Рецензія на фільм «Смертельна місія» / Slingshot

5 червня в кінотеатрах стартував прокат науково-фантастичного психологічного трилера «Смертельна місія» з зірковим акторським складом в особі Кейсі Аффлека, Лоуренса Фішберна та Томера Капона у головних ролях. Чого чекати від чергової космічної мандрівки — читайте в огляді нижче.

«Смертельна місія» / Slingshot

Жанр науково-фантастичний психологічний трилер
Режисер Мікаель Гофстрем
У ролях Кейсі Аффлек, Лоуренс Фішберн, Емілі Бічем, Томер Капон, Девід Морріссі, Марк Ебулуе
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Екіпаж космічного корабля «Одіссей-1» в особі астронавта Джона, експерта з аеронавтики Неша та капітана Френкса прямує до найбільшого супутника Сатурну — Титану. Кожні 90 днів вони прокидаються після гібернації, яка може викликати певні побічні ефекти, щоб перевірити, чи все проходить за планом, чи справні бортові системи тощо. Після чергового пробудження Джон стає свідком пошкодження корабля, викликаного, ймовірно, зіткненням з якимось зовнішнім об’єктом, втім, система не розпізнає загрозу для продовження місії.

З плином часу атмосфера на зорельоті погіршується: Неша охоплює параноя у вигляді нав’язливої думки «ми всі помремо», а Джону увесь час ввижається присутність коханої Зої, з якою у нього були непрості стосунки до польоту. Поступово ситуація починає виходити з-під контролю, і астронавтам стає все важче розібрати, що є справжня реальність, а що — плід їхньої хворобливої уяви.

Одразу застережемо — якщо хтось очікував захопливої наукової фантастики про космічну мандрівку, нехай навіть за своїми амбіціями та масштабами вельми далекої від Кубрика чи Нолана, тоді перегляд краще не починати. Адже космічний сетинг тут — усього лиш тло для дуже скромного, камерного психологічного трилера, який від початку незграбно прикидається справжнісінькою мелодрамою. Та й у заявлених, далеких від фантастики жанрових напрямках «Смертельна місія» виглядає щонайменше непереконливо.

В якийсь момент перегляду зовсім не важко забути, що події відбуваються саме у космосі — настільки творцям байдуже власне на фантастичний складник. Основна сюжетна гілка постійно переривається флешбеками у вигляді снів/спогадів персонажа Аффлека про Зої, тобто мелодраматичною аркою. Щоб глядач не плутався і все-таки міг розрізняти події в космосі та на Землі (що точно не є компліментом фільму), для земних сцен Аффлеку довелося чи то відростити, чи може приклеїти недолугі вуса.

Але й на борту «Одіссея-1» в усіх сенсах не все гаразд. Поки у безмежно втомленого від постійних гібернацій Джона потроху їде дах, персонаж Томера Капона, найбільш відомого пересічному глядачу за роллю Французика у хітових «Хлопцях», взагалі не бачить берегів і вмикає панікера на максимальних обертах. На противагу цим двом дивовижну стійкість та самоконтроль проявляє непохитний Лоуренс Фішберн, який виступає суто на досвіді. Воно й не дивно — цьому хлопцю явно не звикати до космічних подорожей після пригод в «Крізь обрій» (1997) та «Пробудженні» (2016).

Причому з останнім «Смертельну місію» ріднить не тільки Фішберн чи пошкоджений зореліт, а й самотність на тлі байдужого космосу, яка спіткала персонажа Кріса Пратта, плюс очевидний мелодраматизм. Є дещо спільне у новинки й з нашумілим «Місяцем» (2009) — як мінімум сценарист Натан Паркер, котрий цього разу, щоправда, спрацював далеко не на 5 балів.

Те саме можна сказати і про шведського постановника Мікаеля Гофстрема. 20 років тому він дебютував у Голлівуді з трилером «Ціна зради» з Клайвом Овеном та Дженніфер Еністон, а згодом видав міцні жанрові зразки «1408» (2007) за однойменним оповіданням Стівена Кінга та «План втечі» (2013), де на знімальному майданчику зустрілися дві легенди бойовиків Сталлоне та Шварценеггер.

Є у фільмі точкові спроби якось пожвавити кволе дійство, зокрема за допомогою жвавих пісеньок чи кількох напружених сцен. В одній із них на екрані постане натуральний боді-горор у дусі скандальної «Субстанції» (2024), хоча епізод швидкоплинний і належного ефекту не справляє. В іншій, коли Кейсі намагається достукатися до Землі з черговим «Г’юстоне, у нас проблема», згадуєш, що в «Інтерстелларі» (2014) він знаходився по той бік екрана.

«Смертельній місії» до чогось захопливого, саме науково-фантастичного, майже так само далеко, як відстань від Землі до Сатурна. Але й в площині психологічного трилера з елементами мелодрами кіно не блищить — поряд з багатостраждальним Джоном-Аффлеком, що потерпає від гібернації, не гріх впасти у сплячку і глядачу.