30 років поділу флоту СРСР: як ВМС України пройшли шлях від знищення до лідерства в технологіях

Військово-морський флот України пережив розвал, фактичне знищення і відродився у великій війні з Росією — у новій формі. Прийшли нові технології, завдяки яким російський флот змушений був тікати в Новоросійськ: за останні роки ВМС України здійснили якісний стрибок, який призвів до великих перемог над переважаючими силами противника в Чорному морі.

30 років тому Єльцин і Кравчук поділили радянський флот: що дісталося Україні

У 2022 році Україна відзначала 30 років сучасної історії Військово-Морських Сил. 5 квітня 1992 року президент Леонід Кравчук видав Указ "Про невідкладні заходи щодо створення Збройних Сил України". Другий пункт цього документа визначив: "Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України". А 8 квітня Міноборони України видало директиву №Д-8, що поклала початок створенню українських військово-морських сил.

Цей природний для незалежної держави крок викликав реакцію керівництва Росії: у квітні того ж року вийшов указ президента РФ Бориса Єльцина "Про перехід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського флоту", який зобов'язував підняти на кораблях і суднах Чорноморського флоту російський прапор.

Точка відліку — повстання на СКР-112

Події розгорталися стрімко — на тлі загострення між Києвом і Москвою частина офіцерів, які підтримали суверенітет України, ухвалила рішення про перехід сторожового корабля СКР-112 під український прапор.

21 липня 1992 року СКР-112 підняв прапор України і, без дозволу російського командування, почав перехід із Севастополя до Одеси. Вийшовши в море, корабель рушив у бік узбережжя, а в погоню за ним вирушили російські сили.

Вісім годин тривало переслідування — російські військові відкривали по сторожовому кораблю вогонь, здіймали в небо гелікоптери, і навіть намагалися йти на таран. Ситуація загострилася до межі і могла призвести до збройного конфлікту, проте українські моряки тоді не відкрили вогонь у відповідь. СКР-112 під керівництвом командира корабля капітан-лейтенанта Сергія Настенка все ж таки прибув до Одеси, а сам інцидент змусив глав держав почати переговори щодо розподілу Чорноморського флоту.

Технічні характеристики СКР-112 (проєкт 1135П)

• Водотоннажність: 3 200 тонн (повна).
• Довжина: 123 метри.
• Екіпаж: до 180 осіб.
• Озброєння: АК-100 (100 мм); ПУ ЗРК "Оса-М"; протичовнові торпеди; реактивні бомбометні установки РБУ-6000.
• Рухова установка: газотурбінна, повний хід — до 32 вузлів.
• Радіолокаційне і гідроакустичне обладнання для виявлення підводних і надводних цілей.

Формування флоту

У 1993-1997 роках тривав складний і суперечливий процес розподілу Чорноморського флоту між Україною і Росією. Підсумком стала угода від 9 червня 1995 року, за якою Україні відійшло 18,3% корабельного складу колишнього Чорноморського флоту СРСР — 43 бойові кораблі і судна забезпечення.

Зокрема, до складу Військово-морських сил України було передано:

• 43 бойові кораблі, включно з одним підводним човном;
• 132 судна і катери забезпечення;
• 12 літаків і 30 вертольотів;
• 227 берегових об'єктів, а також значна кількість техніки, озброєння, боєприпасів та іншого майна.

На початку 2000-х років український флот мав у своєму складі п'ять фрегатів: "Севастополь", "Миколаїв", "Дніпропетровськ", "Гетьман Сагайдачний" і "Славутич". Однак з часом більшість цих кораблів було списано або порізано на метал.

Фрегат "Гетьман Сагайдачний": флагман ВМС України

Головною ударною одиницею став фрегат "Гетьман Сагайдачний" — флагман ВМС України. Корабель побудували на заводі "Залив" у Керчі за проєктом 11351. Спочатку він отримав ім'я "Кіров" і призначався для радянської прикордонної служби, але під час розпаду СРСР його передали Україні і він отримав нове ім'я — "Гетьман Сагайдачний".

Основні характеристики фрегата "Гетьман Сагайдачний" (проєкт 11351)

• Тип: фрегат (сторожовий корабель).
• Водотоннажність: 3 570 тонн (повна).
• Довжина: 123 м.
• Ширина: 14,2 м.
• Осадка: 5 м.
• Швидкість: до 32 вузлів (59 км/год).
• Дальність плавання: до 7 000 морських миль при швидкості 14 вузлів.
• Екіпаж: близько 192 осіб.
• Озброєння: артилерія (одна 100-мм універсальна артустановка АК-100 і дві 30-мм зенітні автоматичні установки); протичовнове озброєння (два 533-мм торпедних апарати і одна реактивна бомбометна установка РБУ-6000); ЗРК "Оса-М"; вертоліт Ка-27ПЛ.

"Гетьман Сагайдачний" брав активну участь у міжнародних морських місіях, зокрема, у навчаннях "Sea Breeze" у межах партнерства з НАТО.

Корабель неодноразово проходив технічне обслуговування і часткову модернізацію. Останні великі ремонти проводилися у 2017-2020 роках на "Суднобудівному заводі України" в Миколаєві. Проте ресурси корпусу і силових установок вичерпувалися, а системи озброєння значною мірою застаріли.

"Гетьман Сагайдачний" став не тільки бойовою одиницею, а й символом незалежних ВМС України. На жаль, на початок повномасштабного вторгнення на фрегаті тривали ремонтно-модернізаційні роботи, але зрештою 2022 року корабель було затоплено. Це одне з трагічних, але вимушених рішень перших тижнів війни.

Підводний човен "Запоріжжя"

Особливе місце в історії флоту України посідає єдиний український підводний човен "Запоріжжя", переданий до складу ВМС 1997 року. Попри спроби відновлення і частковий ремонт у 2013 році (до 70% готовності), підводний човен так і не було введено в повноцінну експлуатацію. Проте свого часу підводний човен "Запоріжжя" мав бойовий потенціал — швидкість до 15 вузлів, автономність до 90 діб і озброєння з десяти торпедних апаратів калібру 533 мм.

У 2014 році, під час анексії Криму, субмарину захопили росіяни, однак від експлуатації у складі Чорноморського флоту РФ відмовилися. У 2025 році з'ясувалося, що підводний човен "Запоріжжя" став музейним експонатом у парку "Патріот" в окупованому Севастополі.

Історична спадщина СРСР: загальний стан українського флоту

У коментарі Фокусу фахівець з морської тематики Максим Паламарчук розповів, що після розпаду Радянського Союзу Військово-морські сили України формувалися на основі кораблів, переданих зі складу Чорноморського флоту. Однак Чорноморський флот у радянській системі не розглядався як ударне з'єднання першого ешелону через його географічне положення — у разі війни флот опинявся замкненим в акваторії Чорного моря.

Крім того, найпотужніші сили ВМФ СРСР — насамперед атомні підводні човни — розміщувалися на Північному і Тихоокеанському флотах. На Чорноморському флоті таких човнів не було. Отже, і склад корабельного угруповання був орієнтований на допоміжні, патрульні та регіональні завдання.

Паламарчук додає: коли в першій половині 1990-х років Україна отримала частину кораблів ЧФ, Москва зберегла оперативний контроль над флотом, а Київ, по суті, отримав не боєздатні з'єднання, а їхній вторинний склад. Це були переважно застарілі сторожовики, мінні тральщики та допоміжні судна. Один із прикладів — найбільший корабель ВМС України до 2014 року, танкер "Макіївка" водотоннажністю 22 000 тонн. Побудований за радянськими стандартами, він призначався для забезпечення корабельних угруповань у далекому плаванні, але для флотилії, яка діє в межах Чорного моря, його потужність була надмірною, а обслуговування — занадто дорогим.

За словами фахівця, кілька кораблів, закладених у СРСР і добудованих українськими суднобудівними підприємствами на початку 1990-х, не змогли компенсувати старіння решти флоту. У другій половині 1990-х років ВМС України почали скорочуватися як кількісно, так і якісно. Фінансування було обмежене, багато кораблів простоювали без ремонту, а модернізація фактично не проводилася. Найбільш боєздатним кораблем українського флоту був фрегат "Гетьман Сагайдачний", але і він до 2010-х років значно застарів за більшістю показників.

Анексія Криму: наслідки для українських ВМС

Окупація Криму в березні 2014 року завдала важкого удару по українському флоту. На півострові перебувала основна інфраструктура ВМС — бази, командування, навчальні центри та понад 70 кораблів. Росія захопила майже весь діючий склад флоту, включно з найсучаснішими одиницями. Попри дипломатичні домовленості про повернення частини кораблів, Москва повернула лише застарілі та непридатні до використання судна. Новіші кораблі залишилися в Севастополі, але при цьому практично не використовувалися самими росіянами.

Як підкреслює експерт, після 2014 року ВМС України перестали бути флотом у класичному розумінні й перетворилися на війська берегової оборони. Їхні завдання звелися до патрулювання акваторій, охорони узбережжя і стримування диверсійних загроз.

У цьому ж контексті Паламарчук згадує створення броньованих артилерійських катерів "Гюрза-М", а також катери проєкту "Айленд", які Україна отримала в межах військової допомоги від США.

"Вітчизняні броньовані катери "Гюрза-М" і американські "Айленд", отримані до повномасштабного вторгнення, скоріше призначалися для завдань патрулювання, у них не було реальних шансів уразити ворожі кораблі", — пояснив експерт.

Кораблі проєкту 58250

Окремо зазначимо спроби України відновити будівництво високотехнологічних бойових кораблів. Наприклад, проєкт 58250 з будівництва корветів замислювався як основа океанського компонента українського флоту. Зокрема, корвет "Володимир Великий", який був закладений 2011 року на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві, мав стати цілком сучасною бойовою одиницею. Водотоннажність 2650 тонн, дальність плавання — 4000 миль, автономність — 30 діб. Екіпаж — 108 осіб.

Передбачалося оснащення протикорабельними ракетами Exocet MM40 Block 3, зенітними ракетами Aster 15, 76-мм артилерійською установкою Oto Melara Super Rapid, двома 35-мм автоматами Oerlikon Millennium, а також вертольотом NH90 NFH.

До 2014 року корпус було сформовано приблизно на 80%, проте через економічні труднощі та політичну нестабільність роботи було припинено, а 2021 року підприємство збанкрутувало — і подальша доля проєкту невідома.

Таким чином, попри окремі зусилля з модернізації, ВМС України перед повномасштабним вторгненням РФ не володіли засобами ні для панування в морі, ні для завдавання ударів по корабельних з'єднаннях противника. В умовах, коли Росія розгортала в Чорному морі фрегати з крилатими ракетами "Калібр" і дизель-електричні підводні човни, український флот виявився неконкурентоспроможним.

Нова епоха: стратегія "москітного флоту" і безпілотники

З 2014 року Україна почала реалізацію нової військово-морської доктрини, заснованої на концепції так званого "москітного флоту". Це рішення було зумовлене як фінансовими обмеженнями, так і необхідністю оперативного захисту морських рубежів від потужнішого противника.

Поворотним моментом стало ухвалення у 2019 році "Стратегії розвитку ВМС України до 2035 року". Документ було розроблено за участю міжнародних партнерів — експертів НАТО, США, Великої Британії, Швеції та Туреччини. У ньому було закладено трьохетапну програму відновлення військово-морського потенціалу, але повномасштабне вторгнення Росії внесло корективи в реалізацію планів.

У лютому 2022 року український флот знову опинився під загрозою. Основні пункти базування в Очакові та Бердянську зазнали атак, а противник спробував установити блокаду Чорного та Азовського морів. Однак ключовою рисою нового етапу стало широкомасштабне впровадження асиметричних засобів морської війни — насамперед, морських дронів.

До початку 2023 року в розпорядженні України з'явилися автономні надводні апарати типу Magura V5 і Sea Baby, здатні на дальності до 800 км атакувати кораблі та інфраструктуру противника. Морські дрони з GPS-наведенням, вибуховим зарядом до 300 кг і потайним профілем виходили в Чорне море групами по 10-20 одиниць, завдаючи ударів по кораблях у бухтах Севастополя, по мосту через Керченську протоку і навіть по об'єктах у порту Новоросійська.

На цій фазі українські ВМС остаточно трансформувалися в асиметричну силу, яка не покладається на кораблі як на основний засіб проєктування сили. Морські дрони, зокрема, носії FPV-безпілотників, розвідувальні платформи, дистанційно керовані міни та берегові ракетні комплекси стали основними інструментами морських операцій.

Максим Паламарчук підкреслює, що на сьогодні український військово-морський флот складається з трьох складових.

• Перша — це кораблі, що перебувають за кордоном: два корвети класу "Ада" в Туреччині (на стадії добудови), два тральщики у Великій Британії і три тральщики, які готується передати Бельгія. Ці одиниці стануть основою ВМС України після війни.
• Друга складова — патрульні катери, які спільно з катерами Морської охорони Держприкордонслужби гарантують безпеку судноплавства в українські порти. Створені вже після 2022 року річкові дивізіони ВМС тісно взаємодіють із Сухопутними військами ЗСУ.

"Ну, і найцікавіша частина — безекіпажні катери. У той же час, хоча у складі ВМС і створено окрему бригаду безпілотних систем, по суті, від самого початку безпілотники використовуються під керівництвом або СБУ, або ГУР", — пояснює експерт.

Підіб'ємо підсумок. З 2014 по 2025 рік Військово-морські сили України пройшли шлях від майже повного зникнення до перетворення на одну з найбільш технологічно гнучких морських сил регіону. Україна відмовилася від спроб конкурувати з Чорноморським флотом Росії за тоннажем або числом бойових кораблів і натомість зосередилася на інноваціях, мобільності та високоточному ударному потенціалі.

Морські дрони і берегові комплекси стали не просто тимчасовим рішенням — вони перетворилися на основу нової морської доктрини. Україна першою у світі на практиці реалізувала концепцію заміни флоту автономними системами. У результаті Росія змушена була перебазувати більшу частину свого флоту з Севастополя до Новоросійська, що стало безпрецедентним успіхом без участі класичних надводних сил.