Фотон – воїн Сонця. Як лейтенант на позивний Фотон став технічним серцем полку "Ахіллес"

Ніхто не знає, як влаштоване небо. Але це не точно. Якби київський інженер-енергетик Віктор Хоменко не взяв собі позивний Фотон, його б називали Айнштайн. Сьогодні його основна задача – вивчати те, як влаштоване небо.

Один з офіцерів батальйону говорить про нього так: "Він своїми руками ліпив перші пристрої виявлення та протидії БпЛА. Створював системи РЕБ та РЕР. Якщо раніше знищити ворожу ППО на території Росії могла тільки ракета, то тепер – наші FPV. Багато що стало можливим завдяки Фотону. Він вчений-практик, він наш Айнштайн".

Фотон – частинка випромінювання, яка існує в постійному русі, й тільки в ньому. Віктор Хоменко постійно кудись летить, віддає команди, з’являється і зникає на різних військових локаціях. Все це з феноменальною швидкістю. Домовитись про зустріч з ним не так просто. Нарешті це вдається.

Сенс життя

Перше враження: дуже легка людина. Як і годиться елементу світла – випромінює доброзичливість, посміхається, тисне руку. Робочий простір Фотона – кілька столів навпроти стіни з великими моніторами. Одразу виникає враження, що господар кабінету одночасно перебуває в кількох точках планети. З перших хвилин розмови формується друге враження: дуже складна людина.

Ідею дати інтерв’ю сприймає прохолодно:

– Ти пишеш історії?

– Так.

– Навіщо? – погляд Фотона стає серйозним і дещо сумним.

– Що навіщо?

– Навіщо ти пишеш історії?

– Бо вони цікаві. За допомогою історій люди дізнаються про світ і, можливо, щось про себе.

– А що як вони отримають спотворену інформацію? Навіщо…

– Ну так ми дійдемо до питання, навіщо жити?

– Саме так. У тебе є відповідь? – погляд та інтонація не залишають сумнівів у серйозності запитання.

Якщо чесно, в мене є кілька версій, але в той момент я розгубився. Фотону довелося давати відповідь самому, і вона така:

– Щоб померти.

Після цього стає зрозуміло, що класичної історії "про військового" не буде. Витримавши невелику (але ефектну) паузу, він продовжує:

– Проте важливо, як померти. Ти знаєш, хто такий Любомир Гузар?

– Звісно.

– В одному з інтерв’ю він говорив про сенс життя. Жити треба так, щоб бути достойним свідомо прийняти дар смерті…

– Чи змінився твій світогляд під час війни?

– Так. Зараз я можу сказати, що сенсом мого життя є прийняття та пізнання себе, а також свідоме прийняття факту своєї смерті.

– Скільки для цього знадобилося часу?

– Приблизно рік. Вибач.

Фотон відволікається на телефонну розмову. Сканує поглядом екрани, говорить комусь: "Так, в цій посадці техніка, дозаправка об одинадцятій, сигнатуру зараз скину… Все, на зв’язку". Повертається до розмови:

– Мені за дві години треба бути на нараді.

З’ясовується, що нарада має відбутися приблизно за 50 кілометрів звідси. Тому розмова продовжується в машині. Про високі матерії Фотон говорить, як про якісь нагальні, практичні, базові речі. Наче кожна найпростіша дія може мати безпосередній стосунок до добра і зла. Ймовірно, на війні так і є. А можливо, й не тільки на війні.

Диявол на вокзалі

– Знаєш, де у XX столітті був зафіксований диявол? – голос Фотона зберігає серйозність. – В Україні. Його бачили в 1939 році в Києві, на вокзалі. Думаю, він досі є тут. Тобі треба подивитися лекцію історика Ярослава Грицака…

Йдеться про лекцію під назвою "Куди рухається світ" для магістрів Українського католицького університету (УКУ), прочитану в 2017 році. У ній Ярослав Грицак перераховує руйнівні тенденції новітньої історії й робить висновок, що цивілізація запрограмована на самознищення: "Все, що має початок, має кінець".

Диявол у цьому контексті – квінтесенція руйнівних трендів, закладених у людську природу. До праотця зла можна ставитися як до метафори. Але ця метафора настільки наочна, що, здається, перестає бути метафорою. Політики та мислителі XX століття під час Другої світової війни відчували присутність диявола у світі. "Вони його бачили", – говорив Грицак.

Під час лекції історик згадав епізод життя молодого польського поета Чеслава Мілоша (майбутнього лауреата Нобелівської премії з літератури), який зіштовхнувся з дияволом наприкінці 1939 року на київському вокзалі, коли зійшов із бухарестського поїзда дорогою до Вільна. Що чи кого зустрів поет, невідомо. Але саме там і тоді, напише пізніше Мілош, він побачив "диявола при роботі".

– Диявол з’являється там, де виникають нові сенси, – пояснює Фотон. – Його завдання – протистояти розвитку. Розвиток і творення – є в природі, але руйнація також є в природі, зокрема в людській. Україна зараз – місце зіткнення цих сил. Тому диявол є тут.

Світло і пітьма

Віктор Хоменко народився 26 квітня 1988 року в селі під Києвом. Коли йому було два роки, помер батько, залишивши недобудовану хату. У 2000 році сім’я переїхала до Києва, і Віктор та його сестра були зараховані до фізико-математичного ліцею. Улюбленим предметом школяра стала фізика. Пізніше, як і більшість випускників ліцею, вступив до Київського політехнічного інституту.

Це не просто сухі біографічні факти – це збіг обставин та, одночасно, сходинки, якими підіймався майбутній інженер. "Я був школярем, коли мати сказала, що хату, яку залишив батько, треба буде добудувати мені, – пригадує він. – З того часу я фантазував: що і як зробити, щоб це був ідеальний будинок".

Думки про будинок не полишали Віктора і в студентські роки. Навчався він на факультеті електроніки. "В ті часи, – продовжує Фотон, – почали з’являтися цікаві технологічні рішення. Розвивалась відновлювана енергетика, зокрема сонячна. Я постійно думав: які краще сонячні батареї встановити, які для них потрібні акумулятори…"

Прагнення створити "будинок Сонця" спричинило поглиблений інтерес до природи світла, а з часом – і пітьми. Тому що енергетика – це не тільки фізика. Тут варто пригадати, що день народження Віктора – 26 квітня. Це Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську катастрофу.

Чому сталася ця катастрофа, що треба зробити, щоб це не повторилося, – запитання, про які йому нагадував Всесвіт на кожен день народження.

Енергетичний перехід

У чому суть його наукових інтересів як фізика? Віктор Хоменко посміхається: "Щоб зрозуміти контекст, має сенс прочитати історика Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" та культуролога Олександра Еткінда "Природа зла. Сировина та держава".

Невеликий спойлер цих творів міг би звучати, наприклад, так. Соціальне добро – наслідок розвитку та вдосконалення, зокрема технологічного. Зло – архаїзація, спрощення, деградація, спротив розвитку.

Тепер про те, як це працює в енергетиці. Є таке поняття "енергетичний перехід". Це коли світова економіка перелаштовується з одного базового енергоносія на інший. Наприклад, з дров на вугілля. З вугілля на нафту. Далі йде розширення використання газу. Зараз триває процес четвертого енергопереходу: від вуглеводнів до відновлюваних джерел енергії, а саме енергії вітру, Сонця тощо.

Річ не тільки в економічній доцільності використання нових енергоносіїв. Йдеться про запобігання злу: ядерним катастрофам, кліматичним катаклізмам, токсичним геополітичним стосункам (залежність демократій від сировинних країн). Отже, енергетика – це, знов-таки, про добро і зло. Про світло і пітьму.

Бути на боці добра та світла для молодого інженера означало втілювати в життя нові технології. Тема його кандидатської дисертації пов’язана з сонячними електростанціями і "розумними мережами" (Smart Grid), які являють собою автоматизовані саморегульовані енергосистеми.

З 2014 року він сконцентрувався на створенні систем енергетичної стійкості, які б дозволили подолати залежність від російських енергоносіїв. Якби наукові ідеї та розробки миттєво втілювались у життя, то Україна б давно могла підготуватись до енергетичних викликів великої війни.

"Розумні мережі" здатні переходити в "острівний режим", якийсь час працювати автономно і таким чином забезпечувати енергетичну незалежність населених пунктів. Для реалізації таких задач доцільно генерувати енергію з відновлюваних джерел. Цією проблематикою, власне, й займався Віктор Хоменко.

Він працював над дисертацією, став співавтором декількох наукових публікацій. Ідея "енергетичної демократії" в Україні поступово припинила бути для нього утопією, а перетворилася на замисел, який набував конкретних обрисів. "Я бачив свій сенс у творенні, у зміні життя людей на краще", – згадує він той період свого життя.

Раптом картинка розлетілася на друзки – диявол зіграв на випередження: почалося повномасштабне вторгнення.

З ноутбуком в армію

До ТрО Віктор записався за три дні до початку великої війни:

– У лютому 2022 року особисто мені було вже зрозуміло, що повномасштабне вторгнення на порозі. За тиждень до його початку я вирішив долучитися до лав оборони, пройшов медкомісію, підготував документи, підписав контракт. Мені сказали, що зателефонують, якщо раптом щось трапиться…

– Зателефонували?

– Ні.

24 лютого він, як і більшість киян, прокинувся від вибухів і все зрозумів. Того самого дня перевіз матір у село під Києвом, бо вважав, що найнебезпечнішим місцем під час активних бойових дій буде столиця. Потім допоміг колишній дівчині купити необхідні речі.

– Що ще я міг зробити для рідних, для друзів, для всіх тих, кого люблю? Я прагнув їх захистити. Ніколи не відчував себе військовим, але іншого виходу в умовах повномасштабного вторгнення просто не бачив. Захистити їх особисто мені було важливо.

– Слухай, в цих словах присутній якийсь лінгвістичний егоїзм. Ти наче робиш акцент на "я", коли говориш "захистити їх особисто мені було важливо", до цього ти казав, що сенсом твого життя є "прийняття та пізнання себе", а також про свідоме "прийняття факту "своєї смерті"…

– Все правильно. Бо я знаю, що помру. Це такий стан, коли людина залишається наодинці з собою. Тому я правильно кажу, бо мені важливо спасіння саме моєї душі. Можеш сприймати цю фразу як метафору.

– Тобі знайома самотність?

– Це мій ідеальний стан. Я самодостатня людина. Важливі рішення приймаю наодинці з собою.

Ввечері 24 лютого Віктор Хоменко пішов шукати штаб ТрО. В той момент тисячі киян вливалися до лав Збройних сил. Хтось тягнув з собою рюкзаки з амуніцією, хтось приходив з власною зброєю. Віктор Хоменко прибув з ноутбуком:

– Бо цей предмет – частина мого життя, я завжди з ним.

Так він став солдатом у стрілецькій роті ТрО. У своєму відділенні, а можливо й у всій роті, він був єдиним солдатом з ноутбуком. Річ виявилася корисною в перші ж дні.

Роту перекинули на летовище "Чайка" під Києвом. Віктор з побратимами облаштував собі спальне місце у підвалі якоїсь будівлі. Цей підвал з часом перетворився на склад зброї. А Віктор почав обліковувати "складські запаси" – ноутбук став вкрай необхідним.

– У першу ж ніч завезли боєприпаси, автомати, кулемети, навіть Nlaw (шведсько-британський протитанковий комплекс малої дальності. – Прим. ред.). Я тоді відкрив ноут і першим дізнався, що таке Nlaw. Став відповідальним за облік озброєння і боєприпасів, – згадує Віктор.

Крім того, він почав вести реєстр особового складу. Іноді доводилося придумувати новоспеченим солдатам позивні. Тоді ж взяв і собі позивний – Фотон.

– У побратимів Альпініста та Улісса були альпіністські рації. Їх треба було прошити, а у мене все для цього є – ноутбук і кабель… Якось командир мене запитує: "Ти хто?" – "Інженер". – "Мені потрібна освічена людина, будеш їздити зі мною на наради…"

На нарадах боєць з ноутбуком виглядав цілком природно. Так Віктор Хоменко став Фотоном – незамінною людиною в роті.

Сенс смерті

Фотон згадує найнасиченіший внутрішніми враженнями період служби: "2022 та 2023 роки пройшли на адреналіні. Тоді були максимальні втрати серед моїх друзів та побратимів. Тоді всі ми вважали, що найвищий сенс – жертовність. Головне – відпрацювати тут і зараз по-максимуму. А розбудовувати Україну – це вже задача майбутніх поколінь".

З цією думкою Фотон налагоджував роботу перших розрахунків БпЛА під щоденними артилерійськими обстрілами в районі села Базаліївка Харківської області. Ті дні можна назвати піхотним періодом його життя. "Саме тоді ми ставали обстріляними солдатами: вчилися контролювати ситуацію, випрацьовувати в собі максимальну раціональність в критичних обставинах".

В умовах, коли під тобою здригається земля, кожна людина переживає безліч емоційних станів, які не завжди здатна усвідомити та висловити. Фотон здатен: "В екстремальних ситуаціях ти начебто закриваєшся від навколишнього світу. Навіть смерть побратима сприймається як невіддільний елемент війни. Що робити? Всупереч усьому йти далі... Багато рефлексій з того чи іншого приводу ти відкладаєш на потім. Навіть оплакування побратимів відкладаєш на "після Перемоги". Але не усвідомлені, не проговорені почуття рано чи пізно себе проявлять і можуть негативно вплинути на виконання бойових задач".

Тому з якогось моменту Фотон почав "внутрішньо проговорювати" свої почуття. Ставив собі за мету не втратити людяність та усвідомити і прийняти можливість власної смерті. "Я хотів, щоб можлива смерть була моїм власним внутрішнім вибором. З того часу я постійно пам’ятаю, що вона поряд, ставлюся до цього спокійно. Це усвідомлення може наповнити життям..."

– Тобто усвідомлення близькості смерті наповнює життям? Це красиво звучить, але не зовсім очевидно...

– Саме так: близькість смерті наповнює людину відчуттям цінності життя, – Фотон декілька секунд підбирає ілюстрацію своїм словам: – Ось дивись, за кілька десятків метрів від тебе прилітає КАБ. Ти розумієш, що смерть знов пройшла осторонь, життя триває. В такі моменти згадуються слова з "Фауста" Гете про те, що мить прекрасна: "Спинися, мить! Ти прекрасна...". Так, мить прекрасна і... життя прекрасне. Воно набуває нових барв. Навіть смак кави сприймається інакше. Ти розумієш, що не треба відкладати якісь бажання, які можна втілити... Треба жити далі...

Фотон дивиться так, наче намагається зрозуміти, чи засвоїв співрозмовник інформацію, і продовжує:

– Тоді, у 2022-му і 2023 роках ми вважали, що найвищий сенс – жертовність. А от зараз я розумію, що ми були трошки ідеалістично налаштовані. Ніякі майбутні покоління не втілять у життя наші конкретні мрії: створити сім’ю, побудувати будинок, розбудувати країну... Так, треба пам’ятати про можливість смерті і приймати її, але водночас треба пам’ятати, що серед наших завдань все-таки є завдання вижити. В першу чергу це стосується командирів, від рішень яких залежать життя солдатів.

Технологічний стрибок

За три роки війни змінилося не тільки світосприйняття Фотона. Змінилися світ, країна, Збройні Сили України… Підрозділ, у який потрапив Фотон, також змінився. Незмінними лишилися уявлення Віктора Хоменка про добро і зло.

Перший технологічний стрибок підрозділу стався влітку 2022 року, коли за допомогою "мавіків" розвідники четвертої роти 128 батальйону 112 бригади ТрО почали коригувати роботу артилерії 92 бригади. Командир роти Юрій Федоренко на позивний Ахіллес (який, до речі, народився у той самий день, що і Фотон, – 26 квітня) масштабував успіх: стрілецька рота ТрО перетворилася спочатку на роту ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК) "Ахіллес" 92 бригади, потім на батальйон і, зрештою, на полк. Що весь цей час робив Фотон?

Якщо коротко: Фотон став одним з тих, завдяки кому технологічний поступ підрозділу став можливим. Почався цей розвиток навесні 2022-го. Перші інженерні рішення були доволі простими: встановити в польових умовах "старлінки", забезпечити для них живлення, застосувати за межами бліндажів виносні антени тощо.

Заступник командира полку Тарас Шандура (позивний Аякс) згадує травень 2022 року: "У нас з Фотоном була задача – налагодити зв’язок артилерії з нашим першим коригувальним розрахунком, тобто встановити в полі "старлінк". Генераторів тоді не вистачало, замість них нам дали два автомобільні акумулятори. Ми їх тягнемо на собі два кілометри… Намагаємось запустити "старлінк" – а воно не працює, бо відсутній нормальний блок живлення… Повернулись ввечері злющі, втомлені. Аж раптом Фотон сказав чарівне слово "інвертор" (перетворювач постійного струму на змінний. – Прим. ред.). Виявилося, що його треба замінити. З новим інвертором все запрацювало!"

У цивільному житті Аякс – авіаконструктор. У лавах ЗСУ з першого дня великої війни. Саме Аякс став командиром першого розрахунку "Мавіка", пізніше – командиром першого розрахунку FPV. Весну та літо 2022 року він пригадує з посмішкою: "Це зараз у всіх є EcoFlow та інші портативні джерела живлення, а тоді нам доводилось намацувати прості рішення, і доволі часто ми були першими, кому це вдавалося. Того дня, коли ми з Фотоном у польових умовах замінили інвертор, я зрозумів, що у нас є інженер-електрик".

Сьогоднішню роль Фотона у підрозділі Аякс окреслює словосполученням "технічний директор": "Надзвичайно активна людина, як ядерний реактор. Одночасно розвиває багато проєктів. Відслідковує технологічні новинки, розуміє, як їх можна швидко застосувати. За натурою стартапер з дещо авантюрним характером: він здатен повірити в те, у що я не завжди вірю. Я налаштований більш скептично. Але, можливо, наші з Фотоном різні підходи і дають синергію".

Завдяки Фотону у підрозділі з’явилася сучасна система трансляцій. Це коли на екранах командного пункту можна побачити повну картину розрахунків БпЛА. Фотон був одним з перших, хто повірив у нічний бомбер з умовною назвою "Баба Яга" (насправді це кілька моделей БпЛА), і одним з перших, хто намагався розробити методику перехоплення відео з ворожих FPV.

Сьогодні Фотону підпорядковане відділення R&D, у якому працює команда інженерів. Їх завдання – пошук ефективних рішень роботи БпЛА в агресивному радіоелектронному середовищі. Під час кожної масштабної операції Фотон і його команда створюють інфраструктуру взаємодії між радіотехнічною, радіоелектронною розвідкою, засобами РЕБ, ударними та розвідувальними дронами.

Гра на випередження

Слухаючи Фотона, мимоволі чекаєш на момент, коли його особисті враження сягнуть глобальних висновків. Це, власне, й відбувається:

– До війни мені не доводилося так довго мандрувати східною Україною. А тут раптом стало цікаво відкривати для себе маленькі населені пункти, замислюватися над походженням тих чи інших географічних назв... Навколо жива історія. Це територія великих воєн і постійного відчуття смерті. В Україні все просякнуте цим відчуттям. Що це означає?

Відповідь на запитання Фотон дає сам:

– Земля, на якій нам пощастило народитися, просякнута особливими сенсами. Кожна зустріч з дияволом або, якщо хочеш, зі смертю, може дати новий шанс, новий сенс конкретній людині або глобально – людству. В християнстві, як ти знаєш, за розп’яттям наступає воскресіння.

– Це доволі поетично. А якщо говорити конкретно про цю війну, який глобальний сенс чи шанс вона дарує?

Фотон зітхає, наче говорячи: "Це ж так просто". Але розжовує:

– На нашій землі твориться історія, і сенс нашої діяльності сьогодні – не про щось "особисте наше", а про людство. Як Друга світова завершилася винаходом ядерної зброї, так і ця війна дасть дещо людству... Звичайна війна стане неможливою.

– Якимось чудесним чином? Відчуття ірраціонального зла так вразить людей, що вони відсахнуться від масштабного насильства?

– Не зовсім. Озирнись. Диявол зараз тут.

– Припустимо.

– Ми його відчуваємо. Після такого досвіду має щось неймовірне статися, як я вже казав, якесь чудо. Це "щось" на наших очах вже з’являється. Ми постійно маємо справу з чудесами. Наприклад, сам факт того, що ми простояли 2024 рік, втримали основну частину ліній фронту – це чудо. Якщо конкретніше, це технологічне чудо, оскільки це відбулося завдяки розвитку безпілотних систем. Нові розробки систематизуються...

– Дехто стверджує, що і ми, і ворог воюємо "гівном і палками". Мовляв, ми тримаємось не завдяки "Леопардам", "Хаймарсам" чи "Абрамсам", а завдяки дешевим рішенням, які можна швидко масштабувати. Ті самі FPV в цьому контексті – це просто дешеві рішення...

– Так говорять зазвичай ті, хто перебуває у "кабалі переднього краю". Командири, що є у цій кабалі, зосереджені на конкретній ситуації. Їхнє життя – безкінечний "день бабака". Насправді ж те чи інше "дешеве технологічне рішення" – це крихітний фрагмент у цілісній картині технологічних змін.

– Але повернімося до чуда. В чому ж воно полягає?

– Так от. Висока інтенсивність бойових дій прискорює наш технологічний розвиток. Створюються передумови принципово нової інфраструктури оборонної лінії...

– У нас колись буде "Залізний купол", як в Ізраїлі?

– Краще.

– Це взагалі можливо?

Голос Фотона стає несподівано легким:

– Так! Фронт буде настільки насичений технологіями, що в зоні 15-20 км по обидва боки від лінії розмежування стане неможливим перебування людей і техніки. Бліндажі, окопи... Їх не існуватиме, вони втратять сенс. Звичайні способи ведення війни, як я вже казав, стануть також неможливими. Ми винайдемо спосіб унеможливлення війни. Це і є чудо. Це і є наш дарунок людству. Так буде.

Остання фраза – "так буде" – в устах Фотона звучить, як молитовне Amen.

Під час нашої з Фотоном останньої зустрічі я протягнув йому папірець з переліком його вдалих розробок. Він пробігся поглядом по рукописних рядках, здійняв очі та трохи роздратовано сказав: "Ти з глузду з’їхав. В жодному разі ніде не згадуй про це".

За кілька секунд Фотон зник – виїхав на чергову зустріч. Він – частинка випромінювання, яка існує в постійному русі й тільки в ньому. Треба поспішати – одного разу диявол вже зіграв на випередження…