«Семптем» Анни Софіної: підліткова антиутопія по-українськи. Рецензія ITC.ua

Уявіть собі антиутопічне семирівневе місто в майбутньому, яке знаходиться на території колишньої України. Саме в ньому розгортаються події нового роману української письменниці Анни Софіної «Семптем», що вийшов у видавництві ARTBOOKS в цьому році. Цей об’ємний (528 сторінок) фантастичний дебют для підліткової та молодої дорослої аудиторії 14+ вписується у знайому жанрову традицію антиутопій, але водночас має низку впізнаваних рис, притаманних саме українському контексту та літературі. Але як і майже будь-який young-adult цей роман зайде усім віковим категоріям, тому рекомендую прочитати його, тим паче про цю книгу майже не говорять, а шкода. Про усе це та багато іншого я розповім в рецензії нижче.

«Семптем»

Автор Анна Софіна
Видавництво Artbooks
Мова Українська
Кількість сторінок 528 + кольорові вклейки
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 140×210 мм
Сайт artbooks.ua

Семптем — футуристичне, ізольоване місто під куполом, поділене на рівні за функціональністю та ієрархією: що вище, то комфортніше, заможніше, безпечніше. Переходи між рівнями суворо контрольовані, а пересування угору, тобто не тільки фізично, а й соціально, рідкісна подія. В цьому фактично кастовому мікрокосмі читача знайомлять з головною героїнею на ім’я Ірися. Це дівчина з нижчого, шостого рівня, яка несподівано отримує шанс піднятись на другий.

Тепер вона буде нянею для новонародженої Аврори, доньки впливової родини винахідників. Проте радість від події та суттєве покращення побутових умов швидко втрачають значення, коли мати дитини раптово переводять вниз, у місті поширюється смертельна хвороба, а ззовні в місто вдираються жорстокі загарбники. З ледь визначеної соціальної драбини події стрімко переходять до зони виживання, і саме в цій напрузі Ірися змушена дорослішати.

Анна Софіна дуже вдало прописує головну героїню. Її Ірися не всезнайко чи героїчна постать, а підліток, який ще не втратив віру в Добро, але вже має внутрішню силу для вибору між ним та Злом. Це типаж повинен бути знайомий підлітковому читачу, бо він не ідеальний, але здатний діяти — не тому, що обрав це свідомо, а тому що обставини просто не лишили вибору. Звісно, шлях головної героїні та її нових друзів проходитиме крізь сумніви, зіткнення з нерівністю, страхи перед тим, що ховається під куполом та в самих людях.

Роман також видає усі класичні та важливі риси жанрової антиутопічності та постапокаліпсису. Маємо неідеальну систему, що тріщить, поступове розгортання загроз для цього місця, спроби героїв врятувати хоч частину того, що здавалось незламним та колись ідеальним, їх зростання, зміни та розуміння себе у світи, та його вразливість.

Роман «Семптем» написаний динамічно. Анна Софіна хапає читача «гачками» в кінці кожного розділу, тому ця недоговорена інтрига завжди спрацьовує на рівні «ну ще одну главу й точно все». Також тут є любовні лінії, але лише у форматі легкого, стриманого та поступового зближення деяких героїв. Саме в такому вигляді це сприймається доречно для заявленої вікової категорії й стилістично не суперечить загальному тону історії. Виживання в «Голодних іграх» та подальший супротив наявній владі не завадили Кітніс Евердін закохуватися, тому й тут на шляху кохання не стоять ні загарбники, ні смертельна хвороба.

Якщо ж говорити про асоціації, то «Семптем» лише трохи можна порівняти зі згаданими вище романами Сюзанни Коллінз. Напевно, це більше поєднання «Бункера» та «Город Ембер». Тут я маю на увазі саме екранізації однойменних книжок, хоча події обох творів відбуваються під землею, а Семптем знаходиться над нею.

Окремо відзначу, що на мою думку «Семптем» не виглядає спробою написати умовний український «Бункер» для підлітків Це скоріше вправа в жанрі на власних авторських умовах з особистою інтонацією. Звичайно, тут немає нічого радикально новаторського. Навпаки, перед нами добре знайомий у жанровому сенсі світ, але в ньому вдало реалізовано багато речей, в яких українці будуть впізнавати себе, оточення, культуру та інші аспекти.

Анна Софіна не намагається здивувати читача химерністю чи суперідеєю в наявній антиутопії. Натомість письменниця розгортає живу історію в умовно стандартному каркасі, вкладаючи туди актуальні, для молоді, і для суспільства загалом, сенси. Це книга про соціальну ієрархію, довіру в кризі, крихкість цивілізації, роль жінок у перехідних епохах, а ще про те, як швидко підлітки мусять ставати дорослими, коли світ навколо починає руйнуватись.

Звісно, все це явно не проступає в романі, але коли про це дізнаєшся, подібне додає твору прихованого емоційно-культурного шару. Для деяких читачів це точно буде приємним бонусом, як було для мене.

З приводу недоліків. Їх тут мало і здебільшого це певна наївність деяких героїв, інколи це умовність вигаданого світу та деякі нелогічності в діях чи вчинках певних персонажів. Експозицію авторка подає адекватно, тут немає купи пояснень та розлогих оповідей про світ. Усе гармонічно вставлено куди треба.

Не можу не відзначити видання, його якість та оформлення. Маємо яскраві малюнки, тверду палітурку, кольоровий зріз, ілюстрації Анни Сурган, вкладиші з візуалізацією героїв і мапою міста, також лясе. Але я прикопаюся до картинки роману, бо по ній взагалі не зрозуміти, що це фантастика чи антиутопія. І добре, що позаду є анотація, де усе це стає швидко зрозуміло.