Рецензія на серіал «МобЛенд» / MobLand

В перший день літа на платформі Paramount+ вийшла остання серія кримінальної драми «МобЛенд» (в інтернетах також гуляє назва «Земля гангстерів») з Томом Гарді, Пірсом Броснаном та Гелен Міррен у головних ролях. На початках цей проєкт задумувався як спіноф-приквел до серіалу «Рей Донован», котрий налічує 7 сезонів та транслювався на Showtime з 2013 по 2020 роки. Однак згодом ідея переросла у самостійну історію, ніяк не пов’язану з вказаним шоу. Що там знову за круті розбірки виникли у похмурому Лондоні та наскільки цікаво за ними спостерігати — запрошуємо з’ясувати в нашому огляді.

«МобЛенд» / MobLand

Жанр кримінальна драма, бойовик
Режисери Ґай Річі, Ентоні Бірн, Деніел Сиркін, Лоуренс Гоф
У ролях Том Гарді, Пірс Броснан, Гелен Міррен, Патрік Консідайн, Деніел Беттс, Мандіп Діллон, Джоанна Фроггатт, Лара Пулвер, Енсон Бун, Жасмін Джобсон
Прем’єра Paramount+
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Ірландський кримінальний клан Гарріганів, на чолі з жорстоким главою родини Конрадом Гарріганом, знаходиться на межі війни з південнолондонським злочинним синдикатом Стівенсонів після того, як тамтешній бос Річі Стівенсон втрачає сина. Виправити хитке становище намагається фіксер Гаррі Де Соуза. Вірою і правдою він служить Гарріганам вже багато років та є найкращим другом сина Конрада — Кевіна. На тлі неминучого конфлікту розгортаються й особисті драми дійових осіб, що загрузли у брехні, зраді, розчаруваннях і постійних чварах.

Вже на не позбавлених стилю вступних титрах звучить бешкетлива Starburster від ірландських пост-панків Fontaines DC: здається, ніби цей трек переслідує Тома Гарді, адже він звучав і у трейлері ще не вивітреного з пам’яті «Спустошення». Далі — більше, як мінімум у музичному плані. На початкових етапах в сюжеті фігуруватиме нічний клуб, де грає виключно The Prodigy — у першому епізоді лунає запальна Firestarter, у другому — не менш потужна Breathe.

А от щодо змісту двох дебютних епізодів, то тут все виглядає не так гладенько й по-ґайрічівськи весело. Так, їх постановкою займався саме Ґай Річі (котрий буквально напередодні «потішив» нас своїм «Джерелом вічної молодості»), бо як же обійтися без Ґая Річі, коли мова йде про кримінальні розбірки у Лондоні. Через велику кількість персонажів, сюжетних ліній та тривалих діалогів стає не так вже просто розпізнати стрижневу арку, пов’язану з героєм Тома Гарді. І на початках, що називається, важко «в’їхати», втягнутися у цю історію.

Напруга поступово наростає, зіркові й менш відомі актори дійсно викладаються, а пан Гарді не виглядав настільки органічним та водночас втомленим під вантажем обставин, мабуть, з часів «Лока» (2013). З кожним наступним епізодом Starburster знову і знову стає передвісником того, що зараз нарешті покажуть щось цікаве, занурять у щось таке, що буде більш-менш захопливим принаймні найближчі 40-45 хвилин. До кінця сезону ця пісня ризикує полюбитися саме зараз, у моменті.

Загалом же річ не у тім, що «МобЛенд» пропонує якийсь принципово інакший погляд на гангстерське кіно — зовсім ні. Навпаки, варварські закони цього похмурого світу лишаються незмінними, бо сказати, що на екрані проллється чиясь кров — це нічого не сказати. Секрет успіху шоу доволі банальний: у ньому все зроблено на совість. Починаючи з міцності сценарію (від сценаристів торішніх «Дня Шакала» і «Агентства» — Ронана Беннетта та Джеза Баттерворта відповідно), причому без прив’язки до сучасних трендів чи повісток, і закінчуючи костюмами або вищезгаданим саундтреком.

Як зазвичай заведено в історіях подібного штибу, жіночі персонажі та їхні арки помітно слабші за чоловічі; виключення становить хіба що справжнісіньке стерво Мейв у блискучому виконанні Гелен Міррен. Що сюжетні лінії дружини і доньки головного героя, що дружини Кевіна Гаррігана, що позашлюбної доньки Конрада Серафіни — усі вони не викликають належного відгуку, а часом здаються відверто зайвими й дратівливими. Навіть уся із себе авторитетна Кет Маккалістер, роль якої дісталася Джанет Мактір, виступає епізодично, втім, цей персонаж — явний приціл на наступний сезон, якщо, звісно, він буде.

«Оце-то сімейка!» — в якийсь момент може подумати глядач і матиме рацію на усі 100 відсотків. У перервах між захопливими метаннями Гаррі Де Соузи та, куди ж без нього, систематичним чаюванням ми станемо свідками інтриг і маніпуляцій, постійних чвар та катастрофічних наслідків дій, продиктованих ницими мотивами, що свідчать про руйнівну людську натуру. Особливо це стосується мерзенної Мейв Гарріган, котра навіть на похоронах почувається, немов риба у воді. Місцевий поліціянт, попри своє кримінально потужне прізвище Фіск, очікувано безсилий в боротьбі з лондонськими бандами.

Коли ставки стають максимально високими, логічно підвищується і глядацька вимогливість до кульмінації. Дев’ятий, передостанній епізод здається натуральним затишшям перед бурею, однак бурі так і не стається. Не дивлячись на кілька вибухів (один з яких нагадує відповідну сцену з Джокером Гіта Леджера), десята серія виглядає максимально передбачуваною, що трохи розчаровує, та разом з тим спостерігати за подіями на екрані все одно цікаво. Не додає приводів для радощів і дещо висмоктаний з пальця твіст в останні хвилини — тут одразу на розум спадає фінал «Надприродного» (2005—2020) з тим недолугим металевим шипом.