києва – і написав блискучий текст про те, як це – в один день стати солдатом. З березня 2024 року служить в окремому полку безпілотних систем "Ахіллес".

Найбільше в армії дивують люди, розповідає Дмитро: "Під час служби ти змушений знайомитись, робити щось спільне з дуже різними людьми. Якби не війна, ти ніколи б не перетинався з такою кількістю представників різних регіонів, професій, соціальних груп... Я й раніше підозрював, що мої співвітчизники прекрасні, а тепер просто переконаний у цьому. Ще одне здивування – я сам. Моя здатність адаптуватися до різних умов і колективів виявилася більшою, ніж я сам очікував".

Війна змушує інакше поглянути на журналістику – її межі, можливості та відповідальність, визнає Дмитро: "Завжди вважав, що журналістські стандарти та цензура несумісні. Але під час війни цензура та іноді самоцензура необхідні. Це просто умова виживання: зайва деталь на фото може коштувати комусь життя".

Це не означає, що журналістика під час війни неможлива. Суспільство потребує правдивих історій, обміну досвідом, оплакування та радості. Зрештою, людям потрібні новини. Але для себе вирішив, що стандарти війни та миру – різні. Це, до речі, стосується не тільки журналістики.

Владислав Сердюк, кореспондент-міжнародник

На LIGA.net писав про міжнародну політику. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії, у 22 роки, доєднався до Збройних Сил України. Зараз він – військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади.

В армії Влада особливо вразив контраст між роботою державних і приватних структур: "Всі люди на рівні якихось стереотипів та підсвідомості знають, що державне – це "кругле нести, квадратне котити". Але місцями дивуєшся, наскільки це є правдою".

І все-таки чудово, продовжує він, що несистемні люди потрапили в систему, змінюють її зсередини, роблять більш людиноцентричною й ефективною: "А такі підрозділи, як мій, демонструють, що можна бути ефективними і без тупої армійщини".

За ці роки я побачив журналістику і зі сторони того, кому ставлять запитання, але загальна оцінка не змінилася: я вважаю професію журналіста надзвичайно важливою. Хоча деякі конкретні кейси демонструють, що медійникам під час війни все ж таки вартувало би думати про доцільність та своєчасність публікації тієї чи іншої інформації. Бо вони, хоча і мають виконувати свій обовʼязок, але все одно є частиною нації, яка величезною ціною виборює своє місце в майбутньому.

Петро Шуклінов, керівник суспільно-політичної редакції

"Офіційно приєднався до ЗСУ... Я йду служити. А ви маєте донатити", – написав Петро у листопаді 2023-го. На момент цього допису він був з LIGA.net понад 15 років.

Як журналіста, Петра в армії нічого не здивувало, бо з початку бойових дій на Донбасі у 2014 році він працював воєнним кореспондентом: "Я був готовий до всього".

І під час війни, і без війни журналістика залишається важливою професією. На війні інформація – це ще одне поле бою. Тому всі журналісти – і військові, і цивільні – зараз ведуть важливу боротьбу. На прикладі спецоперації "Павутина": саме журналісти допомогли поширити по всьому світу меседж про те, що Україна "має карти". Історія про спецоперацію зайшла в усі медіа планети. І це сильно змінило ставлення до спроможностей України у світі. Інформація – це зброя.

Євген Пилипенко, керівник ньюзруму суспільно-політичної редакції

У Силах оборони з осені 2023 року. Проте відірватись від LIGA.net, зізнається, дуже складно: "Один раз редактор – завжди редактор. Іноді читаю текст, помічаю якусь неточність і, коли є час, просто з бліндажа заходжу в нашу адмінку, виправляю".

Від неприємних здивувань у війську, каже Євген, частково береже: а) беземоційна, а не нервова готовність до будь-чого, б) наявність почуття гумору – без цього важкувато, коли, словами Подерв'янського, "діла йдуть не те що х**ово, но і нізя сказать, шо харашо". А від приємних здивувань берегтися шкідливо для здоров'я.

Скоріше вразила, ніж здивувала, кількість військових, які навіть у прифронтових містах та селах мало або зовсім не схожі на бійців Сил оборони. Хоча про їх ефективність у спротиві російському вторгненню можна знімати фільми, і не cheesy, як більшість голлівудщини. Які роблять такі технологічні речі, від яких у деяких знайомих "в НАТО" досі щире нерозуміння, що це, навіщо і як воно працює.

Абсолютна більшість ідей, ініціатив та інновацій прийшли з учорашніми цивільними, що мають певну експертизу, пояснює Євген. Так, в Україні досі багато де "совкова" армійська система, часто "наглухо зарегульована і з ККД нижче плінтуса":

"Але поки деякі кадрові генії під час геноцидної війни міряють дисципліну у відбитих кантиках постелі, позасистемні люди у насамперед тих частинах і підрозділах, де притомне, відкрите до змін командування (яке не боїться прогнівити командування пропозиціями ноу-хау), тримають фронт й без армійщини. Завдяки ентузіазму, новаціям, навичкам менеджменту з "минулого" життя, людському ставленню до особового складу та впровадженню заточених під КРІ процесів у війську".

Не всі кадрові командири – адепти згідно-відповідно: "Вдячний долі, що серед несистемних командирів вже є і мої друзі з цивільного періоду. Зокрема з медіа".

Лише зміцнилось розуміння, що журналістика у воюючій за існування країні має бути гіпервідповідальною, переконаний Євген: "Українців поставили – випаруємо до сухого залишку – перед вибором: "ти ілі россіянін, ілі мьортвий, ілі виєхал". І часто-густо нашим журналістам значно важче "калібрувати", що, з якими коректними акцентами і як саме подавати, щоб не втратити суть в процесі, не перекрутити, не підіграти ІПСОшним військам окупантів, ніж їх колегам в демократіях мирного часу".

Новинарям, каже про свою колишню ділянку Євген, особливо непереливки, – зважаючи на жорсткі рамки формату і те, наскільки в Україні лайтова воєнна цензура:

Коли від тебе постійно вимагають трафік, а принципи в деяких редакціях – не сталь, щоденно багатьом новинарям доводиться робити моральний вибір між "новинами" в дусі: "Шок. Агресивний ТЦКшник пустив газ із балончика в салон авто і підпалив – жорстке відео 18+" і розумінням, що ми всі в одному човні. І твій клікбейтний заголовок, умовно, може схилити для когось шальки терезів у бік "ні, все ж не піду до Пилипенка в підрозділ". Росіяни ж не просто так вимагають від України припинення мобілізації, вірно? І таких прикладів — сотні.

"Тисну руку достойним, – каже Євген. – Робота журналіста – така ж, як і будь-яка інша. Або ти робиш її на совість і ти молодець, як каже мій побратим друг Гуцул, або ж…"

Дмитро Гриниченко, редактор політичних новин

Добровільно долучився до Збройних Сил України у 2024 році. Обійшлося без "культурного шоку", – так про свої враження від армійського життя говорить Дмитро.

"В мене як журналіста є таке правило: старатись нічому не дивуватись, – каже він. – Я був журналістом і ним залишаюсь. Спостерігаю, пишу про людей. Багато читав, мав багато знайомих та друзів, які дотичні до армії, тому мене мало що тут вразило".

На війні, – особливо в сучасному світі, де війна транслюється в прямому ефірі, – це надзвичайно важлива професія. Саме журналісти дають глибину того, що відбувається.

Богдан Заїка, спеціальний кореспондент бізнес-редакції

"Ти ніколи не будеш один в армії", – каже Богдан. У Силах оборони він з 2023 року.

З одного боку, це важко, визнає він. Часом хочеться відпочити від інших, мати вільний простір, побути наодинці зі своїми думками: "З іншого – що б не трапилося, ти ніколи не будеш один. Завжди знайдеться хтось поруч – хто вислухає, вмотивує, допоможе або навчить. З ким можна буде розділити якийсь негаразд або момент радості. Це дуже людське усвідомлення, до якого я прийшов не відразу".

Богдан почав більше цінувати свій час – часто немає ні можливості, ні внутрішнього ресурсу приділяти темам, не пов’язаним зі службою, більше ніж 15–20 хвилин на добу: "У такій ситуації стає особливо важливо мати доступ до надійних медіа, яким довіряю, розумію їхню редакційну політику та бекграунд. Це економить сили та час".

Саме журналістика є рушієм змін. Так, вона не ідеальна, але є фундаментом для плюралізму думок, що є основною будь-якої демократії. Не думаю, що ми були б тими, ким є, і там, де ми є, якби в Україні не було незалежної журналістики. Це і є наша головна відмінність від путінської Росії.

Роман Бриль, редактор бізнес-новин

Служить в прикордонних військах. Доєднався до оборони країни в 2025 році.

"Готувався до гіршого, але вийшло навпаки, – каже Роман. – Підготовка гарна, армія працює, все продумано. Звісно, не без "совєтчини", але її мало".

Зараз до армії потрапляють переважно чоловіки 45+ років, ділиться він спостереженнями. У його взводі – 34 чоловіки, наймолодшому 41, а в основному до 50: "А вимоги до них, як до молодих. І, на жаль, не всі витримують ці навантаження".

Та найбільше здивувала відсутність інформаційної гігієни в армії. З погляду журналіста важко спостерігати, який контент споживають бійці, побратими, колеги – переважно це російськомовний шлак. У такому середовищі особливо відчувається, наскільки важливо мати доступ до якісного, незалежного, україномовного контенту.

Дмитро Бєлобров, спеціальний кореспондент

Створював Найкращі історії світу для підписників LIGA.net. В лавах Збройних сил – з 2023 року. Зараз боронить країну на Харківському напрямку.

Від армії, визнає Дмитро, очікування були стриманими. Свого часу він проходив військову кафедру і частково занурився у світ тодішніх військових – ще радянських, "дубових". Тому, коли потрапив до армії, готувався побачити щось подібне.

Армійщини, бюрократії та постійного невдоволення особовим складом вистачає і зараз. Але зміни таки відбулись: "Навіть коли виникають конфлікти чи скандали, намагаються вирішувати їх м’якіше, шукати компроміси, а не просто "додавлювати" людей, як це часто було в радянській армії. Я вважаю, що одна з найкращих рис, яка потихеньку, але проникає в сучасну українську армію – це розуміння того, що людина є особистістю. І з нею треба налагоджувати контакт, а не ламати через коліно".

А от на журналістику Дмитро тепер дивиться інакше. Каже, медіа живуть зовсім новим життям, – з іншими цінностями та завданнями: "Старі принципи вже давно не працюють. Нині головне завдання більшості – заробити гроші, вижити, щоб медіа могли далі існувати. Саме тому першочергова місія, – сказати людям правду, – перестала бути пріоритетом для багатьох у цій професії".

Журналістика в її класичному розумінні вже не працює. Та попри це, ми досі називаємо її старою назвою. Настав час для переосмислення: журналістика має знайти нову місію, нове пояснення свого існування в сучасному світі.

В'ячеслав Масний, спеціальний кореспондент

На LIGA.net писав ексклюзивні історії для підписників – наприклад, з розробниками ШІ, коли це було ще далеко не в тренді, чи про "парасольку безпеки" для Європи. Слава має величезний військовий досвід: одягав однострій ще тоді, коли війна називалась АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення знову пішов боронити країну.

Попри великий досвід служби в армії, Вʼячеслава дивували, дивують і дивуватимуть люди. Як в хорошому сенсі, так, на жаль, і в поганому.

Армія через її хаос, стресовість та вічний поспіх дуже яскраво проявляє людей, каже він: "І таке враження, що знімаються всі ліміти як на щирість, доброту і сміливість, так і на підлість та тупість. Скільки б ти не думав, що бачив вже все, – знайдеться неадекват, який вчворить таке, що очі на лоба лізуть".

Але особливо йому не вкладається в голові необмеженість людської наївності. Армія в українському суспільстві дуже стереотипізована, і це гримуча суміш стереотипів російського серіалу "Солдати", героїчного епосу про оборону донецького аеропорту і Call of Duty: "Я розумію, що з цим всім трешем в голові люди приходять у військо, але не розумію, як їм вдається проносити його в собі крізь роки служби та боїв".

В'ячеслав каже, що в армії доводиться багато пропускати через фільтр здорового глузду – "ті ж тупі накази можна виконати дослівно й угробити себе і товаришів в процесі, можна типу виконати, але зробити як треба, а можна і взагалі на три букви послати, щоб трохи "ахфіцери" в чатах голови вмикали".

"Коли бачу, як досвідчені бійці, які знають ціну здоров’ю, життю і часу, виконують тупі розпорядження – "ну бо це армія", я не припиняю дивуватися", – зізнається він.

Слава розповідає, що і далі стежить за медіа і на війні – слухає, читає, дивиться. І йому особливо цікаво спостерігати за тим, як розвиваються нові теми й формати. Водночас, зізнається він, матеріали про бойові дії сприймає дуже обмежено через емоційний контраст. За його словами: "Це усвідомлення прийшло ще після повернення з АТО, коли сам почав займатися журналістикою".

Так само й пости від військових у соцмережах, які намагаються писати "для цивільних", не викликають у нього особливого відгуку.

Кесареві – кесареве. Про війноньку в нас є внутрішні канали з усією специфікою, журналістика хай лишається журналістикою.

Від LIGA.net: Наш десятий редактор зараз у процесі "переходу" до військового життя. Ще два співробітники Ligamedia, – керівник студії дизайну Олександр Чепіга та менеджер з продажу Вадим Підлипенський, – теж долучились до нашого захисту.