/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F64%2F52aca9083ff35638fccec584e53c7385.jpg)
"Вдалий фільм комунікує щось таке, що не можна висловити інакшою мовою" — розпочинається фестиваль Docudays UA
71 фільм із 38 країн, зокрема 15 українських стрічок, покажуть на 22-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Це повні та короткі метри, переважно створені впродовж останніх двох років. Цьогорічний кіноогляд складається з 12 програм, серед яких три конкурсні - "Docu/Україна", "Docu/Cвіт" і "Docu/Коротко". Проходить із 6 до 13 червня у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Kino42, а також в онлайн-форматі. Тема та центральна тематична програма мають назву "Рідкісний ресурс".
Про подію розповідають програмна директорка кінофестивалю Юлія Коваленко та програмерка Ольга Сидорушкіна.Вам важливо "привозити для глядачів найсвіжіші роботи з різних куточків світу". Це і є головна мета фестивалю? Які ще цілі для вас є ключовими?Юлія Коваленко: Це одна з важливих цілей не тільки для Docudays UA. Мені здається, мета багатьох міжнародних фестивалів - збирати свіжі фільми з різних країн і створювати таку собі кінематографічну мапу світу. Ми також намагаємося це робити. Власне для цього створюємо спеціальний фокус у програмі. Минулого року це був Тайвань, а цьогоріч - Чилі. "Чилійський погляд" із п'яти стрічок 2023-2024 років реалізували спільно з колегами з кінофестивалю FIDOCS у Сантьяго.Але я не сказала б, що це основна мета. У кожного фестивалю може бути декілька цілей. Нам важливо показувати креативну документалістику. Тобто щоб свіжі роботи з різних регіонів говорили глядачам якісь речі, які не артикулювати жодним іншим способом, окрім кіно. Мені здається, це головний показник вдалості фільму: якщо він комунікує щось таке, що не можна висловити якоюсь інакшою мовою або формою.Звісно, важливо висвітлювати актуальні речі, які насправді відбуваються довкола нас поза великими екранами. Бо говорити про кінематограф виключно як про герметичне явище, відірване від реальності мистецтво, принаймні мені не цікаво. Гадаю, багатьом колегам теж. Кіно не може бути рецептом для ескапізму. Навпаки, має доносити нам щось про цю часто складну дійсність. Тут важливо власне бачити в кіно можливість діалогу. І я сподіваюся, що фільми нашого фестивалю дають таку нагоду. Ми створюємо умови для цього та поміщаємо ці стрічки в контекст, щоб пробуджувати різні питання про світ, у якому ми живемо.Наприклад, щороку обираємо тему для фестивалю, яку намагаємося розкрити в різних позаконкурсних секціях, візуальних рішеннях і центральній тематичній програмі. З очевидної причини останніми роками наші теми геть непрості. Вони торкаються питань, болючих для українського суспільства, але і для ширшої закордонної аудиторії теж.Цьогоріч говоримо про ресурси та партисипативну демократію. Наша центральна програма "Рідкісний ресурс" присвячена осмисленню того, куди взагалі ми всі рухаємося та де знайти ресурси для цього. Адже у світі, в якому немає чіткого уявлення про те, як хочемо жити, стає складно.Отже, думаю, що кіно, як і будь-яка людська діяльність, може й має надавати простір для осмислення себе в цьому світі, а також світу загалом. Це, мабуть, і є надметою нашого фестивалю та багатьох фільмів у програмі.Особливу увагу завжди привертають фільми відкриття та закриття. Які стрічки виступають у цій, припускаю, поважній ролі цього разу?Юлія Коваленко: Це не просто справді поважна роль, а ще й дискусійна позиція щороку для нашої команди. Обираємо ці стрічки довго та ретельно, з тривалими обговореннями та інколи палкими суперечками. Тому що вони в символічному порядку багато в чому визначають тематичний фрейм, у якому хочемо рухатися впродовж фестивального тижня.Наш фестиваль - місце, яке створює безпечний простір для дискусій усередині суспільства. У цьому сенсі важливо зрозуміти, з чого ми починаємо та чим завершуємо. Цими двома точками є фільми відкриття та закриття. Перший - це тематичний вхід до фестивалю. А другий - це пункт, на якому перериваємося, щоб продовжити розмову наступного року.Цьогорічний фільм відкриття - "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ця легка, іронічна та водночас щемка картина присвячена легендарному санаторію "Куяльник" в Одеській області, відомому своїми лікувальними грязями.Окрім іронічного тону та фільмування незвичного курорту стрічка також представляє зріз нашого суспільства. До Куяльника приїжджають лікуватися багато людей із різних куточків України з різними проблемами, але об'єднує їх спільне горе та надії. Тому фільм, з одного боку, вловлює колорит цього прекрасного місця. А з іншого - показує, наскільки ми об'єднані в наших мріях, прагненнях і сподіваннях, а водночас нашою силою рухатися далі та планувати наступний день попри тривоги та всі умови, в яких живемо."Санаторій" недарма відкриває Docudays UA, бо далі протягом фестивалю будемо говорити про рідкісні ресурси. А в контексті України, мені здається, головні рідкісні ресурси - це люди, ми з вами.Фільм закриття - "Агент щастя". Бутанський режисер Арун Бхаттараї та угорська режисерка Дороття Зурбо створили кіно про те, як вимірювати щастя. За результатами різних опитувань і соціологічних досліджень українське суспільство перебуває не в найкращій позиції за індексом щастя. Звісно, ми розуміємо причину, але все ж таки важливо говорити про те, як продовжувати шукати якусь формулу маленького щастя та враховувати миті радості навіть попри всі обставини війни."Агент щастя" - це легка картина про те, як щастя намагалися знайти в Бутані. Я сподіваюся, ми також зможемо його відшукати - кожен для себе та як країна загалом. Тому на цій ноті завершуємо фестиваль і робимо перерву на рік, щоб вирушити на ці, умовно кажучи, пошуки щастя та повернутися з новими силами. Нехай це звучить нереалістично, але ніхто не забороняє нам прагнути та мріяти про краще.Які теми документалістики превалюють та об'єднують різні стрічки на цьогорічному Docudays UA?Ольга Сидорушкіна: Партисипативна демократія - магістральна тема цього року, представлена в добірці "Рідкісний ресурс". Це фільми, які осмислюють демократичний устрій різних країн і розглядають концепти свободи, справедливості, відповідальності, гідності, права. А також ставлять складні питання про те, чи взагалі реальна демократія, як її можна вберегти та чи можлива вона у світі майбутнього, на який впливає стільки нових факторів і який обирає легкі шляхи та постправду.Пам'ять, переосмислення історичних подій, рефлексії минулого - інша важлива тема фестивалю. Вона є центральною у програмах "Docu/Арт" і "Docu/Хіти". Стрічки в цих секціях часто стосуються архівів та архівних матеріалів.Безумовно, ключова тема, яка розглядається з різних боків - це війна та її наслідки для нашого суспільства.Водночас усе різноманіття фільмів і поглядів у різних програмах, мені здається, можна загалом об'єднати такими темами, як відповідальність і боротьба за зміни як результат цієї відповідальності, яку відчуваєш індивідуально.Чому ознайомлення з фестивалем варто починати з конкурсних програм "Docu/Україна", "Docu/Cвіт" і "Docu/Коротко"?Ольга Сидорушкіна: Якщо йдеться про перше знайомство з документальним кіно або якщо ви любите короткометражне кіно, то конкурс "Docu/Коротко" - найкращий перший крок. Це велике різноманіття форм і тем. У програмі є анімація, магічний реалізм, експериментальне кіно, документальне розслідування тощо. Також це спосіб подивитися різні фільми з різними ідеями за невеликий проміжок часу. Зазвичай такий підхід розбурхує цікавість до кіно та до світу загалом. Тим паче, що добірка країн, з яких приїхали ці стрічки, теж різноманітна. Тож "Docu/Коротко" може стати квитком у нові відкриття.Щодо конкурсу "Docu/Україна", то однозначно ми маємо дивитись українське кіно. Але не тільки, тому що воно українське. А передусім тому, що це важливі та якісні фільми, і всі вони мали прем'єру на відомих світових фестивалях.На мою думку, увага до "Docu/Україна" - це нагода приділити час саморефлексії. Це може бути складним і болючим процесом. Але завдяки колективному перегляду та можливості взяти участь у дискусії, поділитися своїми думками, прожити ці фільми разом відкривається інший бік. У такий спосіб можемо полегшити наш біль, розпочати самолікування та через висвітлені в цих стрічках досвіди краще усвідомити, через що проходить наша країна. Тому для мене це складна, але необхідна частина фестивалю. Можливо, навіть головна.Приблизно те саме насправді можна сказати про "Docu/Cвіт". По-перше, це магістральний конкурс фестивалю. По-друге, це теж велике різноманіття тем, форм і країн, а також представлення найактуальніших питань, які нині висвітлюються у світі. Усі фільми добірки - яскраві приклади креативної документалістики з різною фестивальною долею. І кожен з
Про подію розповідають програмна директорка кінофестивалю Юлія Коваленко та програмерка Ольга Сидорушкіна.Вам важливо "привозити для глядачів найсвіжіші роботи з різних куточків світу". Це і є головна мета фестивалю? Які ще цілі для вас є ключовими?Юлія Коваленко: Це одна з важливих цілей не тільки для Docudays UA. Мені здається, мета багатьох міжнародних фестивалів - збирати свіжі фільми з різних країн і створювати таку собі кінематографічну мапу світу. Ми також намагаємося це робити. Власне для цього створюємо спеціальний фокус у програмі. Минулого року це був Тайвань, а цьогоріч - Чилі. "Чилійський погляд" із п'яти стрічок 2023-2024 років реалізували спільно з колегами з кінофестивалю FIDOCS у Сантьяго.Але я не сказала б, що це основна мета. У кожного фестивалю може бути декілька цілей. Нам важливо показувати креативну документалістику. Тобто щоб свіжі роботи з різних регіонів говорили глядачам якісь речі, які не артикулювати жодним іншим способом, окрім кіно. Мені здається, це головний показник вдалості фільму: якщо він комунікує щось таке, що не можна висловити якоюсь інакшою мовою або формою.Звісно, важливо висвітлювати актуальні речі, які насправді відбуваються довкола нас поза великими екранами. Бо говорити про кінематограф виключно як про герметичне явище, відірване від реальності мистецтво, принаймні мені не цікаво. Гадаю, багатьом колегам теж. Кіно не може бути рецептом для ескапізму. Навпаки, має доносити нам щось про цю часто складну дійсність. Тут важливо власне бачити в кіно можливість діалогу. І я сподіваюся, що фільми нашого фестивалю дають таку нагоду. Ми створюємо умови для цього та поміщаємо ці стрічки в контекст, щоб пробуджувати різні питання про світ, у якому ми живемо.Наприклад, щороку обираємо тему для фестивалю, яку намагаємося розкрити в різних позаконкурсних секціях, візуальних рішеннях і центральній тематичній програмі. З очевидної причини останніми роками наші теми геть непрості. Вони торкаються питань, болючих для українського суспільства, але і для ширшої закордонної аудиторії теж.Цьогоріч говоримо про ресурси та партисипативну демократію. Наша центральна програма "Рідкісний ресурс" присвячена осмисленню того, куди взагалі ми всі рухаємося та де знайти ресурси для цього. Адже у світі, в якому немає чіткого уявлення про те, як хочемо жити, стає складно.Отже, думаю, що кіно, як і будь-яка людська діяльність, може й має надавати простір для осмислення себе в цьому світі, а також світу загалом. Це, мабуть, і є надметою нашого фестивалю та багатьох фільмів у програмі.Особливу увагу завжди привертають фільми відкриття та закриття. Які стрічки виступають у цій, припускаю, поважній ролі цього разу?Юлія Коваленко: Це не просто справді поважна роль, а ще й дискусійна позиція щороку для нашої команди. Обираємо ці стрічки довго та ретельно, з тривалими обговореннями та інколи палкими суперечками. Тому що вони в символічному порядку багато в чому визначають тематичний фрейм, у якому хочемо рухатися впродовж фестивального тижня.Наш фестиваль - місце, яке створює безпечний простір для дискусій усередині суспільства. У цьому сенсі важливо зрозуміти, з чого ми починаємо та чим завершуємо. Цими двома точками є фільми відкриття та закриття. Перший - це тематичний вхід до фестивалю. А другий - це пункт, на якому перериваємося, щоб продовжити розмову наступного року.Цьогорічний фільм відкриття - "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ця легка, іронічна та водночас щемка картина присвячена легендарному санаторію "Куяльник" в Одеській області, відомому своїми лікувальними грязями.Окрім іронічного тону та фільмування незвичного курорту стрічка також представляє зріз нашого суспільства. До Куяльника приїжджають лікуватися багато людей із різних куточків України з різними проблемами, але об'єднує їх спільне горе та надії. Тому фільм, з одного боку, вловлює колорит цього прекрасного місця. А з іншого - показує, наскільки ми об'єднані в наших мріях, прагненнях і сподіваннях, а водночас нашою силою рухатися далі та планувати наступний день попри тривоги та всі умови, в яких живемо."Санаторій" недарма відкриває Docudays UA, бо далі протягом фестивалю будемо говорити про рідкісні ресурси. А в контексті України, мені здається, головні рідкісні ресурси - це люди, ми з вами.Фільм закриття - "Агент щастя". Бутанський режисер Арун Бхаттараї та угорська режисерка Дороття Зурбо створили кіно про те, як вимірювати щастя. За результатами різних опитувань і соціологічних досліджень українське суспільство перебуває не в найкращій позиції за індексом щастя. Звісно, ми розуміємо причину, але все ж таки важливо говорити про те, як продовжувати шукати якусь формулу маленького щастя та враховувати миті радості навіть попри всі обставини війни."Агент щастя" - це легка картина про те, як щастя намагалися знайти в Бутані. Я сподіваюся, ми також зможемо його відшукати - кожен для себе та як країна загалом. Тому на цій ноті завершуємо фестиваль і робимо перерву на рік, щоб вирушити на ці, умовно кажучи, пошуки щастя та повернутися з новими силами. Нехай це звучить нереалістично, але ніхто не забороняє нам прагнути та мріяти про краще.Які теми документалістики превалюють та об'єднують різні стрічки на цьогорічному Docudays UA?Ольга Сидорушкіна: Партисипативна демократія - магістральна тема цього року, представлена в добірці "Рідкісний ресурс". Це фільми, які осмислюють демократичний устрій різних країн і розглядають концепти свободи, справедливості, відповідальності, гідності, права. А також ставлять складні питання про те, чи взагалі реальна демократія, як її можна вберегти та чи можлива вона у світі майбутнього, на який впливає стільки нових факторів і який обирає легкі шляхи та постправду.Пам'ять, переосмислення історичних подій, рефлексії минулого - інша важлива тема фестивалю. Вона є центральною у програмах "Docu/Арт" і "Docu/Хіти". Стрічки в цих секціях часто стосуються архівів та архівних матеріалів.Безумовно, ключова тема, яка розглядається з різних боків - це війна та її наслідки для нашого суспільства.Водночас усе різноманіття фільмів і поглядів у різних програмах, мені здається, можна загалом об'єднати такими темами, як відповідальність і боротьба за зміни як результат цієї відповідальності, яку відчуваєш індивідуально.Чому ознайомлення з фестивалем варто починати з конкурсних програм "Docu/Україна", "Docu/Cвіт" і "Docu/Коротко"?Ольга Сидорушкіна: Якщо йдеться про перше знайомство з документальним кіно або якщо ви любите короткометражне кіно, то конкурс "Docu/Коротко" - найкращий перший крок. Це велике різноманіття форм і тем. У програмі є анімація, магічний реалізм, експериментальне кіно, документальне розслідування тощо. Також це спосіб подивитися різні фільми з різними ідеями за невеликий проміжок часу. Зазвичай такий підхід розбурхує цікавість до кіно та до світу загалом. Тим паче, що добірка країн, з яких приїхали ці стрічки, теж різноманітна. Тож "Docu/Коротко" може стати квитком у нові відкриття.Щодо конкурсу "Docu/Україна", то однозначно ми маємо дивитись українське кіно. Але не тільки, тому що воно українське. А передусім тому, що це важливі та якісні фільми, і всі вони мали прем'єру на відомих світових фестивалях.На мою думку, увага до "Docu/Україна" - це нагода приділити час саморефлексії. Це може бути складним і болючим процесом. Але завдяки колективному перегляду та можливості взяти участь у дискусії, поділитися своїми думками, прожити ці фільми разом відкривається інший бік. У такий спосіб можемо полегшити наш біль, розпочати самолікування та через висвітлені в цих стрічках досвіди краще усвідомити, через що проходить наша країна. Тому для мене це складна, але необхідна частина фестивалю. Можливо, навіть головна.Приблизно те саме насправді можна сказати про "Docu/Cвіт". По-перше, це магістральний конкурс фестивалю. По-друге, це теж велике різноманіття тем, форм і країн, а також представлення найактуальніших питань, які нині висвітлюються у світі. Усі фільми добірки - яскраві приклади креативної документалістики з різною фестивальною долею. І кожен з
Поділитися сюжетом
Джерело матеріала