Університет як цифровий хаб: нова роль у розвитку регіонів

Після початку повномасштабного вторгнення університети стали опорою для регіонів. Вони залишилися активними навіть тоді, коли інші інституції зупинилися. І це не лише про освіту чи забезпечення людського капіталу — університети дедалі більше залучені до розвитку технологій, зокрема цифрових. У звіті Європейської комісії про готовність України до вступу до ЄС сказано, що країна зробила прогрес у цифрових змінах, але потребує розвитку цифрових навичок, кібербезпеки та електронних сервісів. Тут відкривається можливість для університетів — вони можуть підтримувати цифрові зміни на місцевому рівні.

Як це працює в Європі

У країнах ЄС університети активно допомагають бізнесу, громадам і владі в цифровій трансформації. Один із яскравих прикладів цього — Європейські цифрові інноваційні хаби (ЄЦІХ), які діють як партнерства між університетами, компаніями та місцевою владою. Кластерний підхід дозволяє усунути бар’єри між освітою, ринком і потребами конкретного регіону.

У такій співпраці університети не просто навчають — вони разом з іншими створюють рішення. Наприклад, бізнес може звернутися з конкретною потребою, а університет — допомогти знайти рішення, залучаючи викладачів, студентів і дослідників. Виграють усі: дослідники і студенти отримують реальні задачі, підприємці — доступ до експертизи та інструментів.

Наприклад, у Литві Sunrise Valley Science and Technology Park об’єднує Вільнюський університет, технічний університет Гедимінаса, муніципалітет та асоціації бізнесу. Парк працює у найбільшому освітньо-науковому кампусі Балтії, підтримує молоді інноваційні компанії, надає послуги з оцінки цифрової зрілості та комерціалізації досліджень.

У Фінляндії прикладом такого підходу є Robocoast — європейський цифровий інноваційний хаб, що об’єднує 15 університетів та сотень промислових компаній. Через хаб RoboAI вони пропонують малим та середнім підприємствам доступ до технологічної інфраструктури, тестування інновацій, навчання та пошук фінансування. Партнерство спрямоване на впровадження рішень у сфері робототехніки, штучного інтелекту, кібербезпеки та Internet of Things або Інтернет-речей (технологія, що дозволяє пристроям збирати та передавати дані без участі людини).

Звіт Європейської асоціації університетів, Universities as key drivers of sustainable innovation ecosystems, підтверджує: ЗВО, що вбудовані в інноваційні екосистеми, підсилюють стійкість і конкурентоспроможність регіонів. Для України це — шанс знайти системні рішення для бар’єрів, які стримують розвиток університетських інновацій: складнощів зі створенням спіноффів (нового бізнесу, який створюється на основі ідеї, технології або розробки з університету), розриву між дослідженнями та підприємництвом, співпраці з бізнесом переважно у форматі разових послуг. Якщо розвивати університетські хаби як платформи партнерства, це дає змогу поєднати експертизу, запит і інфраструктуру в реальні цифрові рішення для регіонів.

Університети як середовище творення цифрових рішень

У 2024 році в Україні було обрано 12 консорціумів для створення Європейських цифрових інноваційних хабів у межах програми ЄС «Цифрова Європа». У 2025 році вони вже розпочали свою діяльність, відкривши університетам нові можливості для впливу на цифрову трансформацію своїх областей.

Університети відіграють у цих хабах важливу роль. Наприклад, Київський національний економічний університет координує Win-Win EDIH — хаб, що фокусується на штучному інтелекті, кібербезпеці та цифровій освіті. До мережі також входять десятки університетів по всій Україні — серед них Чернігівська та Запорізька політехніка, Хмельницький національний університет, Сумський державний університет, Чернівецький університет та інші. Завдяки такому формату формується нова інфраструктура партнерств: університети можуть поєднувати свої знання й ресурси з конкретними запитами громад, бізнесу та державного сектору.

Один із прикладів — Житомирська політехніка, яка перетворила внутрішню експертизу на масштабований цифровий продукт. Університетська команда розробила Digital University UA — систему для онлайн-менеджменту закладів вищої освіти, яка охоплює ключові управлінські процеси: від синхронізації з ЄДЕБО до організації навчального процесу, управління науковою діяльністю, фінансами й комунікацією. Платформу вже впроваджено в Київському авіаційному інституті та Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Використання цієї системи дозволяє університетам зменшити рутинне адміністративне навантаження, зосередитися на стратегічному розвитку та підвищити прозорість внутрішніх процесів — що своєю чергою сприяє ефективнішому управлінню.

У межах участі у Win-Win EDIH команда Житомирської політехніки також підтримує інші організації на шляху цифрової трансформації, демонструючи, як університет може бути провайдером рішень не лише для себе, а й для ширшої екосистеми.

Мережа ЄЦІХ — лише один із інструментів. Водночас університети в Україні активно розвивають власні формати роботи з цифровими рішеннями: запускають стартап-студії, лабораторії, міждисциплінарні команди, інкубатори. Наприклад, у межах проєкту Seeds of Bravery команда YEP Accelerator допомагає університетам будувати інноваційну інфраструктуру, адаптовану до місцевих потреб і локального бізнесу.

Освіта як інструмент трансформації

Цифрова трансформація в університетах тісно пов’язана з освітніми процесами. Один із найпомітніших прикладів — поєднання підприємництва з навчанням. У 2024 році МОН оголосило про запуск мережі стартап-шкіл, інкубаторів та акселераторів. Хоча підприємництво не є фокусом цієї статті, воно доповнює цифровий компонент: йдеться про формування середовищ, де народжуються прикладні рішення. Цей підхід ми детальніше описували у статті «Українські університети можуть стати кузнею підприємців. Як це зробити?» — і він залишається актуальним у цифровому вимірі.

Європейська політика говорить про валоризацію — тобто перетворення знань і досліджень на продукти, послуги чи політики, які приносять користь суспільству. Це не лише про технології, а й про участь університетів у формуванні публічної політики, роботі з вразливими групами, про соціальні інновації.

Це дозволяє подивитися на роль ЗВО ширше — як на складову суспільної інфраструктури.

Доступність і довіра: що робить університет ключовим гравцем

Університети мають низку переваг, які особливо цінні в умовах децентралізації: фізична присутність у регіонах, доступ до інфраструктури, викладачів і студентів, а також відносна автономія. Це дає змогу не лише навчати цифрових навичок, а й створювати продукти — на основі реальних запитів громад, підприємців і влади.

ЗВО дедалі частіше виступають платформами для довгострокової взаємодії — середовищами, де можна не лише отримати знання, а й разом із партнерами вирішувати прикладні виклики. Це вимагає нової якості взаємодії: не як послуги, а як співтворення.

Що стримує університети

1. Немає чіткої стратегії. У багатьох урядових документах згадується важлива роль університетів у цифровій трансформації, зокрема в Стратегії цифрового розвитку інноваційної діяльності до 2030 року. Є окремі позитивні приклади — як-от CDTO Campus, що надає командам доступ до навчання та спільноти практиків. Але загалом університетам бракує сталої підтримки: немає механізмів довгострокового інституційного супроводу, координації між відомствами чи ресурсів на розвиток регіональних екосистем. Багато що досі тримається на ініціативі окремих команд.
2. Недостатнє визнання. Навіть коли університети вже співпрацюють із громадами чи бізнесом, їх часто не розглядають як рівноправних партнерів. Їх залучають як майданчики для заходів або виконавців проєктів, а не як тих, хто може формувати політику або створювати рішення разом.
3. Перевантаження команд. Для роботи з цифровими темами та інноваціями університетам потрібні викладачі, ментори, фасилітатори, менеджери проєктів, комунікаційники — але штат часто той самий. Команди змушені поєднувати кілька ролей без додаткових ресурсів, що призводить до перевтоми й вигорання (про технологічний стрес детальніше у дослідженні 2023 року в журналі Studies in Technology Enhanced Learning). Без підтримки та адаптивних моделей університети ризикують втратити головний ресурс — людей.

Університет — це не лише місце навчання. Це центр, де зустрічаються ідеї, виклики й рішення, де формується довіра й виникають партнерства. Україні потрібна модель, у якій університети стають опорними точками регіонального розвитку — з чіткою роллю, підтримкою з боку держави й донорів, стабільним фінансуванням і довгостроковими зв’язками з бізнесом і громадами. Без цього неможливо забезпечити стале впровадження цифрових змін у регіонах.