Пенсіонерка на Буковині перетворила рідне селище на величезну квіткову клумбу

За останні три роки Ярослава Туркіна перетворила своє рідне селище Неполоківці за 30 км від Чернівців на справжній квітучий сад. Замість сірих клаптиків землі, порослих пожухлою травою з невеликими вкрапленнями жовтих і помаранчевих плям чорнобривців і біло-рожевих маргариток, тут горять усіма відтінками веселки мальви, троянди, жоржини, півонії, хризантеми… Та чого тут тільки немає – всієї ботанічної краси, яка завдяки її невтомним рукам тепер прикрашає селище, навіть сама квітникарка не може перерахувати.

«Без них я не жила б»

– Коли бачу квіти – у мене піднімається настрій, – зазначає Коротко про 60-річна Ярослава Туркіна. - Квіти, здається, мені і здоров'я дарують – без них я не змогла б жити. Якби мені запропонували садити квіти аж до самого неба, встелити ними туди дорогу, я садила б і садила.

Ярослава Туркіна все робить сама - і садить, і поливає, і прополює. Придивлятися до порожніх клумб біля сільради вона почала, коли прийшла сюди на роботу. Ні-ні та й кине погляд на квадратик землі, а в уяві на ньому вже пишно цвітуть півонії, радують око весняні нарциси та тюльпани… За ідеєю швидко послідувало її втілення: вхопила лопату в перерві між робочими обов'язками – і біля сільради вже з'явилися перші квіточки. Сьогодні тут справжня різнокольорова алея, якою милуються не лише місцеві, а й приїжджі. Такі ж біля школи, де Ярослава працює вже дев'ять років.

Найбільше радують ранні квіти навесні

Наголошує: квіти любила завжди. Якось так повелося, що їх любила і її мама, і ця любов передалася і їй. Все життя мріяла бути пов'язаною з квітами, щоразу, коли бачила з вікна автобуса комунальників, які засаджують клумби, заздрила їм. Але у рідному селі та поблизу таких вакансій не було. Працювала бібліотекарем, потім на заводі, в кафе… Будувала будинок, тож доводилося працювати там, де більше платять. Квітами для душі займалася вдома, де теж цвітуть пишні клумби.

Ярослава згадує: з молодості ковтала всю літературу про квітникарство, яка їй тільки траплялася.

– Тож я навчалася ще без інтернету, – усміхається Ярослава Туркіна. – Все одразу виходило. Особливих секретів немає, але всі квіти треба доглядати. Немає таких, яким би був байдужий догляд та увага.

Як поєднувати їх на клумбах - що з чим за видами та кольорами, Ярослава також вигадує сама. І не прогадує.

Улюблених серед різнокольорового буйства у Ярослави немає, пестить і плекає кожну квітку. Вони відповідають взаємністю – цвітуть Нополоківці з ранньої весни та до пізньої осені. Зараз на піку цвітіння півонії, тільки-но відійшли тюльпани. Незабаром зацвітуть жоржини.

– Найбільше мене радують весняні ранні квіти – проліски, крокуси, гіацинти, ті, які першими пробиваються з-під снігу, – зазначає Ярослава Туркіна. - Зараз я ось посіяла турецьку гвоздику. Цього року її квітів не буде – вона дворічна. Також – чорнобривці. Є купина, хости, півонії. Усіх не перелічити – багато різних.

Премій немає, але грамоти вручають

У селі жінку називають «бджілкою Славочкою». За свою працю Ярослава Туркіна отримує грамоти від керівництва. Доплат чи премій, щоправда, ніяких немає, незважаючи на те, що, крім своїх основних обов'язків на двох роботах, вона взяла на себе ще й цю працю. Але подяки від людей гріють душу. Односельці відзначають: не від кожної руки, яка посадила чи посіяла щось, усе так ростиме і цвістиме. Тут точно треба любити свою справу.

– Без квітів я б не змогла, – зазначає Ярослава Туркіна. – Та й чому б не зробити приємне людям? Вони виходять надвір, комусь сумно – але глянув на квіти, і вже настрій піднявся.

Прикрасити селище квітами – виключно ініціатива Ярослави. Ніхто її не просив і не пропонував як підробіток. Натомість тепер жителі не можуть нахвалитися квітникаркою-односельчанкою, що перетворила похмуре селище на картинку. Можливо, скоро сюди вестиме такий самий популярний туристичний маршрут, як на сакури до Ужгорода.