Як світ змінює ставлення до війни в Секторі Гази та Ізраїлю і які країни визнали Палестину

Війна ХАМАС та Ізраїлю призвела до докорінних геополітичних змін як для ізраїльтян, так і для палестинців. У Євросоюзі, де в останні роки тема визнання Палестини не перебувала настільки явно на порядку денному, почали змінювати свою політику, більше говорити про право палестинців на власну окрему державу та зрештою визнавати її незалежність.

Так, у травні 2024 року Іспанія, Норвегія та Ірландія визнали незалежність держави Палестини, що, звичайно, було засуджено ізраїльською стороною, яка сприйняла цей крок як недружній.

Рішення цих трьох держав було відповіддю Ізраїлю на його дії в Секторі Гази, де під час операції "Залізні мечі" проти ХАМАС ізраїльська армія буквально стирала цілі райони палестинського ексклава, не рахуючись із втратами. Такі дії також призвели до активізації пропалестинського руху в західних державах.

Як змінилося ставлення до Ізраїлю та ХАМАС після війни в Секторі Гази, яка історія визнання Палестини та як геополітичні гравці впливають на майбутнє регіону – читайте в другому матеріалі 24 Каналу з циклу "Арабо-ізраїльські війни: міфи, правда та геополітичний розклад".

Палестина – це невизнана держава?

Ще в 1947 році ООН представив план щодо розділення історичної області Палестини на єврейську та арабську держави за концептом "Дві країни – два народи". Цей план базувався на звіті комісії Піля, який був сформований ще в 1937 році, коли Палестина була під управлінням Британії за мандатом Ліги Нації.

Згідно з планом ООН палестинці отримали юридичну змогу створити власну державу, хоча й на більш обмеженій території. Проте палестинські араби не сприйняли цей документ, вважаючи його несправедливим. Це спровокувало арабо-ізраїльську війну, що тривала у 1947 – 1949 роках.

Унаслідок війни новостворена держава Ізраїль встановила контроль не лише над територією, передбаченою планом ООН для єврейської держави, а й приблизно над 60 % земель, призначених для арабської держави. До цих територій увійшли райони Яффо, Лідда і Рамле, Верхня Галілея, частини Негеву та широка смуга вздовж траси Тель-Авів – Єрусалим. Ізраїль також захопив Західний Єрусалим, який мав увійти до міжнародної зони разом із навколишніми територіями.

Тим часом Трансйорданія встановила контроль над Східним Єрусалимом і Західним берегом, анексувавши ці землі наступного року, а Єгипет – над Сектором Гази.

Простим контролем територій Ізраїль не обмежувався та почав створювати єврейські поселення та силоміць виштовхувати палестинців з їхньої батьківщини, що у 1948 році вилилося у більш масштабну катастрофу, відому як Накба. Тож палестинці були змушені шукати нові домівки в інших державах, а також оселятися компактно на прикордонні до Ізраїлю.

Після Шестиденної війни у 1967 році всю територію, яка була виділена для майбутньої арабо-палестинської держави, став контролювати Ізраїль. Палестинці у відповідь на це активізували терористичну діяльність щодо ізраїльтян.

15 листопада 1988 року в Алжирі на сесії Палестинської національної ради (вищого органу Організації визволення Палестини, ОВП) було проголошено створення Держави Палестина. Декларацію незалежності зачитав лідер ОВП Ясір Арафат. Його ж через рік обрали очільником невизнаної держави Палестини.

На момент проголошення незалежності ОВП не контролювала території, на які претендувала. Проте до середини грудня 1988 року близько 75 держав визнали Державу Палестина, а до лютого 1989 року їх кількість зросла до 93.

Які держави світу визнали незалежність Палестини / Мапа BBC

Серед країн, які визнали незалежність Палестини був і Радянський Союз та країни Варшавського договору, які на той момент контролювалися совєтами.

Серед них була й Україна, яка на той момент була УРСР. Однак після здобуття нашої незалежності позиція держави щодо Палестини не змінилася: Україна визнає право Палестини на незалежність, проте виступає за шлях переговорів.

Загалом можна виділити кілька хвиль, коли країни визнавали незалежність Палестини, а саме: 1988 – 1989, 1992, 2010 – 2013 та 2024 роки.

Ізраїль, своєю чергою не визнає Палестину як незалежну державу. Ізраїльська позиція полягає в тому, що створення Палестинської держави має бути результатом прямих переговорів між Ізраїлем та Палестинською національною адміністрацією (ПНА), а не односторонніх дій.

Довідка! Палестинська національна адміністрація (ПНА) була створена в 1994 році відповідно до угод в Осло між Ізраїлем та Організацією визволення Палестини (ОВП). ПНА отримала обмежену автономію на Західному березі річки Йордан та в Секторі Гази. Над останнім регіоном ПНА втратила контроль у 2006 році після заколоту ХАМАС. Тепер угруповання фактично контролює анклав і до цього часу.

Палестинська національна адміністрація зараз керує внутрішніми справами та безпекою в певних районах Західного берегу річки Йордан, проте Ізраїль зберігає контроль над кордонами, повітряним простором та безпекою в більшості цих територій.

Ізраїль наполягає на тому, що будь-яка майбутня палестинська держава повинна бути демілітаризованою і не становити загрози для безпеки Ізраїлю.

У 1993 році, в межах Угоди Осло, Ізраїль визнав Організацію визволення Палестини (ОВП) як представника палестинського народу, а ОВП, своєю чергою, визнала право Ізраїлю на існування. Проте це все ж не призвело до визнання Ізраїлем незалежної палестинської держави.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін та голова ОВП Ясір Арафат потискають один одному руки на очах президента США Клінтона, 13 вересня 1993 року / Фото Білого дому

Наразі Палестину не визнає більшість країн Європейського Союзу, США, Велика Британія, країни Співдружності та Японія. Тож правовий статус держави лишається підвішеним.

Водночас у 2025 році Ізраїль відродив план з анексії та поглинання Палестинської Адміністрації. Так, наприкінці травня уряд Ізраїлю схвалив будівництво 22 нових поселень на окупованому Західному березі Йордану, яку ізраїльтяни називають Юдеєю та Самарією. Це найбільше розширення країни за останні десятиліття.

Міністр оборони Ізраїль Кац заявив, що створення нових поселень спрямоване на зміцнення безпеки Ізраїлю та запобігання створенню палестинської держави. Міжнародна спільнота засудила це рішення та пригрозила санкціями.

Як війна ХАМАС проти Ізраїлю стала каталізатором визнання Палестини у світі

Після нападу ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року, безумовно, більша частина світу засуджувала дії палестинського угруповання та висловлювала співчуття ізраїльтянам у зв'язку з агресією. Лише невелика когорта арабських держав та угруповань, зокрема Іран і "Хезболла", підтримували дії палестинців та закликали до більшої ескалації конфлікту. Проте все змінилося з початком операції "Залізні мечі" у Секторі Гази.

У минулому матеріалі циклу було зазначено, що ХАМАС абсолютно нехтує правилами ведення та війни та розміщується у цивільних об'єктах у щільній забудові анклаву та атакує ізраїльтян звідти.

Тож ізраїльська армія, щоб ліквідовувати терористів, завдавала ударів по об'єктах Гази, внаслідок чого також страждали та гинули цивільні люди. За цим, звичайно, не могла спокійно споглядати європейська спільнота, яка зрештою почала співчувати палестинцям, а Ізраїль звинувачувати у геноциді.

Як відповідь на дії Ізраїлю у травні 2024 року незалежність держави Палестина визнали такі держави-члени ЄС, як Іспанія, Норвегія та Ірландія. Пізніше це також зробила і Вірменія.

Між Іспанією та Ізраїлем взагалі пробігла чорна кішка. Дійшло навіть до того, тодішній міністр закордонних справ Ізраїлю Ісраель Кац оголосив про заборону консульству Іспанії в Єрусалимі здійснювати консульську діяльність або надавати консульські послуги жителям Палестинської автономії. Також він обмінявся скандальними твітами з іспанською стороною.

Не менш важливим у питанні війни ХАМАС та Ізраїлю є позов до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, який подала у грудні 2023 року Південно-Африканська Республіка проти Ізраїлю. ПАР звинувачує Тель-Авів у вчиненні "навмисного геноциду" населення Гази, зокрема створення гуманітарної кризи та масових убивств у палестинському анклаві.

26 січня 2024 року Міжнародний суд оголосив попереднє рішення, визнавши звинувачення, викладені Південною Африкою, "правдоподібними". Суд зобов'язав Ізраїль вжити всіх необхідних заходів для запобігання актам геноциду, припинення та покарання за підбурювання до нього, а також забезпечити надання базових гуманітарних послуг у Секторі Гази.

До позову Південної Африки долучилися такі країни, як Іспанія, ставши першою країною ЄС, яка це зробила, Чилі, Колумбія, Нікарагуа, Лівія, Мексика, Ірландія, Австрія, Туреччина, Бразилія, а також багато держав Африки та Азії. Розглядають можливість приєднатися до позову також Норвегія та Канада.

Яку роль у цьому відіграла активізація пропалестинського руху у світі

Водночас у світі почали прокочуватися хвилі пропалестинських демонстрацій та мітингів.

Окрім арабських країн, Туреччини та Ірану, протести розгорілися багатьма країнами Європи та США. Це були як студентські пропалестинські та антиізраїльські демонстрації, так і, наприклад, протести проти вступу ізраїльської представниці Еден Ґолан на пісенному конкурсі "Євробачення" у шведському Мальме у 2024 році.

Повторилася історія на конкурсі й у 2025 році. Тоді Ізраїль представляла Юваль Рафаель, яка пережила напад ХАМАС 7 жовтня 2023 року на учасників фестивалю NOVA. Рафаель укрилася в публічному бомбосховищі поблизу кібуцу Беері разом із півсотнею інших людей. Коли бойовики ХАМАС закинули до сховища гранати, вона зазнала поранень від уламків і вдавала мертву — це зрештою врятувало їй життя. Рафаель стала однією з 12 осіб, яким вдалося вижити.

Пропалестинські активісти намагалися зірвати виступ співачки на конкурсі, освистуючи її під час виступу та вигукуючи антиізраїльські лозунги. Однак це не завадило Рафаель чудово виступити та посісти друге місце на Євробаченні.

Yuval Raphael – New Day Will Rise: дивіться виступ

Звичайно, злі язики, зокрема й переможець цьогорічного конкурсу JJ, знайшли своєрідну "єврейську змову" та почали апелювати, що, мовляв, співачці дали бали винятково через війну в Ізраїлі, але, як кажуть: The Winner Takes It All.

Утім, на Євробаченні скандал з участю країни не стихнув – і низка країн пригрозила бойкотуванням конкурсу у 2026 році, якщо там буде брати участь Ізраїль.

Також однією з найяскравіших студентських демонстрацій стали пропалестинські протести в Колумбійському університеті у США у квітні 2024 року. Студенти встановили наметове містечко перед головною бібліотекою, звинувачуючи університет та уряд США в підтримці "геноциду в Секторі Гази" та закликаючи припинити співпрацю з компаніями, які, на їхню думку, отримують прибуток від "ізраїльської окупації Палестини".

Адміністрація університету намагалася мирно врегулювати ситуацію, але зрештою викликала поліцію для розгону демонстрантів. Ці події викликали звинувачення в антисемітизмі з боку студентів-євреїв та керівництва університету. Протести поширилися на інші університети США, що призвело до численних арештів студентів та викладачів по всій країні.

Пропалестинська акція протесту у Колумбійському університеті у Нью-Йорку у квітня 2024 року / Фото Stefan Jeremiah, AP

Зверніть увагу! Студентські пропалестинські протести в Колумбійському університеті тривають час від часу досі.

Цікаво, що нинішня адміністрація президента Дональда Трампа після приходу до влади у січні 2025 року використала пропалестинські протести в університетах як привід для спроби ліквідації університетського самоврядування.

Окрім того, 30 січня Дональд Трамп підписав закон щодо боротьби з антисемітизмом, який передбачає депортацію студентів коледжів та інших осіб, які брали участь у пропалестинських протестах, а також анулювання таким студентам їхніх віз на навчання.

Активними протести були й у Британії, Італії, Франції, Німеччині, Бельгії та Нідерландах.

Однією із найяскравіших постатей у пропалестинських акціях стала відома шведська екоактивістка Ґрета Тунберг. Вона бере участь в акціях із жовтня 2023 року.

Ґрета відкрито засуджувала воєнні дії Ізраїлю в Секторі Гази, а також виступала проти участі Ізраїлю в пісенному конкурсі "Євробачення-2024". У жовтні 2024 року бельгійська поліція затримала Тунберг у Брюсселі під час акції, коли вона разом з іншими учасниками перекрила рух транспорту в центрі міста.

На початку червня 2025 року Ґрета Тунберг разом зі своїми однодумцями вирушила до Сектору Гази на судні Madleen, маючи на меті прорвати ізраїльську блокаду, доправити гуманітарну допомогу місцевому населенню та привернути увагу світової спільноти до гуманітарної кризи в регіоні.

Ґрета Тунберг хоче висадитися на березі Сектору Гази на судні Madleen / Фото з інстаграму екоактивістки

Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац заявив, що не дозволить висадку корабля в Газі, назвавши судно активістів "флотилією ненависті". Та флотилія "Коаліція свободи" відповіла, що не боїться погроз і вже 8 червня планує досягнути берегів Гази.

Пізніше стало відомо, що ізраїльські військові перехопили судно Madleen з Ґретою Тунберг та ще 11 активістами й наразі розбираються з ними.

Всі пасажири "селфі-яхти" цілі та неушкоджені. Їм надали сендвічі та воду. Шоу скінчено,
– заявили у МЗС Ізраїлю.

Армія оборони Ізраїлю перехопила судно, що прямувало до берегів Гази, де була Ґрета Тунберг / Відео з акаунту МЗС Ізраїлю у соцмережі Х

Наразі судно буксирують до Ізраїлю, згодом активістів повернуть до їхніх країн. МЗС Ізраїлю також додало, що "незначну кількість гуманітарної допомоги" з судна Ізраїль таки передасть до Гази.

Ордер на арешт Нетаньягу та Ґаланта

21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Йоава Ґаланта. Їх звинувачують у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, скоєних під час військових дій у Секторі Гази з 8 жовтня 2023 року по 20 травня 2024 року. Це рішення стало безпрецедентним, оскільки вперше МКС видав ордер на арешт чинного глави уряду держави, яка є близьким союзником США.

Колишній міністр оборони Ізраїлю Йоав Ґалант та прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу / Фото Yonatan Sindel / Flash90

Примітно, що ці ж ордери Міжнародний кримінальний суд планував видати й на керівництво ХАМАС, але зрештою обмежився лише палестинським терористом Мохаммедом Дейфом, оскільки інші були ліквідовані внаслідок успішних дій ізраїльської армії, хоча потім ХАМАС визнав і загибель самого Дейфа. Тобто таким чином ізраїльське керівництво і ХАМАС прирівняли між собою у злочинах проти людяності.

МКС "вдалося зберегти обличчя" затягуванням видачі ордерів – і вони були зроблені лише після смерті представників ХАМАС. Цим МКС дуже розлютив США, які ввели проти суду санкції, завдавши удару по репутації інстанції, який видав ордер на арешт Путіна.

Цікаво! Ізраїль не ратифікував Римський статут, який по суті є документом, що засновує МКС та дозволяє державам звертатися до інстанції з позовом. Але ратифікувала документ Палестина, і на Сектор Гази поширюється частина цього статуту.

Прокурор МКС Карім Хан звинуватив Нетаньягу та Ґаланта у навмисному використанні голоду як методу ведення війни, а також у навмисних нападах на цивільне населення. Згідно з матеріалами справи, ізраїльське керівництво свідомо обмежувало постачання життєво необхідних ресурсів до Сектору Гази, зокрема їжі, води, медикаментів, пального та електроенергії. Ці дії, за даними слідства, призвели до гуманітарної кризи та численних смертей серед мирного населення.

Рішення МКС викликало широкий резонанс у міжнародній спільноті. Деякі країни, зокрема США, Велика Британія, Німеччина та Італія, засудили дії суду, вважаючи їх несправедливими та такими, що підривають право держав на самозахист від терористичних загроз. Водночас інші держави, такі як Нідерланди, Франція, Бельгія та Ірландія, підтримали рішення МКС, наголошуючи на важливості притягнення до відповідальності за воєнні злочини незалежно від статусу обвинувачених.

Влада Ізраїлю різко розкритикувала рішення МКС. Прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу назвав його "абсурдним" та "антисемітським", стверджуючи, що воно підриває право демократичних держав на самозахист. Міністерство закордонних справ Ізраїлю схарактеризувало це як "історичну ганьбу", яку будуть пам'ятати протягом століть. Зі свого боку, представники ХАМАС також засудили рішення суду, заявивши, що воно прирівнює "жертву до ката" та ігнорує право палестинського народу на опір окупації.

Видача ордерів на арешт ізраїльських лідерів стала важливим поворотним моментом у міжнародному сприйнятті ізраїльсько-палестинського конфлікту. Це рішення підкреслило готовність міжнародних інституцій розглядати дії обох сторін конфлікту та притягувати до відповідальності за порушення міжнародного гуманітарного права.

Раніше подібні заходи здебільшого стосувалися лідерів країн, які не є союзниками західних держав. Тепер же МКС продемонстрував, що його юрисдикція поширюється на всіх, хто підозрюється у скоєнні воєнних злочинів, незалежно від їхньої політичної приналежності чи міжнародних союзів.

Однак ордер на арешт Нетаньягу не залишився для Міжнародного кримінального суду без наслідків. На початку лютого Дональд Трамп підписав указ про санкції проти МКС, головною причиною чого став ордер на арешт проти топпосадовців Ізраїлю. У Гаазі засудили цей крок та зазначили, що продовжать працювати, навіть попри санкції.

Пізніше угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив, що його країна мусить переглянути свою участь у МКС та відносини з інститутом. У цьому кейсі цікавим став візит Беньяміна Нетаньягу в Угорщину у квітні 2025 року. Оскільки тоді країна ще була членом МКС то за ордером мала б затримати ізраїльського очільника уряду, але цього не зробила. Подібне вже було на практиці, коли Монголія, яка також є членом МКС відмовилася заарештовувати російського диктатора Владіміра Путіна, коли той прибув у країну з візитом у вересні 2024 року.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу в Будапешті, 3 квітня 2025 року / Фото AP

У підсумку наприкінці травня 2025 року Національна асамблея Угорщини схвалила вихід країни з МКС, ставши першою країною‑членом ЄС, що розриває зв'язок з інстанцією.

Однак до Угорщини про намір не затримувати Нетаньягу повідомили й у Польщі. Річ у тім, що на початку січня 2025 року з'явилися чутки про можливу участь Нетаньягу в заходах 27 січня – 80-ї річниці визволення концтабору Аушвіц, але фактичного запрошення або наміру поїхати у Нетаньягу не було. Польський уряд гарантував безперешкодний прохід для представників Ізраїлю, зокрема й прем'єра, проте той не поїхав, посилаючись на ризик арешту, навіть попри запевнення Польщі.

Що буде далі через зміну ставлення до Ізраїлю та Палестини у світі

Наразі тематика Палестини та Ізраїлю досі продовжує лишатися однією з перших на порядку денному. Все більше держав хочуть визнати незалежність держави, зокрема свою прихильність цьому питанню виявляли Франція та Мальта.

Ба більше, з 17 по 20 червня у Нью-Йорку пройде конференція за участі великої групи країни, серед них країни Ради безпеки ООН (США, Китай, Росія, Велика Британія, Франція) та Саудівська Аравія. Під час конференції представники країн-учасниць обговорять можливість визнання держави Палестина.

Франція та Велика Британія наполягають, що визнають Палестину лише після того, як угруповання ХАМАС перестане мати вплив на уряд частково визнаної держави. Тому визнання Палестини на конференції планують розглядати як останній крок щодо припинення вогню у Секторі Гази.

Ходили також чутки, що і Дональд Трамп міг визнати незалежність Палестини. Однак поки що прямих доказів цього немає.

Напруженою лишається ситуація у Секторі Гази, де ізраїльтяни продовжують проводити військову операцію, намагаючись знищити ХАМАС. Через жорсткі дії з боку ізраїльського уряду деякі партнери країни переглядають відносини з Тель-Авівом та заморожують деякі спільні проєкти. Так, Велика Британія призупинила переговори про вільну торгівлю з Ізраїлем, а ЄС хоче переглянути свою угоду про асоціацію з країною.

Головний партнер Ізраїлю США зараз намагається зближуватися з такими країнами, як Саудівська Аравія та Катар, що також викликає занепокоєння в Ізраїлю. Водночас і сам Беньямін Нетаньягу робить багато чого, щоб посилювати ізоляцію Ізраїлю на міжнародній арені, зокрема будівництво тих самих поселень на території Західного берега річки Йордан, що засуджують багато країн.

Тож ситуація склалася така, що все більше держав намагаються дивитися у бік Палестини, розвивати з ними відносини та готові визнати незалежність держави, а з Ізраїлем навпаки – замороження партнерства та перегляд політики. Проте якщо все ж перемир'я між Ізраїлем та Палестиною дійде до більш-менш сталого миру та діалогу, то, звичайно, події розгортатимуться абсолютно інакше та залежатимуть від дій як ізраїльського, так і палестинського урядів.

Не забуваймо також і про кримінальну справу, яку веде Міжнародний кримінальний суд, адже і в цьому випадку можуть розкритися нові разючі факти, які також вплинуть на "перехилення шальок терезів" для кожної зі сторін.