Не так глибоко, я — країна НАТО

Як бачите, наш творчий тандем із зайвою вагою став частіше писати про Латвію як потенційний плацдарм російського вторгнення. Звісно, це не всім до вподоби. Особливо прибічникам ідеї сильної НАТО, на яку ворог навіть брову боїться підняти.

Коли твоя позиція комусь не подобається — треба вміти її захищати. Тож сьогодні відмовимось від танкових проривів та дуелі дронщика з підрозділом без жодного FPV. Усе за мотивами мирного часу. Подивімось, наскільки монолітне суспільство готове відбити російську навалу в Латвії.

Ох уже ці вармонгери, їм би лишень свій Hearts of Iron запустити! Ну добре. Нині пишемо тільки про політику, гаразд?

Наприклад, цього року в Латвії пройшли муніципальні вибори. В тому числі галочки тицьнули на папірцях і жителі нашої любої, жодним чином не проросійської Латгалії. Це, як ви могли у нас читати, найбідніший регіон Латвії. Ще й із багатонаціональним населенням, приблизно 40% якого становлять росіяни, а ще там значна частка білорусів та українців.

Здавалося б, щастя зашкалює. Та ні! Тому цей регіон іще й має величезну ділянку кордону з Росією. А щоб щастя стало тотальним — то ще й із Білоруссю.

Оскільки вармонгерів ми прогнали копняками, дивимось на зріз цивільного населення. Що там воно, як живе? О, ви будете здивовані. 2024 року в Латвії пройшли опитування щодо війни в Україні. Лише 38% жителів Латгалії вважають Росію винною — значно менше, ніж у інших регіонах, де показник сягає 60–70%.

Звісно, це не означає, що більшість прямо підтримує Кремль та бігає з макетом Т-90 по вулицях. Однак є певна амбівалентність. Вона помножена на відверто слабку антиросійську позицію значної частини населення.

Навіть більше, восени 2024 року поліція зафіксувала в Латгалії кілька випадків нанесення символу «Z» у публічних місцях — явний маркер симпатій до російської пропаганди. З одного боку, ці інциденти поодинокі. З іншого — місцеве населення на це ніяк не реагувало.

Для порівняння можете згадати (або пошукати), як за таку позицію можна отримати по рогах у Грузії.

Або у Казахстані.

Вибачте, навіть в окупованому Криму можна за таке одержати масаж черепної коробки. Хоч, на жаль, потім окупанти карають своїх заручників за проявлену позицію. Але все ж.

А ось у Латгалії все можна. Потім поліція приїде, штраф якийсь випише, та й годі.

Здавалося б, чого ми за ту наклейку так учепились. Та є один нюанс. Латгалія нарощує явку на виборах, щоб ці свої погляди конвертувати в політичний результат. У тому ж Резекне горе-явка у 34% раптом зросла до 47%. Не критично, але показово. Тим паче, майже чверть (22%) громадян Латвії в цілому не цікавиться політикою та виборами.

Що ж, маленький анклав коло РФ та Білорусі завжди радий чужій пасивності. Він-то на вибори ходить дедалі краще.

У Даугавпілсі список мера Андрея Елксніньша («Sarauj, Latgale!») здобув 14-е із 15-ти місць у місцевій раді, залишивши лише один мандат проєвропейській партії «За розвиток!». Трохи далі, в Резекне, перемогу святкувала політсила Олександра Барташевича. Вона суперників не розгромила так само, але взяла собі 50,5% голосів.

Портал Veridica зазначає, що Елксніньш і Барташевич здобули популярність, показово атакуючи центральну владу Латвії та водночас уникаючи прямих звинувачень Москви. Про цих джентльменів розповімо більш докладно.

Елксніньш не надто приховує свої погляди. Наприклад, він легко розкидається заявами на кшталт «Крим належить тим, хто за нього проголосував» і твердженнями, що режим Лукашенка «більш демократичний, ніж у Латвії». Нещодавно він покинув партію «Згода». Вгадали причину? Правильно: її лідери Ніл Ушаков і Яніс Урбанович засудили російське вторгнення в Україну. Заява про вихід була подана майже миттєво.

Барташевич позбавився партії у менш екзотичний спосіб. 2022 року він закликав до «нейтралітету» щодо Росії й уперто відмовлявся називати напад на Україну війною, за що був виключений зі списку «Згоди». Ну, методи інші, але результат впізнається.

Хоча напередодні виборів 2025-го Барташевич раптово заявив про підтримку НАТО й України. Ми-то це вважаємо передвиборчими хитрощами, але про всяк випадок повідомляємо.

Цікаво, що виборці не покарали їх за ці погляди. Елксніньш і Барташевич перемогли. А ось партія «Згода», що зайняла проукраїнську позицію, у Резекне набрала лише 2,75% і навіть не пробилась до місцевого самоврядування. Та сама, яка свого часу виганяла Барташевича.

Звідки ж така реактивність на виборах? Пора копнути ще глибше.

Результати соцопитування 2023 року продемонстрували, що 37% російськомовних респондентів відчувають щодо себе погіршення ставлення решти латвійців. Їх кількість збільшилась швидко: 2022 року таких ображених було лише 19%.

Зростання етнічної напруги накладається на пришвидшений перехід освіти та послуг на державну мову, але без достатнього діалогу з русофонною громадою. Кому, як не нам, зрозуміти причини для такої швидкості. Але ж ви самі розумієте, що Росія такими ситуаціями користуватися просто обожнює. Тож не треба дивуватись, що окремі групи населення мають ознаки радикалізації.

Протести проти знесення радянських пам’ятників (як-от у Ризі в 2022-му) чи заборони 9 травня супроводжувалися активністю проросійських об’єднань. Хоч вони малочисельні, їхній потенціал для ескалації вже непокоїть спецслужби. Служба держбезпеки Латвії цього й не приховує, окремо застерігаючи населення від проросійських провокацій перед місцевими виборами цього року.

Скандали додають оливи у вогонь. Депутат Сейму Олексій Росліков (партія «Стабильность!») шокував суспільство, заявивши з трибуни «нас більше» у контексті обговорення російськомовних громадян. Явний заклик до етнічної мобілізації.

Ще є лідер «Російського союзу Латвії» Тетяна Жданок, про яку ми вже писали. Ця курка з мандатом Європарламенту була викрита на співпраці з ФСБ. 2024  року проти неї розпочали кримінальне провадження за шпигунство, а Європарламент оштрафував за порушення етики.

Тобто навіть без військових маневрів прикордонну країну можна збовтати не гірше, ніж кефір. І тут легко потрапити в капкан самозаспокоєння. Наприклад, сказати собі щось на кшталт: «Усе добре, по державі у проросійських сил немає більшості».

Так, немає. А вона їй всюди потрібна?

Проросійські партії в Латвії не домінують, але вони вже далеко не маргінальні. У Сеймі 2022 року партія «Стабильность!» отримала 7% голосів (11 мандатів), апелюючи лише до російськомовного електорату. На муніципальних виборах 2025 року популісти з руху «Латвія на першому місці» ще й посилили власні позиції, критикуючи виключно проєвропейську владу.

Але то вся Латвія. Ми ж розглядаємо небезпеку в регіоні, який можна дестабілізувати або загарбати з території одразу двох союзних держав — Росії та Білорусі.

І якраз там, де їхній вплив найсильніший, усе дуже погано. Бо у Латгалії Елксніньш і Барташевич фактично монополізували місцеву владу. То яка різниця, скільки проросійська партія візьме голосів у столиці? Навіщо тішити себе перемогою там, де проросійські політики навіть грати не збирались?

У самій Латвії процеси не такі вже й погані. Етнічні росіяни з 2023 року стали більше підтримувати Захід, ніж орієнтацію на Росію.

От тільки у Латгалії цей зсув практично непомітний. Там своя атмосфера та своя політика, а тому й свої результати. Прямих сепаратистських рухів у Латвії немає, але паралелі з Донбасом до 2014 року змушують насторожитися. Тоді теж усе починалося з «віртуальної клоунади» та вуличних акцій, які здавалися маргінальними.

Минуло зовсім небагато часу, і віртуальність перестала бути смішною. Бо вона стала реальністю.

То що там? Головне, росіяни танками не увірвались?