Росію змусять платити репарації Україні. Які механізми для цього є, розповів юрист Денис Гончар

Росію будуть судити за її повномасштабне вторгнення в Україну і питання того, яким чином Київ отримає компенсацію за завдану шкоду, залишається відкритим. Особливу роль в цьому відіграє те, що Кремль входить до Ради Безпеки ООН і має право вето. Але це не означає, що міжнародного суду і притягання до відповідальності не буде.

Які міжнародно-правові норми регулюють війни та як саме певні механізми і міжнародний примус, були залучені у минулому проти агресорів, розповів в інтерв'ю юрист-міжнародник українського походження, член Американської асоціації міжнародного права(ASIL) Денис Гончар.

Почнемо з основного: які ключові джерела міжнародного гуманітарного права регулюють збройні конфлікти, подібні до війни в Україні?

— Основними джерелами міжнародного гуманітарного права (МГП) є:

• Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років — встановлюють закони та звичаї війни.
• Женевські конвенції 1949 року — чотири ключові документи, які регламентують захист жертв війни: поранених, хворих, військовополонених і цивільного населення.
• Гаазька конвенція 1954 року — про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.
• Додаткові протоколи 1977 і 2005 років — розширили захист цивільного населення та учасників конфліктів, зокрема й під час нетрадиційних форм збройного протистояння.
• Конвенція ООН 1980 року — забороняє або обмежує застосування деяких видів звичайної зброї, що може мати невибіркову дію або завдавати надмірних ушкоджень.
• Конвенція 2008 року — про заборону касетних боєприпасів.

Також варто згадати про роль Ради Європи — попри те, що її мандат зосереджений передусім на правах людини, демократії та верховенстві права, її судова практика і політична вага суттєво впливають на розвиток МГП.

Застосування цих міжнародних норм до війни в Україні демонструє, що навіть у масштабному сучасному конфлікті важливо зберігати орієнтири гуманітарного права. І хоча, деякі конвенції були укладені ще на початку XX століття, вони залишаються актуальними, адаптуючись до нових викликів: як-то гібридна війна, тероризм, застосування високотехнологічної зброї.

Як міжнародне право визначає відповідальність за шкоду, спричинену державою-агресором, і чи можливо примусити Росію до відшкодування?

— У міжнародному праві існує принцип державної відповідальності. Його викладено в проєкті статей Міжнародної комісії з права ООН про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (2001 рік). Репарації — один із класичних способів правового відшкодування шкоди.

Попри те, примусити Росію — вкрай складно, бо вона є постійним членом Ради Безпеки ООН, має право вето і жодна ініціатива в цьому органі не проходить без її згоди. У такій ситуації надії покладаються на створення міжнародного компенсаційного механізму або спеціального трибуналу - ad hoc (як це було в інших конфліктах).

Як історичні приклади можна розглянути:

• Нюрнберзький трибунал (1945-1946) — уперше в історії засудив політичне та військове керівництво за злочини проти миру, людяності й воєнні злочини.
• Міжнародні трибунали по Югославії (ICTY) та Руанді (ICTR) — довели, що правосуддя можливе навіть щодо посадовців, які вчиняли злочини в реальному часі.
• Компенсаційна комісія ООН для Іраку — після агресії проти Кувейту у 1990 році виплатила постраждалим понад 50 мільярдів доларів, використовуючи іракські нафтові доходи.
• Справа по Дарфуру — особливо показовий приклад, який довів, що злочини скоєні ще у 2003-2004 роках, досі можуть перебувати на розгляді в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Суд досліджує дії тодішнього керівництва Судану, зокрема Омара аль-Башира, щодо масових вбивств, етнічних чисток і злочинів проти людяності. Цей кейс наочно демонструє, що злочини воєнного характеру не мають строку давності. Навіть через десятиліття правосуддя може настати — і це критично важливий сигнал для України: зібрані сьогодні докази можуть стати основою для справ завтра.

Чи є національні законодавчі ініціативи в Україні, спрямовані на фіксацію й оцінку збитків?

— Так. Наприклад, наша держава створила цифрову платформу "Дія: Пошкоджене майно", де громадяни можуть документувати втрати. Верховна Рада, також, ухвалила закони, які дозволяють подавати позови на Росію в українських судах.

Національні ініціативи — це важливий крок для юридичної фіксації збитків. Вони дозволяють створити доказову базу та порахувати масштаб шкоди.Однак, є нюанс: судові рішення в українських судах не гарантують виконання без підтримки міжнародних механізмів. Потрібно напрацювати механізми, які дозволять конвертувати судові вердиктів реальні компенсації, а це не можливо без співпраці з міжнародними структурами. Без вищезазначеного, такі механізми залишаються радше політичними деклараціями, аніж інструментами ефективного правосуддя.

Які міжнародні судові інституції можуть бути залучені до процесу відшкодування збитків?

— Насамперед це Міжнародний суд ООН, до якого Україна вже подала позови. Важливу роль відіграє Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), попри вихід РФ з Ради Європи. Також, активно обговорюється створення спеціального трибуналу або фонду компенсацій, що буде діяти незалежно від наявності рішення Ради Безпеки ООН.

Крім того, країни G7 та Євросоюз обговорюють використання заморожених російських активів (понад $300 млрд), щоб компенсувати завдану шкоду.

Міжнародні судові механізми залишаються критично важливими для легітимізації процесу. Використання наявних інституцій (на кшталт — ЄСПЛ) паралельно з новоствореними — єдиний реалістичний шлях притягнення Росії до матеріальної відповідальності. Модель компенсації через конфісковані активи потенційно здатна забезпечити відшкодування, навіть без згоди РФ.

Можете навести історичні паралелі — як саме дані механізми та міжнародний примус, були залучені в минулому проти агресорів?

— Так, звичайно, в ретроспективі можна розглянути наступні кейси:

Агресії Іраку проти Кувейту (1990-1991), де Рада Безпеки ООН створила Компенсаційну комісію ООН (UNCC), яка займалась розглядом позовів щодо матеріальної шкоди, спричиненої війною. Комісія отримала 2,7 млн позовів від урядів, компаній і приватних осіб. За що, Ірак зобов’язали виплатити компенсацію, у розмірі понад $52 млрд, де фінансування відбувалося коштом експорту іракської нафти (програма "нафта в обмін на продовольство"). До 2022 року Ірак повністю виконав свої зобов’язання, останній платіж становив $629 млн.

В цьому випадку, йдеться про прецедент — коли агресора змусили платити репарації на користь постраждалої держави в рамках міжнародного механізму — навіть без зміни режиму в країні-агресора.

Інший вдалий приклад — у справі "Грузія проти Росії (II)", в якій Європейський суд з прав людини постановив, що Росія порушила права людини під час війни в Південній Осетії в 2008 році. Було прийнято рішення, де Росія визнана відповідальною за злочини проти мирного населення, після припинення активних бойових дій. ЄСПЛ зобов’язав РФ виплатити 10 млн євро на користь постраждалих. І хоча, Росія вийшла з Ради Європи, рішення ЄСПЛ продовжують мати юридичну силу щодо подій, які сталися до виходу РФ у 2022 році. Грузія та міжнародна спільнота продовжують тиснути на РФ для виконання зобов’язань.

А чи є вже у розробці механізми примусу Росії, щодо компенсацій за нанесення збитків у війні проти України?

— Так, такі механізми для України вже в розробці. Зокрема до них потрібно віднести:

• Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 листопада 2022 року, яка закликає створити міжнародний реєстр збитків, спричинених агресією РФ проти України.
• У 2023 році на саміті G7 підтримано ініціативу про створення Міжнародного компенсаційного механізму.
• У травні 2024 року в Гаазі розпочав роботу Міжнародний реєстр збитків, який фіксуватиме претензії українців, бізнесів та держави щодо шкоди, завданої війною.
• США, Канада та ЄС обговорюють використання заморожених російських активів (понад $300 млрд) для фінансування компенсацій Україні.

Отже, існують реальні приклади, коли агресора зобов’язували виплачувати репарації, а міжнародна спільнота створювала компенсаційні механізми поза Радою Безпеки ООН. І що дуже важливо — виплати відбувалися навіть без згоди держави-порушника (через санкції або заморожені активи).

Ці прецеденти формують юридичне підґрунтя для аналогічного процесу в контексті російсько-української війни.

Я так розумію, велике значення має документування злочинів, у контексті майбутнього відшкодування?

— Колосальне. Жоден судовий чи компенсаційний процес не матиме успіху без доказів. Йдеться як про матеріальні докази (фото, відео, звіти про руйнування), так і про свідчення очевидців. В Україні це роблять: Офіс Генпрокурора, Нацполіція, правозахисники, міжнародні організації, зокрема Місія ООН. Усе це — підготовка до майбутнього правосуддя, щоб зберегти історичну правду про масштаб злочинів. Що також вбереже від політичного ревізіонізму в майбутньому, коли сторони, що були агресорами, намагатимуться переписати історію.