529 приоритетов вместо реформ. Как дорожная карта верховенства права подменила реальность

Україна стоїть на порозі історичного рішення про початок реального переговорного процесу щодо вступу до ЄС.

А поки наші союзники шукають можливість подолати вето Угорщини і розблокувати це рішення, Кабмін зробив обов’язковий наступний крок і затвердив три дорожні карти – щодо верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інституцій.

Перші два документи є формальними критеріями для відкриття першого переговорного кластера.

Втім, детальний аналіз дорожньої карти щодо верховенства права подекуди викликає більше запитань, аніж дає відповідей.

На перший погляд, розроблений Кабміном документ вражає своїми масштабами, адже встановлює 124 стратегічні результати та 529 основних заходів.

Та чи допоможе ця кількість досягти реальних результатів?.

Досвід попередніх років показує, що справжні зміни в судовій системі та правоохоронних органах відбувалися не завдяки сотням дрібних технічних кроків, а через кілька ключових, але глибинних реформ.

Наприклад, це реформи, що стосуються заснування антикорупційної інфраструктури.

Згадаймо, як створення Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Вищого антикорупційного суду із залученням міжнародних експертів до конкурсних комісій фундаментально змінило боротьбу з корупцією в Україні.

Інший приклад – зміни у судах.

Так, перезапуск Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів із вирішальною роллю міжнародних експертів дозволили розпочати реальне очищення судової системи.

Саме ці точкові, але глибокі реформи створили інституції, які вперше в історії України почали притягати до відповідальності недоторканних раніше високопосадовців та корумпованих суддів.

Ці поодинокі, але стратегічно важливі кроки змінили ландшафт боротьби з корупцією та якість правосуддя більше, ніж десятки косметичних змін націлених на "посилення спроможностей" наявних інституцій.

Натомість нова дорожня карта від Кабміну нагадує спробу розпорошити увагу та ресурси на безліч другорядних завдань, уникаючи болючих, але необхідних системних змін.

Розглянемо кілька основних проблемних моментів.

Відсутність політичної волі до справжніх змін.

Найбільше занепокоєння викликає те, що документ фактично ігнорує ключову проблему української системи правосуддя – її глибоку політизацію.

Водночас без деполітизації правоохоронної та судової систем, позбавлення механізму контролю та посад "кураторів", таких як заступник голови Офісу президента Олег Татаров чи вбитий в Іспанії Андрій Портнов, усі інші реформи приречені на провал.

Візьмемо для прикладу Державне бюро розслідувань.

Це єдиний правоохоронний орган, реформа якого взагалі не передбачена дорожньою картою.

ДБР, яке після Революції гідності мало стати ключовим елементом нової системи кримінальної юстиції, перетворилося на інструмент політичного тиску та вибіркового правосуддя.

Численні корупційні скандали, політично вмотивовані розслідування та неефективність у розкритті резонансних справ – усе це результат відсутності справжньої незалежності органу.

Але уряд вирішив просто заплющити на це очі та надав самому Державному бюро розслідувань право визначати, чи потрібно йому реформуватися.

Результат такого підходу очевидний наперед.

Участь міжнародних експертів у доборах на ключові посади.

Участь незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами, стала каталізатором успішних реформ, своєрідним українським "ноу-хау" в процесі реформування судових органів та правоохоронної системи.

Саме завдяки їм вдалося провести чесні конкурси до Вищого антикорупційного суду (ВАКС), Національного антикорупційного бюро (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), Національного агентства з питань запобігання корупції, обрати нових суддів Конституційного Суду, новий склад Вищої ради правосуддя (ВРП) та перезапустити Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС).

Міжнародні експерти з вирішальним голосом забезпечили те, що десятиліттями було неможливим – відбір керівників антикорупційних та правоохоронних органів, а також суддів за критеріями професійності та доброчесності, а не політичної лояльності чи корупційних зв'язків.

Результати говорять самі за себе: ВАКС виносить обвинувальні вироки топкорупціонерам, НАБУ та САП розслідують справи проти недоторканних раніше високопосадовців.

За нового складу ВККС кожен пʼятий одіозний суддя отримує подання про звільнення за наслідками співбесіди.

А ВРП нарешті почала звільняти найбільш авторитетних представників суддівського корупційного бомонду, серед яких і одіозний Павло Вовк з ОАСК.

Крім того, модель із вирішальним голосом міжнародних експертів підтримують більшість громадян.

Так, 56% українців вважають, що саме міжнародні фахівці повинні мати переважний голос у відборі суддів, згідно з соцопитуванням 2025 року.

Багатьом політичним гравцям такий стан речей явно не до вподоби.

Роками вони звикли контролювати судову систему та правоохоронні органи, використовуючи їх як інструменти впливу, політичного тиску та збагачення.

Тому Кабмін так наполягає, щоб участь міжнародних експертів у комісіях була тимчасовим заходом, обмеженим конкретними строками.

Формально це подається як захист "суверенітету" та "довіра до системи", але насправді йдеться про бажання відновити контроль над інституціями, які нарешті почали працювати в інтересах суспільства, а не політичних чи корупційних груп.

Дорожня карта взагалі оминає проблему участі міжнародних експертів та закінчення їхніх строків повноважень, так наче цієї критичної проблеми не існує.

Документ замовчує, що вже найближчим часом спливають терміни роботи експертів у ключових конкурсних комісіях, зокрема тій, що добирає членів ВККС.

Це мовчання – промовисте.

Адже йдеться про долю тисяч майбутніх конкурсів до судів усіх рівнів: вже зараз триває відбір кандидатів на 2 350 вакансій до місцевих та апеляційних судів.

Але рішення є, і воно лежить на поверхні.

Участь міжнародних експертів має тривати до досягнення конкретних показників розвитку верховенства права або принаймні до 2030 року.

Адже міжнародні експерти – це не ознака слабкості української держави, а гарантія незворотності змін, страхування від політичного реваншу та корупційного відкату.

Забуте очищення Верховного Суду.

На окрему увагу заслуговує питання реформи Верховного Суду.

Дорожня карта містить лише загальні формулювання без конкретних механізмів та строків.

А між тим саме Верховний Суд залишається останнім бастіоном старої системи, де зберігається вплив суддів з сумнівною репутацією та зв'язками з політичними та олігархічними групами.

Гучне затримання голови Верховного Суду Всеволода Князєва два роки тому на хабарі у 2,7 мільйона доларів очевидно є лише верхівкою айсберга корупції в найвищому судовому органі країни.

Це ганебне для всієї судової системи затримання показало, що у "реформованому "Верховному Суді" процвітають старі корупційні схеми.

Вирішенням проблеми є ґрунтовна перевірка доброчесності чинних суддів Верховного Суду та впровадження нової процедури добору із залученням міжнародних експертів.

Це не примха активістів, а необхідність, продиктована реаліями.

Верховний Суд системно протидіє судовій реформі та руйнує її здобутки, ухвалюючи рішення, що ставлять під загрозу побудову верховенства права та законсервовують старі порядки.

Справа Князєва також довела: без радикального очищення Верховного Суду всі інші реформи будуть марними, адже саме Верховний Суд вирішує остаточну долю будь-якої реформи в нашій країні.

Ігнорування проблеми призначення генпрокурора.

Інший показовий приклад того, що у дорожній карті Кабміну відсутнє стратегічне бачення – це підхід до реформування прокуратури.

Запропоновані урядом заходи взагалі оминають проблему призначення і звільнення генерального прокурора.

І це при тому, що вже понад пів року – з листопада 2024 року – країна взагалі живе без повноправного генерального прокурора.

Адже після звільнення Андрія Костіна призначено лише виконувача обов'язків.

Пів року "тимчасовості" на чолі ключового органу в системі правосуддя – це не випадковість, а симптом системної проблеми.

Потрібен принципово новий підхід добору на посаду генерального прокурора через встановлення прозорої конкурсної процедури зі зрозумілими критеріями відбору.

Ще важливіше – забезпечити захист від свавільного звільнення.

Адже історія українських генпрокурорів – це історія політичних призначень та звільнень, коли зміна влади автоматично означала зміну керівництва прокуратури.

Така система робить неможливим будь-яке довгострокове планування та системні зміни в органах прокуратури.

Поки керівник відомства знає, що його посада залежить від політичних домовленостей, а не від результатів роботи, прокуратура залишатиметься інструментом політичного впливу, а не органом правосуддя.

Зобов'язання перед українцями важливіші за євроінтеграцію.

Незалежно від того, яке рішення прийме ЄС щодо наступних кроків євроінтеграції України, Кабмін має зобов'язання перед власними громадянами.

Українці чекають не на 529 дрібних кроків та красиві звіти, а на амбітні зміни, які відчутно посилять якість правосуддя і дадуть впевненість, що закон працює однаково для всіх, незалежно від посади, зв'язків чи політичної приналежності.

Громадяни заслуговують на більше, ніж імітація змін заради галочки в євроінтеграційних документах.

Нам потрібна справедлива судова система, незалежні правоохоронні органи, прокуратура, яка служить закону, а не політичним інтересам.

Європейський Союз може відкрити або не відкрити переговорні кластери.

Угорщина чи будь-яка інша країна може накладати вето, Брюссель може висувати нові умови, але це не змінює нашого головного завдання – будувати країну, в якій хочеться жити нам та нашим дітям.

Справа не лише в євроінтеграції, а в тому, якою буде Україна через п'ять, десять чи п’ятнадцять років.

Бо що таке справжній суверенітет? Це не право політиків безкарно красти та маніпулювати судами.

Справжній суверенітет – це сильні інституції, незалежні суди, чесні правоохоронні органи, держава, де панує право, а не свавілля олігархів та корумпованих чиновників.

І для цього потрібні не сотні дрібних кроків у дорожній карті, не бюрократичні ігри з Брюсселем, а рішучі дії.

Це наш обов'язок перед українцями, які платять найвищу ціну за право жити у вільній країні – і він наразі важливіший за будь-які міжнародні зобов'язання.

Центр протидії корупції,.

Фундація DEJURE,.

для "Європейської правди".