Рецензія на фільм «Балерина» / Ballerina

З 4 червня на екранах кінотеатрів розгорнулися неабиякі розбірки в бойовику «Балерина», де роль смертоносної кілерки дісталася Ані де Армас. Фільм є спінофом популярної екшн-франшизи «Джон Вік» з незмінним Кіану Рівзом, а події у ньому відбуваються між третьою та четвертою частинами основної серії. У цьому огляді розбираємося, наскільки обґрунтованим виглядає поява такого сюжетного відгалуження та чи цікаво спостерігати за кубино-іспанською красунею з автоматом напереваги.

«Балерина» / Ballerina

Жанр бойовик
Режисер Лен Вайзман
У ролях Ана де Армас, Анжеліка Г’юстон, Гебріел Бірн, Норман Рідус, Кіану Рівз, Ієн Макшейн, Ленс Реддік
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Батько маленької Єви помер у неї на руках, коли дівчинці було усього 12 — так закінчилася його зустріч з негідником, котрий очолює таємничий культ, розташований десь серед мальовничих альпійських гір. З подачі власника готелю «Континенталь» Вінстона Скотта дитина потрапляє під «опіку» Директорки клану «Руска рома», де її навчають не тільки витонченим па-де-буре чи сісон томбе, а й вправно бити в пику і стріляти з пістолета.

Після того, як «викладачі балету» роблять висновок, що їхня вихованка нарешті готова «вийти на сцену», дівчина стикається з тими, хто винен у смерті її батька. Тепер вона готова на все, аби помститися негідникам, і навіть легендарний Джордані Йованович, більш відомий як Джон Вік, їй не завада.

А ґрунтується він на тому, що кожен стрічний, хай то зваблива краля чи дід-двірник, усі вони небезпечні асасини, готові будь-якої миті виринути з-за рогу, щоб прикінчити головного героя, а в нашому випадку — героїню. Зазвичай останній/остання, і це ріднить серію з відеоіграми, готові вступити у сутичку з позамежною кількістю суперників, при цьому наслідки їхнього травматизму зведені до мінімуму.

Підкріплюється кіно неправдоподібною, але вкрай видовищною бойовою хореографією (і це сповна нівелює екранний маразм) та напрочуд пафосною міфологією з тими усіма золотими монетами, якимись нісенітними кодексами та на диво дисфункціональними готелями.

Ну як історію, сюжета як такого тут практично немає. Та він, мабуть, і не потрібний. Якщо вам вдасться перетерпіти перші пів години, поки на зміну дитячій лінії прийде доросла, далі піде веселіше. Під час своєї кілерської муштри Єва засвоїть золоте правило, яке неодмінно допоможе їй у битві з фізично потужнішим бугаєм. А саме — удар в причинне місце, що зійде за справжнісінький чит-код (пам’ятаємо про дотичність до відеоігор). І як тут не згадати про легендарний прийом «кігті тигра» в молодіжній комедії «Крутий хлопець» (2002).

Щодо порядку денного, то нас чекають і вороже налаштовані азіці у, куди ж без нього, неоновому нічному клубі (десь ми таке вже бачили); і відвідування готелю «Континенталь», де нас зустріне не тільки Деріл Діксон, але й востаннє на рецепції нині покійний Ленс Реддік; і подорож у Богом забуту, засипану суворими снігами глушину, яка нагадує радянську похмурість. Промайне у кадрі, коли ми вже згадали про давно зниклу державу, і фасад театру Тарковського, чий «Сталкер» миготів в іншому бойовику про круту войовницю — «Атомній блондинці» (2017).

Якщо ж поглянути на шлях персонажки де Армас, то виходить в міру захоплива прогулянка добряче протоптаною культовими попередниками стежиною. Обов’язкові виснажливі тренування у дусі Роккі через «не можу», на морально-вольових (десь тут не вистачає звучання культової Eye of the Tiger) — раз. По-рембівськи відважне припікання поранення — два. В особливо скрутний момент на допомогу героїні прийде рятівний пожежний кран, як колись він знадобився і Джону Макклейну — дарма, що нью-йоркський коп зі словами «що ж це ти робиш, Джоне?» використав обладнання не за призначенням — три.

Основною ж музичною темою виступає Hand That Feeds від Halsey та Емі Лі з Evanescence. Тих самих Evanescence, які лунали в «Шибайголові» зразка 2003 року зі своїм напевно найкрутішим треком Bring Me to Life, і саме у сцені, де до вирішального бою готувалася ще одна бойова панянка Електра.

Все це, звісно, файно — приваблива кубино-іспанка відстрілюється від зграї статистів, ефектно і, головне, ефективно орудує гранатами, безжалісно ламає лиходійські руки і трощить пики. Але під кінець другої години подібне неподобство, або, навпаки, пишнота (тут вже кому як) починають страшенно стомлювати. Не сказати, що це критичний недолік. Та ж сцена «вогнемет проти пожежного крана» наскільки абсурдна, настільки й геніальна. Або епізод з ковзанами — виглядає класно. Однак під кінець від почуття перенасиченості безперервним дійством все одно важко позбутися.

«Балерина» вийшла далеко не видатним, прямолінійним і вкрай неправдоподібним, але стерпним кіноатракціоном. Адже язик не повернеться сказати, що залита неоном Ана де Армас хоч в якомусь сенсі то недобре.