“Калашнікови” XXI століття: як дрони стали стратегією виживання для України в битві з рашистами та змінюють баланс сил у світі

Критичний дисбаланс у живій силі та техніці в протистоянні з Росією буквально змусив Україну піти шляхом інновацій і в результаті стати світовим лідером у розробці та використанні дронів, а також змінити вигляд сучасної війни.

FPV-дрони на очах перетворюються на “калашнікови” XXI століття – універсальну зброю, без якої війна більше неможлива, в українській армії з’явився новий рід військ, а морські дрони України витіснили російський Чорноморський флот із Севастополя.

Справа не тільки в технологічних новаціях, а й у соціальних, зазначає Re: Russia. Українська дронова армія – це унікальна екосистема, що об’єднує військових, волонтерів і приватні технологічні стартапи.

Змінене обличчя війни змушує військових стратегів переглядати звичні розуміння й оцінки балансу сил. Дорогі системи, що виглядали раніше гарантією переваги, оголили свою вразливість. А вертикальна закритість військових і оборонних структур є джерелом слабкості перед обличчям адаптивності, розподіленого управління і військово-цивільної співпраці. Великі держави критично вивчають досвід Росії, малі прагнуть освоїти та запозичити досвід України.

Однак слід мати на увазі, що в глобальному масштабі нова військова реальність – це не тільки інструмент вирівнювання можливостей, але й глобальна загроза. Вона ставить під сумнів багато традиційних стратегій стримування, знижує фінансовий бар’єр входу для ведення масштабних бойових дій і нищівних атак з боку нерегулярних сил, терористичних груп та інших недержавних акторів.

“Калашнікови” XXI століття: дрони як військовий феномен

Україна змінила вигляд сучасної війни – сьогодні цю фразу повторюють на всі лади військові аналітики та журналісти. Значно програючи Росії в техніці та живій силі, Україна періодично демонструє здатність завдавати чутливих ударів по російських військових об’єктах і ресурсах.

Атака на російські стратегічні бомбардувальники – найгучніший приклад, але їй передували удари по військовим аеродромам, наприклад у Пскові 2023 року, удари по кораблях Чорноморського флоту, по російських нафтопереробних заводах і нафтобазах. Згідно з різними підрахунками, в зокрема Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI), з ударами дронів пов’язані 70% втрат у живій силі та техніці з російського боку.

Операції, подібні до проведеної 1 червня, не можуть переламати хід військової кампанії, але завдають болючої шкоди і демонструють можливості асиметричної війни. Українські дрони стали символом цієї війни як поєдинку Давида і Голіафа.

За два роки повномасштабної війни Україна побудувала масштабну, гнучку і значною мірою децентралізовану інфраструктуру дронів, що охоплює виробництво, тестування, логістику і навчання операторів. За заявами української влади, країна стала найбільшим у світі користувачем, розробником і виробником бойових дронів.

За твердженням директора Департаменту закупівельної політики Міністерства оборони України Гліба Канєвського, торік Україна закупила понад 1,5 млн дронів, у більшості – FPV-дронів; 96% з них – в українських виробників і постачальників. Цього року, за словами Канєвського, українська промисловість може поставити до 4,5 млн бойових дронів;

За даними Statista Market Insights, на які посилається Business Insider, найбільшим у світі виробником безпілотників у 2024 році став Китай із 2,9 млн апаратів. Але китайська статистика не дає розбивки на дрони для цивільного і військового використання. Втім, китайські цивільні безпілотники в масових кількостях перепрофілюються для військових цілей в Україні та Росії.

Згідно з квітневою заявою Путіна, у Росії до 2024 року буде вироблено 1,5 млн безпілотних апаратів, включно з приблизно 4 тис. FPV-дронів, проте російська влада відома вільним поводженням зі статистикою та фактами щодо своїх військових можливостей. За даними Washington Post, Росія сьогодні може виробляти від 300 до 500 дронів на день на основі іранської технології в Єлабузі, тобто близько 150 тис. на рік. Цілком очевидно, що в Росії немає ще дев’яти заводів такого масштабу. Найімовірніше, російська влада зараховує дрони, закуплені в Ірані та Китаї.

Атаки, подібні до проведеної 1 червня, підривають упевненість у невразливості сильної держави перед слабшою. Традиційні моделі військової переваги, забезпечені дорогими озброєннями, вже не вперше під час цієї війни стають уразливими перед простими, недорогими, мобільними технологіями. FPV-безпілотники і мережі, які забезпечують їхнє управління, являють собою не просто тактичні інновації, а початок системної трансформації, пишуть військові дослідники Антоніо Салінас і Джейсон Лівей у статті для War on the Rocks.

Домінування провідних армій світу довгий час ґрунтувалося на складних і дорогих платформах – танках, винищувачах, авіаносцях, будівництво і обслуговування яких обходилося в мільйони і мільярди доларів. FPV-безпілотники перевернули цю модель. Дрони, які колись були інструментом висококваліфікованих військових пілотів, що діють із захищених баз, стали тепер зброєю піхоти, FPV-дрон (First Person View – “від першої особи”) – це “калашников” XXI століття.

Масштабування: дронова армія як соціальне явище

Нові збройові технології рідко самі по собі трансформують військові дії; це відбувається тільки, якщо змінюється військова організація навколо них, стверджують Майкл Хоровіц і Стівен Розен у книзі “Поширення військової могутності” (The Diffusion of Military Power: Causes and Consequences for International Politics). Салінас і Лівей наводять як приклад трансформацію характеру війни з появою гладкоствольних рушниць (аркебуз та ін.) і іспанської терції – тактичної одиниці, що домінувала в європейських війнах XVI-XVII століття.

Аркебузи не були надійною зброєю, вимагали часу для перезаряджання і стрільби, але в комбінованому формуванні з пікінерами і мечниками виявилися смертельною силою. Так само і FPV-безпілотники, не будучи “диво-зброєю” самі по собі, вимагають, на думку авторів War on the Rocks, нових оперативних концепцій і нових військових структур.

Така нова структура, по суті, вже існує і діє, вважають автори дослідження Лондонської школи економіки (LSE) “Українська екосистема дронів і оборона Європи”. Вирішальну роль в операціях з використанням FPV-дронів відіграють не потужність носіїв і не рівень технологічної новизни, а доступ до точних розвідданих, злагодженість логістики, висока швидкість ухвалення рішень і здатність інтегрувати цивільні та військові ресурси. Справа тут не “в” технологічному прориві, а “в” формуванні унікальної суспільної екосистеми – гнучкої та “горизонтальної”, стверджують експерти LSE.

Це децентралізована взаємодія Міноборони, інженерів, фронтових операторів, програмістів, волонтерів і тренінгових центрів, які налагодили зворотний зв’язок, що дає змогу швидко адаптувати дрони до умов поля бою.

По суті, новий рід військ – Сили безпілотних систем України – був створений указом президента Зеленського 6 лютого 2024 року, а 3 червня 2025 року їхнім командувачем було призначено Роберта Бровді з позивним Мадяр. Бровді, який до вторгнення був процвітаючим бізнесменом, починав командиром взводу, а наприкінці весни 2022 року створив один із перших підрозділів безпілотної аеророзвідки (“Птахи Мадяра”), що в січні 2024 року перетворився на окрему бригаду “безпілотних систем”.

Його стрімка кар’єра – демонстрація того, що успішне просування інновацій невіддільне від просування організаторів інновацій, які розуміють можливості та складнощі їхнього масштабування. “Ми можемо ненавидіти, критикувати [українців], але от чи може у нас лейтенант, мобілізований у 2022 році, стати у 2025-му командувачем цілого роду військ? Причому заслужено за свої результати роботи? Ні”, – журиться автор російського військово-пропагандистського Telegram-каналу “Два майори”.

“Українська адаптивність сьогодні стає новим орієнтиром у стратегії оборони – як для самої України, так і для її союзників”, – пише Тім Джуда у великому нарисі про українську інфраструктуру безпілотних апаратів в The New York Review. Брак живої сили змушує Україну робити ставку на інноваційні безпілотні системи, а оборонну галузь – перетворюватися на екосистему стартапів. Такі інвестиційні форуми, як некомерційна організація Invest in Bravery, об’єднують військових, розробників і підприємців.

Як уже зазначалося, переважна більшість пристроїв, вироблених сьогодні в Україні, – це FPV-дрони, але там також ведуться роботи над масовим виробництвом автономних повітряних і наземних апаратів, що можуть встановлювати міни, доставляти боєприпаси або евакуювати поранених. Десятки тисяч малих наземних дронів (UGV) уже працюють у “зонах смерті” – у просторах біля лінії фронту, куди неможливо проникнути без ризику для життя;

Екзистенціальна необхідність і суспільна екосистема, що склалася навколо дронів, і стали справжньою зброєю Давида в поєдинку з Голіафом. Фахівці великих військових держав ведуть свої спостереження з ситуації стратегічного планування і зростаючих оборонних бюджетів. Вони можуть вибирати стратегії з практично необмеженого каталогу. Чого вони не можуть, так це поставити себе в ситуацію виживання, в якій народжуються українські стратегічні й тактичні знахідки.

Виклики для військових держав

Утім, український досвід уже впливає на стратегічне планування країн НАТО і змушує переосмислювати колишні уявлення та стратегії. Україна стала “лабораторією для майбутніх війн”, де на практиці перевіряються і обкатуються нові моделі взаємодії армії, технологій і цивільного сектору, констатують фахівці Об’єднаного центру аналізу та вилучення уроків НАТО (JALLC).

Судячи з Стратегічного огляду оборони, презентованого нещодавно урядом Британії, Лондон витратить додаткові £2 млрд на безпілотники і займеться впровадженням оперативного досвіду війни в Україні. Країни східного флангу НАТО, Норвегія і США переглядають свої оборонні бюджети і починають створювати підрозділи, орієнтовані не на купівлю дорогих платформ, а на адаптивність, навчання і масове виробництво “інтелектуальних бойових систем”;

З точки зору дій великої військової держави вивчають українську війну і в Китаї. У гіпотетичній війні за Тайвань Китай буде Голіафом. Китайські військові експерти дійшли висновку, що російська ставка на стримування через гібридні методи (інформаційні операції, політичний тиск) не виправдала себе, йдеться в нещодавній доповіді RAND “Які уроки Китай витягує з російсько-української війни”.

Бліцкриг не вдався, а затяжний характер війни поставив під сумнів здатність Росії впоратися з мобілізацією і логістикою. Усвідомивши це, керівництво китайської Народно-визвольної армії (НВАК) готується, за даними RAND, до тривалих, виснажливих воєн, а не до швидкого примусу до капітуляції.

При цьому, на думку китайських експертів, однією з ключових вразливостей Росії стало надмірне покладання надій на централізоване ухвалення рішень і нездатність адаптуватися до мінливих умов, що швидко змінюються на полі бою. У відповідь на це НВАК, зазначає RAND, прагне розвивати ініціативу на тактичному рівні, а також посилює цивільно-військову взаємодію і логістичну стійкість – усе те, чого не вистачає російській армії в Україні.

Інші фахівці відзначають проблеми, які поширення дешевих безпілотних літальних апаратів створює для традиційних стратегій стримування, оскільки дрони ускладнюють атрибуцію та контроль ескалації. (Яскравий приклад – атака 1 червня, коли дешеві українські дрони напали на частину сил російської ядерної тріади).

При цьому використання дорогих систем ППО проти дешевих безпілотників вкрай неефективне і небезпечне, оскільки може призвести до напруження оборонних ресурсів і ускладнити стратегії стримування, йдеться в матеріалі американського Національного університету оборони (NDU);

Дрони не замінять великі системи, але можуть змінити їхню роль і конфігурацію. Питання не в тому, щоб замінити дорогі ракетні системи FPV-безпілотниками, а в тому, як правильно їх поєднувати. Україна, не маючи формальних гарантій безпеки і не будучи членом НАТО, змогла перебудувати свою оборону за рахунок гнучкості, винахідливості та інтеграції цивільного і військового потенціалу. Ця здатність до швидкої адаптації та взаємодії різних секторів суспільства стає головним уроком для майбутніх конфліктів;

Технологія звільнення чи джерело нестабільності?

Утім, “технології звільнення” без зусиль перетворюються на свою протилежність. Розвиток дешевих і мобільних військових технологій в Україні відбувається в контексті оборони слабкішої держави від агресії сильнішої, що робить їх морально прийнятними і навіть такими, що викликають співчуття. Однак саме через це вони можуть з легкістю вийти з-під державного контролю. Їхня простота і доступність роблять їх особливо привабливими для недержавних акторів – озброєних груп, терористичних організацій, приватних військових компаній.

Доступність і дешевизна безпілотників вирівнюють умови гри між дрібними гравцями і могутніми державами, тим самим кидаючи виклик традиційним моделям стримування, підкреслюється в звіті “Безпілотники в руках недержавних акторів: зростаючі ризики і нові виклики” центру Trends Research & Advisory в Абу-Дабі. Це створює якісно нове стратегічне середовище, в якому межа між державним і недержавним насильством розмивається.

Конфлікти, ініційовані не арміями, а мережами акторів з власними політичними та економічними інтересами, можуть стати повсякденністю. Те, що виглядає сьогодні як “технологія звільнення” в одному контексті, завтра стане джерелом нестабільності в іншому.

Терористичні та повстанські групи вже виявляють інтерес до комерційно доступних дронів, адаптуючи їх для нанесення ударів по військовим і цивільним цілям. Це знижує поріг для участі в збройних конфліктах і ускладнює реагування з боку регулярних армій. На думку експертів RAND, дрони стають зброєю не тільки для асиметричної війни між державами, а й для “війни всіх проти всіх”. Таким чином, поширення безпілотних технологій не просто змінює способи ведення бойових дій – воно трансформує умови глобальної безпеки. І крім освоєння можливостей безпілотних війн, країнам доведеться з ще більшою швидкістю винаходити способи протидії їм.

Автор: Максим Трудолюбов

Джерело: Re: Russia