Три сценарії розвитку ШІ: гегемонія, співпраця чи конфлікти?

Четверта промислова революція, про яку так довго говорили технократи й футурологи, здійснилася. Цифрові машини — вже не майбутнє, а реальність, питання тільки в тому, які саме машини, що вони можуть і для чого їх використовують. Агенти ШІ змінюють промислові, дослідницькі й освітні процеси, стають частиною повсякденного життя. Вони вдосконалюються, й наразі незрозуміло, чи є в цього процесу межа. Протягом буквально десятиліття ШІ перетворився з наукової абстракції на інструмент практичного застосування, а нині стає ключовим чинником геополітичного впливу та могутності XXI століття. Технології ШІ кардинально змінюють правила гри в міжнародних відносинах, створюють нові форми конкуренції між державами, визначають рівень безпеки, переписують карту глобального балансу сил.

Із дедалі ширшим упровадженням систем ШІ в оборону, економіку, системи внутрішнього контролю та дипломатію як державні, так і недержавні актори переглядають свої стратегічні пріоритети. Провідні світові потуги розглядають ШІ як ключовий елемент національної безпеки й економічної стратегії в умовах нового економічного укладу. Сполучені Штати, Китай і Європейський Союз активно інвестують у дослідження ШІ та розвиток інфраструктури. Ставки високі: ШІ надає переваги в обороні (автономні системи озброєнь, кіберстійкість і ефективне управління), розвідці (отримання, обробка й аналіз даних, виявлення загроз) та економічній продуктивності (автоматизація, логістика, фінтех). Розвиток інструментів ШІ на тлі очікуваного впровадження квантових систем обчислень узагалі може поставити під загрозу питання державного суверенітету, політичної стабільності, захисту приватних, комерційних і чутливих даних.

Сьогодні на політичному рівні вже є консенсус, що технологічна перевага в застосуванні ШІ визначатиме геополітичну вагу окремих держав і їх альянсів. Отже, ШІ стає як інструментом, так і полем стратегічного суперництва основних гравців. Зокрема в сучасній геополітиці концепція технологічного суверенітету набуває дедалі більшого значення. Країни усвідомлюють, що залежність від іноземних технологій ШІ може становити загрозу національній безпеці та економічній незалежності. Це породжує нову форму економічного націоналізму, коли контроль над технологіями ШІ розглядають як питання національної безпеки.

Європейський Союз активно просуває концепцію «цифрового суверенітету», намагаючись зменшити залежність від американських та китайських технологічних гігантів. Китай розвиває власну екосистему ШІ, спираючись на принципи самодостатності та державного контролю. Китайський «План розвитку ШІ нового покоління» прагне не лише технологічної самодостатності, а й глобального лідерства у сфері ШІ до 2030 року. США зі свого боку посилюють експортні обмеження на передові напівпровідники й технології ШІ, аби зберегти технологічну перевагу. Про те, наскільки все складно, свідчить ухвалена наприкінці 2024 року Рамкова конвенція Ради Європи з питань ШІ, прав людини, демократії і верховенства права, яка стала своєрідним початком шляху до регулювання ШІ. Хоча точно відомо, що його застосування в злочинних цілях може мати катастрофічні наслідки, й це стосується як прав людини, так і національної безпеки держав, у тексті Конвенції прямо зазначається: питання, пов’язані з національною безпекою, не є предметом регулювання цієї Конвенції.

Водночас — і це також установлений факт — у сфері освіти ШІ є ефективним інструментом творення майбутнього, якщо його правильно застосовувати. Є відповідні рекомендації щодо використання ШІ ледь не в кожному університеті, й в Україні також. Цікаво, що цьому питанню приділив увагу й Дональд Трамп. Серед неймовірної кількості указів, які він вже підписав за перші 100 днів при владі, привертає увагу указ №14277 «Просування освіти в галузі штучного інтелекту для американської молоді» від 23 квітня 2025 року, спрямований на інтеграцію ШІ в систему освіти США для підготовки майбутніх фахівців і зміцнення лідерства країни в цій галузі. Він виглядає як амбітний план створення майбутнього для американської нації. Інший приклад — іще 2019 року Міністерство економіки, промисловості й торгівлі Японії провело круглий стіл із провідними експертами для установлення пріоритетів освіти в умовах четвертої промислової революції, коли поширення цифрових технологій і впровадження штучного інтелекту, економіки великих даних не лише спричиняє трансформацію промислової та соціальної бази, а й визначає національну безпеку і глобальне позиціонування країни у світі. Було визначено, що ключовим пріоритетом освіти має стати математика, оскільки саме математичні алгоритми є основою ШІ. Так чи інакше, але саме шлях освіти визначає, якою мовою розмовлятиме ШІ майбутнього — англійською, японською чи китайською.

ШІ є не тільки стратегічним активом сам собою, він перетворюється на інструмент отримання доступу, накопичення й аналізу величезних баз даних, які досі перебувають у вільному доступі. Легко прогнозувати, що в майбутньому боротьба за доступ до даних, які є своєрідним споживчим середовищем для тренування та функціонування ШІ, стане предметом конкуренції й навіть конфліктів. Саме тому цифровий суверенітет — контроль над даними, інфраструктурою й алгоритмами в межах національних кордонів — стає предметом національних політик і міжнародних дискусій. Дедалі більше урядів заявляють про своє право регулювати й контролювати розроблення та застосування ШІ, трансфер даних через цифровий кордон. Це призводить до формування так званих ШІ-блоків — регіональних екосистем, що керуються різними цінностями, правовими нормами й технологічними стандартами.

Механізм створення умов для геополітичного впливу можна простежити на прикладі проведеного на минулому тижні Першого глобального цифрового форуму в Нижньому Новгороді. Як стверджують організатори, в ньому взяли участь представники 117 країн. Такі форуми постійно відбуваються й у цивілізованому світі, вони зазвичай спрямовані на залучення нових інвестицій у сферу ШІ, а також створення у потенційних споживачів драйву купувати послуги нових «агентів ШІ». Російський форум разюче відрізнявся від інших заходів. Абсолютна більшість його учасників представляла найбідніші країни Глобального Півдня. Логіка є цілком зрозумілою: поки Китай і США погрузли в конкурентній боротьбі за першість у технологічному протистоянні, Росія пропонує Глобальному Півдню, який цілком прогнозовано опинився на узбіччі сучасних тенденцій, допомогу в подоланні технологічного розриву. Навряд чи Сем Альтман та інші творці ШІ усвідомлюють, що технологічна революція не є глобальною, вона відбувається там, де й без ШІ була розвинена економіка. Водночас у країнах Глобального Півдня (без урахування Китаю та Індії, звісно) немає ні дослідницької, ні технічної інфраструктури, яка б давала їм змогу бодай утримуватися на плаву. Щоправда, допомагає Ілон Маск, який активно впроваджує свій «Старлінк» у країнах Африки (вже 22 країни, остання — Демократична Республіка Конго) й Азії. Отже, інфраструктура буде американською, а софт і політична підтримка — російськими. Так і робиться геополітика.

Цілком очевидно, що асиметрія в можливостях ШІ між країнами загрожує посиленням глобальної нерівності. Поки технологічні супердержави рухаються вперед, країни, що розвиваються, залишатимуться дедалі залежнішими від іноземних технологій. Так ШІ сприятиме подальшому дисбалансу глобальної економічної могутності. Країни, які лідирують у розробленні та впровадженні ШІ, отримують значні конкурентні переваги. Це може поглибити розрив між країнами, що розвиваються, й розвиненими, створюючи нову форму цифрового колоніалізму. Водночас ШІ відкриває можливості для «технологічного стрибка»: країни можуть пропустити етапи традиційного розвитку, одразу впроваджуючи передові рішення у сфері економіки й освіти.

Варто також виокремити інтеграцію ШІ у військові системи, яка породжує очікування щодо нової форми гонки озброєнь. Автономна зброя, алгоритмічна війна та посилення кіберозлочинності вимагатимуть змін у доктринах стримування та правилах ведення конфліктів. За відсутності міжнародних норм або договорів щодо військового застосування ШІ зростає ризик випадкової ескалації або алгоритмічних помилок.

ШІ змінює геополітику не лише завдяки новим можливостям, а й через переосмислення самої суті влади та могутності — від землі й нафти до даних і алгоритмів. Боротьба за домінування у сфері ШІ загрожує поглибленням глобальних поділів, але водночас відкриває можливості для нових дипломатичних, нормативних і кооперативних механізмів. Управління геополітичними наслідками ШІ вимагає не лише стратегічного передбачення, а й етичного лідерства та багатосторонньої координації. Без цього світ може вступити в еру, де штучний інтелект посилює конфлікти, а не співпрацю.

Майбутні сценарії розвитку ШІ в контексті геополітики умовно розподіляються на конфронтаційні (поділ світу на окремі технологічні блоки з обмеженою взаємосумісністю систем ШІ та боротьбою за доступ до великих даних) і кооперативні (створення міжнародних стандартів, механізмів регулювання та співпраці у сфері ШІ). Але більшість експертів схиляється до сценарію домінування одного з блоків (із центрами у США та КНР), що може призвести до технологічної гегемонії та нової форми цифрового імперіалізму. Деякі найбільш песимістично налаштовані фахівці вважають, що саме такий сценарій призведе до нового глобального конфлікту.

Геополітика штучного інтелекту формує новий світовий порядок, де технологічна могутність стає вирішальним чинником глобального впливу. Успіх у цій сфері вимагає не лише технічних інновацій, а й стратегічного мислення, міжнародної співпраці та етичного підходу до розвитку технологій. Країни, які зможуть ефективно поєднувати технологічний розвиток із геополітичною стратегією, матимуть найкращі шанси процвітати у світі, де штучний інтелект визначає правила гри. Натомість ті, хто ігноруватиме цей виклик, ризикують опинитися на периферії нового світового порядку.