Дрони княгині Ольги: 5 військових операцій українців, які змінили хід історії

Похід Віщого Олега на Константинополь: лодії на колесах і щит на воротах

Першим таким зухвалим вчинком відзначився ще київський князь Олег, якого за його проникливість прозвали Віщим. У далекому 907 році він організував похід на столицю наймогутнішої тоді державу Європи й світу – імперії ромеїв, яку історики називають Візантією.

Константинополь (його у Київській державі називали Царгород, а нинi — Стамбул) знаходився на перетині важливих торгових шляхів, що й зумовило його виключний статус. Проте місто страждало від набігів різних племен, тому імператори Візантії, які вважали себе небагато немало — володарями усього світу да докладали значних зусиль, щоб вберегти свою столицю.

Ромеї вибудували цілу систему розвідки, тому дізнавалися про ворожі флотилії, які прямували до їхньої столиці завчасно. Тоді затока Золотий ріг, яка вела до міста перегороджувалася ланцюгами, а в море виходив могутній візантійський флот, озброєний смертоносним "грецьким вогнем". Цей gamechanger середньовіччя являв собою рідину, яка могла горіти на поверхні води, таким чином спалюючи усе, що втримувалося на воді, паралельно вселяючи жах у серця ворогів, адже вони бачили непоєднуване – вода горіла. Ймовірно, це була нафта або гас, проте точної технології виробництва грецького вогню вчені не віднайшли досі.

Князь Олег знав про усі ці премудрості візантійської системи оборони, тому вирішив діяти нестандартно. Оминувши гирло Дніпра, він уздовж чорноморського узбережжя поплив до Царгорода. Князь розумів, що десь в районі берегів сучасної Болгарії його флотилія, яка складалася з десятків великих човнів лодій, уже потрапляє в поле зору візантійських розвідників. Тож у Золотому Розі на нього вже чекав не лише ланцюг із кораблями, наповненими грецьким вогнем, а й столичний гарнiзон.

Коли руська флотилія наближалася до Царгорода, князь Олег наказав висадитися на берег, прикріпити до лодій заздалегідь заготовлені колеса і попрямувати на такому чудернацькому транспорті суходолом. Міська залога, вдивляючись в море, була захоплена зненацька ударом в тил. Перекидати війська в іншу сторону мегаполіса було запізно — й всесильний імператор Константинополя — Царгорода запросив переговори.

Князь Олег зумiв укласти дуже вигідні для Русі торгові договори, якщо перекласти суть на сучасну мову — із мінімальними тарифами та вільними економічними зонами. А також, щоб остаточно утвердити силу руської зброї, київський князь прибив на ворота Царгорода свій щит, який там провисів наступні десятиліття як нагадування ромеям про обов’язковість виконання умов договору.

Хитрість княгині Ольги: палаючi птахи та помста за чоловiка

Договір, який уклав князь Олег, втратив чинність після поразки військ на чолі з князем Ігорем, який таки спалився на грецькому вогні. Намагаючись компенсувати фінансові втрати від погіршення торгівельного договору з Візантією, князь Ігор посилив податковий тягар на підкорені племена, чим спровокував повстання племені деревлян, які проживали на захід від Києва. Під час цього повстання князь Iгор і загинув.

Ігорева дружина княгиня Ольга залишилася сам-на-сам з бунтiвниками — ще й з малолітнім сином на руках. Проте вона не піддалася паніці й зосередила увесь свій розум, щоб покласти край повстанню якомога швидше, втративши при цьому мінімум ресурсів: затяжна війна зі значними втратами могла похитнути основи державності.

Княгиня Ольга вирішила піти на хитрість. Розташувавши свою армію неподалік деревлянської столиці Іскоростеня, вона заявила, що хоче миру, але виставила одну умову – кожен житель міста має віддати данину в якості трьох голубів та стільки ж горобців. Здивувавшись такому дивному побажанню та вирішивши, що це шанс легко відбутися, деревляни вирішили погодитися на пропозицію київського суверена та виплатили вказану данину.

Проте Ольга не збиралася пробачати вбивство чоловіка непокірним деревлянам. Вона спеціально загадала зібрати птахів, які завжди летять додому, особливо коли відчувають небезпеку. Тож княгиня наказала прив’язати до лап пташок хмиз та підпалити його. Налякані птахи чимдуж полетіли додому, таким чином принісши полум’я в рідні гнізда. Місто столиці Іскоростень (нинi — Коростень), яке цілком складалося з дерев’яних будівель, було спалено вщент.

Героїчні морські походи: козаки дають асиметричну вiдповiдь туркам

Пройшли сотні років. Легендарна княжа Русь пішла у небуття. Проте ідейні спадкоємці руських воїнів — запорізькі козаки згадали давні маршрути морських набігів на Царгород і на початку XVII століття повторили легендарні походи київських князів.

На той час Стамбул був столицею могутньої Османської імперії, флот якої тримав у страху ціле Середземне море, а Егейське, Мармурове, Чорне та Азовське моря стали внутрішніми водами великої імперії. За таких обставин морська атака Стамбула видавалася безумством. Проте не для мужніх запорізьких козаків, які знайшли асиметричну відповідь турецьким бойовим галерам.

Перевага галер полягала у тому, що вони на відміну від вітрильних кораблів могли пересуватися силою рабів-веслярів, тобто незалежно від напрямків вітру. Це були кораблі гігантських на той час розмірів, які могли рухатися у будь-яку погоду в будь-якому напрямку.

Побачивши зростання морської активності козаків, турки надіслали свій флот заблокувати гирло Дніпра. Додатково вихід з Дніпра було перекрито ланцюгами. Проте креативні запорожці використали силу турків проти них же самих. Вони, дочекавшись темної ночі, спустили колоди вниз за течією Дніпра. Коли колоди почали вдарятися в ланцюги, залога фортеці Очаків, завданням якої було стерегти вихід до моря, почула характерний дзвін ланцюгів. Подумавши, що це вже запорожці на своїх човнах вдарились об ланцюги, турки відкрили вогонь по цій площині з фортечної артилерії. Таким чином дружнім вогнем турки знищили свої ж перепони, а козаки на човнах-чайках пропливли далі.

• Що таке козацькi чайки

Чайки — це спеціальні човни, які ледь-ледь вступали з-під води. Для того, щоб тримати баланс запорожці оснащували свої кораблики в’язками з очерету, які, окрім того, що допомагали триматися над водою ще й надавали додаткового маскувального ефекту.

Запорожці наближалися до галер із заходу в кінці дня, щоб проміння сідаючого за горизонт сонця сліпило чатових. А коли козаки наблизились максимально близько, то уже було пізно, адже розпочався штурм галер. Знищивши турецький флот, запорожці ще й звільнили тисячі рабів-веслярів, які переважно були християнами, часто українцями, захопленими під час татарських набігів.

Упродовж першої чверті XVII століття запорожці кілька разів громили османський флот, ледь не щороку організовували походи на прибережні турецькі фортеці, двічі висаджувалися в околицях Стамбула, наганяючи жах на мешканців столиці могутньої імперії й водночас викликаючи захоплення в її ворогів – європейських дипломатів, які це все спостерігали. А одного разу козаки навіть взяли та зруйнували найбільших невільничий ринок Східної Європи Кафу (сучасна Феодосія).

Найвідоміші організатори морських походів козаків — кошові отамани Самійло Кішка та Петро Конашевич-Сагайдачний. Останній, здобувши авторитет у морських походах, пішов далі й став вимагати у польської влади привілеїв для запорізького війська, яке на ділі продемонструвало свою ефективність. Сагайдачний добився поступок в цьому питанні, проте загинув вже у сухопутній війні з турками під Хотином. Його наступники намагалися здобути поступки вже не силою переговорів, а силою зброї.

Тарасова ніч: знищення Золотої роти та помста полякам

У 1630 році Тарас Трясило повстав проти сваволі польської шляхти. Війна обіцяла бути складною та затяжною, проте кмітливий козацький ватажок придумав, як завдати могутній армії Речі Посполитої нищівного удару у її слабке місце.

Польські військові командири сформували особливий підрозділ охорони – Золоту роту, в якій служили їх власні діти. Саме знищити цю роту взялися запорожці, які здійснили з цією метою відчайдушну диверсійну вилазку у польський табір. Втративши своїх близьких, польські командувачі переконалися, що запорожці здатні піти на все, аби отримати бажану свободу, і вирішили піти на мирну угоду, погодившись на умови, які задовольнили козаків.

Через двісті років Тарас Шевченко присвятив цій події свій твір, який назвав "Тарасова ніч".

…Мовчать гори, грає море,

Могили сумують,

А над дітьми козацькими

Поганці панують.

Грай же, море, мовчіть, гори!

Гуляй, буйний, полем!

Плачте, діти козацькії,—

Така ваша доля!

Обізвавсь Тарас Трясило

Віру рятовати,

Обізвався, орел сизий,

Та й дав ляхам знати!

Форсування Сивашу: Іван Сірко протистоїть Кримському ханству

Один із найуспішніших та найлегендарніших запорізьких ватажків Іван Сірко у другій половині XVII століття зробив те, що звучить актуально й зараз. Він спромігся здійснити успішний похід на могутнє Кримське ханство.

В той час як хан зібрав усе своє військо й чекав запорожців неподалік фортеці Перекоп на Кримському перешийку, Іван Сірко із вірними запорожцями, які кратно поступалися татарам чисельністю, форсував озеро Сиваш.

Це озеро було соленим і його перехід вважався неможливим — для усіх, окрім Івана Сірка. Запорожці зуміли переплисти озеро, використовуючи трубки з очеретяних соломинок. Так вони подолали шлях Озером смерті, як тоді говорили на Сиваш. Спустошили Крим, звільнивши тисячі невільників і повернулися назад, поки татарське військо продовжувало чекати їх поблизу Перекопа.

Від палаючих птахів до операції "Павутина"

Наведені приклади — це лише вибірка із набагато багатшого історичного досвіду перемог української зброї. Якщо відомості про події тисячолітньої давнини тісно переплетені з легендами, то про Івана Сірка та запорожців писали тодішні європейські газети.

А всі разом ці факти дозволяють зробити один висновок – яким би могутнім не був ворог, завдяки розуму, кмітливості та сміливості можна перемогти будь-кого. І на заваді тут не стане ані чисельність ворога, ані навіть його технологічна перевага. Що й робили часто українці у минулому і продовжують робити далі.