Занадто вірні не потрібні? "Грузинська мрія" громить керівництво своїх силових структур

Колонка написана для Haqqin.az, передрук з відома та дозволу редакції

Дивовижні, просто неймовірні речі відбуваються зараз у Грузії. Вся країна, а точніше її політично активна частина, сушить голову, намагаючись зрозуміти: у чому, власне, річ і де тут прихований таємний задум? Версій – море, але всі вони зрештою ведуть до простої думки: ми нічого не знаємо. Зовсім нічого!

Розпочалася ця історія кілька місяців тому з відставки надзвичайно впливового голови Служби державної безпеки Важі Лілуашвілі.

І нехай вас не вводить в оману назва цього відомства – жодною національною безпекою воно, строго кажучи, не займалося. Його основна функція – у підтримці тотального контролю над лояльністю працівників бюджетного сектору.

Припустимо, ви захотіли обійняти серйозну посаду у державній структурі. У такому разі на вас чекає "всебічна перевірка": Служба безпеки вивчить вашу біографію, перегляне всі ваші публікації в соціальних мережах і дізнається про родичів – чи не виявляли вони часом симпатії до опозиції. Візьмуть вас на роботу чи ні – вирішує саме це відомство. Якщо воно переконається у вашій політичній благонадійності, як казали за радянських часів, ідеологічній чистоті та повній відданості правлячій партії, то вітаємо – ви отримали бажану вакансію.

Служба безпеки обплутала своїм павутинням весь державний сектор. Вона спостерігає, фіксує і доносить: "У співробітника такого-то син – постійний учасник протестів, просимо вжити заходів".

Розгонами акцій та арештами активістів СДБ безпосередньо не займається – це, скоріше, машина превенції. Але її вплив на поліцейську систему колосальний. Тому в умовах політичної кризи та безперервних протестів зміна керівника СДБ – це, безумовно, надзвичайна подія.

Потім були півтора місяця затишшя і незначних переставлянь.

А тиждень тому новий сюрприз: відсторонено генерального прокурора – одного зі стовпів режиму "Грузинської мрії".

І тут уже серйозно. Оскільки саме прокуратура забезпечує юридичне "упаковування" всіх арештів і репресій. У цій системі вона відіграє ключову роль. Тому зміна такого важкоатлета викликала цілу хвилю запитань.

У чому сенс? Чому режим позбавляється перевірених, надійних, загартованих у боях кадрів, що пройшли вогонь, воду та мідні труби? І чи заміняє їх безликими чиновниками з такою самою безликою чиновницькою психологією?

І відповідь не забарилась: нібито чинний прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе поскаржився Бідзіні Іванішвілі на те, що боротьба з інакодумством йшла б набагато бадьоріше та ефективніше, якби на ключових постах були люди, підібрані особисто ним, Кобахідзе.

Поки йшлося про голову СДБ і генерального прокурора, ця версія здавалася більш-менш правдоподібною.

Але потім сталося дещо вражаюче – у відставку було відправлено міністра внутрішніх справ Вахтанга Гомелаурі.

Логічні пояснення скінчилися

Спробую пояснити шановним читачам масштаб цієї відставки.

Вахтанг Гомелаурі – не просто міністр, а багаторічний голова особистої охорони Бідзини Іванішвілі, вірний преторіанець, готовий скласти голову за свого імператора.

Такі кадри – на вагу золота. Їх, зазвичай, довго добирають, скрупульозно виховують і від себе взагалі не відпускають. А Міністерство внутрішніх справ – це скелет "Грузинської мрії", що забезпечує існування правлячої партії. П'ять тисяч поліцейських охороняють режим, розганяють протести, б'ють демонстрантів, заарештовують активістів...

І всю цю систему тотального гноблення будував особисто Гомелаурі. І справді, де ще знайти такого – зі списку Магнітського, без страху та совісті, готового йти до кінця?

А тут, беріть собі, на місце суворого преторіанця призначають якогось кар'єрного міліціонера, чия остання посада – служба приставів у Міністерстві освіти.

Тобто наступник Гомелаурі стежив, щоб школярі не билися в коридорах і не курили у туалетах.

Як же це все зрозуміти? На порозі масових репресій, у момент оголошення про заборону НУО, на тлі знищення незалежних медіа та запровадження кримінальної відповідальності за пости в соцмережах ви призначаєте Лаврентієм Берією людину, яка ще вчора ганяла підлітків шкільним двором?!

Словом, відставка Вахтанга Гомелаурі спричинила шок. І ще більше запитань: хто, навіщо і з якою метою змінює коней на переправі?

Але справжній шок був попереду

Вранці 10 червня МВС Грузії оголосило про переставляння у своїх лавах – на інші пости були відправлені голови патрульної та кримінальної поліцій. Обидва – ключові учасники репресивної системи. Їх переведення – це теж тривожний сигнал, хоча і не катастрофа.

Ну а потім сталося те, чого взагалі ніхто не очікував – у відставку відправлено голову Департаменту з особливих доручень Звіада Харазішвілі.

Щоб було зрозуміло: при дворі Бідзини Іванішвілі Звіад Харазішвілі, більш відомий як Хареба, – це щось на зразок Дзержинського за пізнього Леніна. Беззмінний командир спецпризначенців ще з часів Міхеїла Саакашвілі.

Хареба був постаттю майже міфічною. Його боялися, його шанували. Він контролював три тисячі спецпризначенців – ту саму армію, на яку реально спирався режим. Якщо вам потрібно побудувати сильну владу і необхідна людина, яка вселяє жах усім підряд – ось він, готовий на своїй посаді до праці та оборони. Словом, відставка Хареби – мабуть, найнеймовірніша подія у грузинській політиці останніх п'яти років.

То що ми маємо в сухому залишку?

"Грузинська мрія" відкрито декларує посилення жорсткості політики та репресій. Вона не приховує: будуть зачистка НУО, заборона опозиції, кримінальні справи за пости в інтернеті. Все це – на тлі протестів, які затихли, але не зникли, і можуть спалахнути з новою силою.

Встановити авторитаризм, якщо ви на початку шляху державного будівництва, нескладно. І якби "Грузинська мрія" прийшла до влади наприкінці дев'яностих років ХХ століття, Грузія сьогодні була б звичайною пострадянською автократією.

Однак грузинське суспільство понад 30 років жило в умовах нехай тендітної, але все-таки демократії. Тобто в умовах, у яких люди просто відвикли боятися.

Отже, переучувати їх наново – завдання ох яке непросте! І одних арештів за таких умов буде недостатньо. Якщо влада справді хоче повного підпорядкування, то їй треба буде саджати вже не сотнями, а тисячами, а то й десятками тисяч. А для цього їй потрібні такі вірні преторіанці, як Гомелаурі, і такі живодери, як Хареба. Але їх більше нема, їхні крісла зайняли кар'єрні служаки.

І тому сенс усієї цієї спецоперації з відставками залишається загадкою. До чого вона веде? Якщо її метою є посилення жорсткості режиму, то вибрані кадри не просто не підходять, вони є контрпродуктивними.

Зробити зі шкільного наглядача Лаврентія Берію-2025 – завдання не з легких.

Але навіть якщо метою є перезавантаження відносин із Заходом, то й тут промах: для перезавантаження потрібна лібералізація, скасування репресивних законів та звільнення політв'язнів. А цього й не передбачається.

І ось зараз я піду на самогубний крок і зроблю те, що у другій найдавнішій професії зазвичай не роблять. А саме: зізнаюся шановним читачам, що не розумію, що зараз відбувається в Грузії.

Насправді не розумію. Як кажуть у наших краях, мамою клянусь!