«Буча. Яблунська». Фільм «Радіо Свобода» про злочини росіян показали в Бучі

Тиха вулиця Яблунська на околицях Бучі була центром розстрілів, які вчиняли російські десантники в березні 2022 року. Через неї колони бронетехніки росіян намагалися вдруге прорватися до Ірпеня і далі на Київ після невдалої першої спроби, коли їх спалили на іншій бучанській вулиці — Вокзальній.

І хоча далі Яблунської російському «псковському» десанту з 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії не вдалося суттєво просунутися, на цій вулиці вони влаштували терор для цивільних – за місяць окупації тут загинули кілька десятків бучанців.

Їх розстрілювали в машинах, на велосипедах, у полоні після допитів, спалювали в гаражі або просто випадково вбивали, коли вони виходили з дому шукати їжу чи ліки.

Через три роки спогади про ці події повернулися безпосередньо на Яблунську — 8 червня тут показали новий документальний фільм журналіста «Радіо Свобода» Дмитра Джулая «Буча. Яблунська».

Показ відбувся у клубі колишнього склозаводу. Символічна локація, адже у самому фільмі цей клуб також показаний — у березні 2022-го український дрон знімав, як «псковські» десантники оточували його на початку окупації Бучі.

І люди, які тут були, фактично дивилися фільм про себе — прийшло багато бучанців, які пережили окупацію. Частина з них втратила тоді своїх рідних.

Наприклад, Вадим Євдокіменко, який сидів у сусідньому ряду, на екрані розповідав, як у перший день окупації у гаражах зник його батько. Його телефон періодично з’являвся у мережі, але він не відповідав.

Пізніше батька ідентифікують за ДНК серед решток кількох людей у спаленому гаражі. Двоє з тих, хто там загинув, невпізнані досі. А з телефону, ймовірно, росіяни дзвонили собі додому.

Також серед глядачів — родичі бучанських тероборонівців, розстріляних у полоні.

«Это не люди, это грязь», — переповідає на екрані слова російського командира жінка, яка бачила полонених незадовго до розстрілу.

Бучанці дивляться і впізнають своїх загиблих сусідів. Дехто вперше дізнається, як загинули люди, яких вони знали багато років. Дехто просто згадує ті дні в окупації.

У темноті я бачив, як одна з жінок витирала сльози. Хтось не стримував матюків на адресу росіян.

Один із ключових епізодів стрічки — телефонна розмова з командиром відділення 234-го десантно-штурмового полку. Цей підрозділ входить до 76-ї дивізії та діяв у Бучі в перші дні окупації.

Дмитро Джулай зізнається, що не очікував, що «Борзий» (позивний росіянина) захоче говорити, але десантник неочікувано виявив бажання поспілкуватися з українськими журналістами.

Він каже, що чоловіка, смерть якого зафіксувала камера спостереження біля магазину, вбили не його бійці. Хоча саме тоді й саме там було його відділення. Про іншого вбитого бучанця «Борзий» каже, що той «напав» на його військовослужбовців і ті вже змушені були розстрілювати упритул.

А в кінці розмови про вбивства цивільних у Бучі російський «гвардійський» десантник відповів, що йому «все одно».

У своєму розслідуванні Дмитро Джулай зібрав імена та звання багатьох бійців і командирів 234-го полку й очевидні докази (відео та аудіо з камер спостереження, про які росіяни не подумали) того, що вони або безпосередньо вчиняли вбивства цивільних, або ж знали й бачили, як це роблять їхні підопічні, але не зупинили їх.

Усе це — воєнні злочини.

Так само у фільмі наводять конкретні імена загиблих бучанців та обставини їхньої загибелі, часто — зі спогадами родичів і очевидців.

Марія Захарова та російське МЗС три роки називають події у Бучі «інсценуванням» і вимагають від ООН списки імен убитих у березні 2022 року.

Що ж, якби Марія з колегами у цей вечір побувала у невеликому бучанському клубі, то вона б дізналася не лише імена загиблих бучанців, а й довідалася б багато про тих елітних російських десантників, які їх убили. З фактичним зізнанням «Борзого».

І загалом для російських дипломатів немає жодних проблем з’ясувати, що ж саме сталося у Бучі протягом місяця російської окупації.

За відкритою інформацією Архівного відділу Бучанської міськради, тоді у Бучанській громаді (це місто Буча та навколишні села і селища) померло 582 людини. Більшість загинула від бойових дій чи була розстріляна, а смерть частини настала через брак медичної допомоги. Серед загиблих 12 дітей. Кілька людей з інвалідністю померли від голоду, коли їхніх доглядальників убили росіяни. 38 цивільних зникли безвісти. 43 хрести на бучанському кладовищі залишаються могилами невідомих. Нарешті, 33 цивільних жителі Бучі все ще у російському полоні, один помер там у неволі.

Фільм «Буча. Яблунська» «Радіо Свобода», якій нинішня американська адміністрація так легко обрізала фінансування, розповідає більше про справжні наміри, методи та бажання миру росіян, ніж кілька недавніх раундів переговорів у Стамбулі.

Коли в бучанському клубі ввімкнули світло після показу, в залі пролунали невпевнені оплески. Це явно не та стрічка, після якої можливі овації.

Але це спогади та докази, які дозволяють зберегти справжню історію тих бучанців, хто сам уже не зможе її розповісти.

«Буча. Яблунська» — третя частина документального циклу Дмитра Джулая та «Радіо Свобода» про воєнні злочини росіян у Бучі. Дві інші частини — «Буча. Вбивство полковника Теліженка» та «Буча. Страта самооборонця Побігая» — вийшли у 2024 році.

Невдовзі автори обіцяють опублікувати фільм на ютубі. А друга частина під назвою «Буча. Вбивство самооборонця Побігая» у травніздобула золоту нагороду американської телекінопремії New York Festivals 2025 (New York Festivals TV & Film Awards) у номінації «Права людини».

Фото: В’ячеслав Шрамович