Повернення Кирилівської церкви

Нещодавно в Кирилівській церкві, що є частиною Національного заповідника «Софія Київська», вперше за багато десятиліть відбулося богослужіння українською мовою. 

Це історична подія. А на тлі російсько-української війни тим більше. Тому що релігія у цій війні, як і мова,  історія та культурна ідентичність – це зброя. Треба називати речі своїми іменами і немає чого тут комплексувати. Ба навіть навпаки є чим пишатися і на основі чого виховувати наших нащадків.

Кирилівський храм у Києві – один із найдавніших і визначних пам’яток української духовності, культури та архітектури. Церква неначе відбиває історію і долю українського народу. Це майже тисячолітня епічна драма. У ній є і славні сторінки розквіту і трагічні сторінки чужоземних навал. Але щоразу святиня відроджувалася і розквітала.

У незалежній Україні попри відновлення богослужінь у стародавньому храмі ХІІ століття святиня не була цілковито звільнена з полону минулого. Адже із 1994 року тут осів московський патріархат і був один із ідеологічних осередків русского міра, який працював на підрив української державності та сприяв поширенню ворожої імперської ідеології Кремля. 

Та ось оренда цієї святині московською церквою скінчилася у січні цього року. Тут треба віддати належне керівниці Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Куковальській. І я пишаюсь, що свого часу як радниця в.о. Міністра культури та інформаційної політики Ростислава Карандєєва була причетна до цього процесу. 

У Кирилівській церкві поєднується наша історія різних діб. В архітектурі – це своєрідний міст між давньоруським зодчеством та українським бароко.  А в живописі – це поєднання древніх фресок, з живописом XVII століття та шедеврами художників Київської малярської школи ХІХ століття. Зокрема, Миколи Пимоненка, Самійла Гайдука, Івана Їжакевича та багатьох інших. 

Кирилівський монастир був осідком цілої низки видатних діячів української церкви. Покровителем обителі на початку XVII століття був знаменитий захисник православ’я князь Костянтин-Василь Острозький. А ігуменами святині в період національно-визвольної війни  та українського відродження Інокентій Гізель (1650–1652), Лазар Баранович (1652–1657). 

Теперішнього вигляду храм набув на межі XVII-XVIII століть – за гетьманування Івана Мазепи. Саме тоді монастир досяг найвищого розквіту на рівні з Києво-Печерською лаврою – ігуменом на той час був Інокентій Монастирський.

У 1786 році за наказом Катерини II Кирилівський монастир ліквідували, а його споруди передали під богодільню – лікарню для душевнохворих. Після цього її стіни з розписами всередині було потиньковано і побілено. 

Російська цариця, яка знищила Запорізьку Січ та Гетьманщину,  вдалася й до знищення давніх унікальних фресок Кирилівської церкви. Деякі історики кажуть, що спонукало її до цього те, що на стінах храму були козацькі портрети гетьманів. А саме на той час припадають всі русифікаторські кроки Катерини стосовно України та українців – спалення книгозбірні Могилянки, запровадження московської мови викладання в цьому знаменитому на всю Європу навчальному закладі, ліквідація козацьких полків на Лівобережжі та остаточне запровадження кріпацтва.

Так роблять віками рускі з українцями. Спершу знищують все українське, а потім русифікують і кажуть, що все вони створили і нічого б без них не було. 

Кирилівська церква в древньому Києві вистояла і пережила всі лихоліття. У всі часи цей храм і локацію його розташування вважали місцем духовної сили. Воно окутане багатьма легендами та історіями – від часів древнього Києва до наших днів. 

Відтепер і до звільнення Луганщини з російської окупації, з благословення Предстоятеля Православної церкви України Митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Епіфанія, Кирилівська церква буде осередком Луганської єпархії. Місцем, що надаватиме духовні сили людям, які втратили свій дім та не втратили віру в Бога та Україну. 

До дня Святої Трійці Божественну Літургію в Кирилівській церкві очолив Високопреосвященніший Лаврентій, архієпископ Луганський та Старобільський, у співслужінні духовенства Православної Церкви України. 

Знову українською мовою віряни об’єдналися в молитві за мир, єдність і Благословення України.

Повернення Кирилівської церкви – це ще одна важлива перемога в битві за незалежність, що має нас надихати до подальшої стійкості й боротьби за свою державність, за свою національну ідентичність, свою історію і культуру, своє право на майбутнє як давня європейська нація, яка зробила і робить свій внесок у світову культурну спадщину і загалом у вільне майбутнє Європи й світу.