Запаси є, а країна імпортує: хто і як видобуває українську нафту та які перспективи має галузь

ОПЕК+ погодилася втретє поспіль підвищити видобуток нафти — у липні альянс додасть ще 411 тисяч барелів на добу. Саудівська Аравія фактично відмовилася від стратегії захисту цін, прагнучи повернути ринкову частку й одночасно задовольнити вимоги Дональда Трампа щодо здешевлення палива. В Україні на це дивляться з надією, що збільшення видобутку нафти спричинить зниження цін, і доходи Росії впадуть. У Кремлі заклали в бюджет дохід від продажу нафти й газу понад 8 трильйонів рублів. Раніше ми писали, що РФ використовує тіньовий торговий флот, що налічує чотири танкери, які планують використовувати для вивезення зрідженого газу.

Як пише Bloomberg, нова стратегія Ер-Ріяда — це затяжна, але помірна цінова війна, спрямована проти сланцевих виробників у США й недисциплінованих партнерів по ОПЕК+. Нафта вже дешевшає: Brent торгується близько $64 за барель, а JPMorgan прогнозує падіння до $50 до кінця року. Наступне засідання щодо квот заплановано на 6 липня.

Для Росії рішення ОПЕК+ про чергове підвищення видобутку нафти стане серйозним викликом. Через падіння цін на світових ринках бюджетні доходи РФ від нафти й газу вже скоротилися на 35% у річному обчисленні, а фактична ціна нафти Urals залишається значно нижчою за рівень, закладений у бюджет. За оцінкою Мінфіну РФ, дефіцит бюджету за перші чотири місяці 2025 року досяг 3,2 трлн рублів, і уряд уже змушений був переглянути прогноз на рік у бік погіршення.

Аналітики вважають, що стратегія ОПЕК+, ініційована Саудівською Аравією, очевидно суперечить інтересам Росії, яка пропонувала тимчасову паузу в зростанні видобутку. Однак у рамках нового курсу картель навмисно насичує ринок, щоб обвалити ціни й витіснити конкурентів. У цій боротьбі за ринок Кремль опиняється у все гіршому фінансовому положенні, особливо з урахуванням санкцій і потреб війни проти України.

"Вони, звісно, не можуть відновити ціни на нафту, тому що Росія є учасником світового ринку. Вони просто будуть змушені продавати нафту за тією ціною, яка сформується на світовому ринку. І ця ціна зараз по станом на зараз, звісно, не задовольняє Російську Федерацію, щодоби країна не доотримує близько 50, а то і більше, мільйонів доларів", – зауважив інженер нафти і газу Андрій Закревський.

Серед цих гравців Україна виглядає, на перший погляд, лише споживачем, який залежить від цін та рівня видобутку палива. "Телеграф" розібрався, скільки в України своєї нафти, хто її видобуває, на що вистачає цього ресурсу, і чому навколо цієї сфери постійно виникають скандали.

В яких регіонах зосереджені найбільші обсяги

Попри наявні запаси, наша держава залишається імпортозалежною щодо нафти. Проте Україна має власні нафтові ресурси та інфраструктуру, які дозволяють певною мірою компенсувати вплив зовнішніх цінових коливань. Згідно з даними порталу видобувної галузі, станом на 2021 рік балансові запаси нафти в Україні становили 78,5 млн тонн.

Найбільші обсяги зосереджені в Полтавській, Івано-Франківській і Сумській областях — по 14–15 млн тонн у кожній. Водночас видобуток у цих регіонах дуже нерівномірний: найбільше нафти добувають у Сумській області (690 тис. тонн), далі йдуть Івано-Франківська (370 тис.) і Чернігівська (250 тис.). Це свідчить про те, що наявність запасів не завжди означає інтенсивний видобуток — усе залежить від технічного освоєння та інвестицій.

Нафтова географія України поділяється на три регіони: Східний, Західний і Південний. Основна частка як запасів, так і видобутку припадає на Східний регіон — понад 50% усіх підтверджених запасів. У розрізі родовищ найбільшим вважається Глинсько-Розбишівське (Полтавська обл., 12 млн тонн запасів), за ним ідуть Бугруватівське та Лопушнянське (Сумщина). Водночас більшість українських родовищ класифікуються як дрібні або дуже дрібні, а єдине середнє — саме Глинсько-Розбишівське. Це ускладнює індустріальний видобуток і вимагає точкових, більш затратних рішень. Ще одна проблема — деградація старих свердловин і недостатні темпи геологорозвідки. Наприклад, у 2020 році приріст балансових запасів становив лише 141 тис. тонн, хоча в окремі роки (як-от у 2019-му) він перевищував 750 тис. тонн.

Хто видобуває нафту в Україні

Монополістом українського нафтовидобутку є компанія "Укрнафта", яка контролює понад 85% усього видобутку. У 2021 році компанія видобула 1,43 млн тонн нафти з 1,63 млн по країні. Укргазвидобування (в структурі НАК "Нафтогаз України") видобуло 64 тис. тонн. Приватні компанії — такі як "Укркапойл", "Каштан Петролеум", "Карлтон Трейдінг Україна" — мають незначну частку, часто менше 1%. Така концентрація видобутку в одних руках створює ризики у випадку адміністративних або санкційних ускладнень, а також потребує чіткої державної стратегії щодо відкриття доступу для незалежних гравців.

Нафтотранспортна інфраструктура України дає змогу як постачати нафту до власних НПЗ, так і забезпечувати транзит. Мережа з 19 магістральних нафтопроводів довжиною понад 3,5 тис. км перебуває в управлінні АТ "Укртранснафта", дочірньої структури "Нафтогазу". На вході система здатна приймати до 114 млн т нафти на рік, на виході — 56,3 млн т. Потужності зберігання сягають понад мільйона кубометрів. Водночас основні НПЗ або зруйновані, або не функціонують повноцінно, що обмежує внутрішню переробку. Обсяг транспортування нафти за 2020 рік становив 15,8 млн тонн, з яких лише близько 2 млн було направлено на внутрішні заводи.

Власного видобутку Україні не вистачає для задоволення внутрішнього попиту, тому доводиться імпортувати сировину. У 2020 році імпорт становив понад 1,2 млн тонн, основні постачальники — Азербайджан, США, Лівія.

Інженер нафти та газу Андрій Закревський у коментарі "Телеграфу" підтвердив, що нинішні обсяги видобутку менші, ніж до початку повномасштабної війни. За його словами, цьому сприяло зменшення фінансування, пошкодження інфраструктури внаслідок російських обстрілів і воєнні обмеження. Через це очікувані обсяги видобутку в 2025 році навряд чи будуть досягнуті.

Щодо нафти, зауважує Закревський, ситуація ще складніша: "Нафти нам не вистачить за будь-яких умов. Україна не має достатньо сировини, щоб забезпечити себе нафтопродуктами. Крім того, всі НПЗ неодноразово зазнавали ударів. Кременчуцький НПЗ був атакований десятки разів. Переробку нафти до завершення війни централізувати в Україні практично неможливо". Зараз, за словами експерта, близько 85% нафтопродуктів імпортується, а решта виробляється на мінізаводах із обмеженою потужністю.

Угода про корисні копалини зі США

Окремим важливим фактором, який впливатиме на майбутнє української нафтогалузі, є нова сировинна угода між Україною та США, що передбачає створення спеціального Фонду для залучення інвестицій у видобувний сектор. Згідно з текстом угоди, уряд України зобов’язується вносити до Фонду 50% усіх доходів від майбутньої монетизації природно-ресурсних активів, що перебувають у власності держави. До таких активів прямо віднесено нафту, природний газ, вуглеводні, родовища корисних копалин та пов’язану інфраструктуру, зокрема LNG-термінали і порти. Таким чином, нафтова галузь офіційно включена в цю домовленість і стане одним із джерел наповнення Фонду.

Метою цієї угоди є не лише акумуляція доходів від ресурсів, а й стимулювання розвитку, видобування, обробки та інфраструктурного освоєння українських надр. Залучені кошти мають реінвестуватись у відновлення країни, зокрема через підтримку держпідприємств і модернізацію галузі.

Скандали, пов’язані зі сферою

Окрема увага до української нафтогалузі з боку інвесторів та міжнародних партнерів викликана не лише ресурсним потенціалом країни, а й гучними скандалами, що останнім часом супроводжують галузь. Один із найбільш резонансних – конфлікт навколо компанії "Укрнафтобуріння". За даними видання Forbes, українська влада без участі акціонерів націоналізувала активи компанії, змінила керівництво, провела корпоративні збори і розподілила понад 20 мільйонів доларів як дивіденди до бюджету. Йдеться про одну з найбільших приватних компаній у секторі, що розробляла Сахалінське газоконденсатне родовище. Акціонери подали позови до судів на понад 1 мільярд доларів, попереджаючи, що такі дії уряду підривають довіру інвесторів і загрожують відновленню країни після війни.

Ще один скандал пов'язаний із правоохоронним розслідуванням, у результаті якого було оголошено в розшук колишнього голову правління одного з найбільших нафтопереробних концернів України. За даними Нацполіції, організована група укладала фіктивні договори на постачання нафтопродуктів, не сплачуючи за них, і легалізовувала кошти через рахунки в іноземних банках. Сума збитків — 5,8 мільярда гривень. Учасникам схеми висунули підозри в заволодінні майном в особливо великих розмірах.

Не менш серйозне політичне тло супроводжує й державну "Укрнафту". Як повідомляв Telegram-канал "Інсайдер.Україна", НАБУ задокументувало переговори між ексзаступником голови ОП Ростиславом Шурмою та Олександром Камишіним про контроль над фінансовими потоками "Укрнафти". Підслухана розмова свідчить про наміри передати ці потоки братові Шурми, підконтрольному вже Камишіну. Після переданих дипломатичними каналами записів, політичні перестановки в ОП були заблоковані.

Нагадаємо, раніше ми писали, що українські удари по російських нафтопереробних заводах і нафтобазах є частиною цілеспрямованої стратегії — ці об'єкти входять до пріоритетного списку цілей. Після кожної атаки проводиться оцінка результатів, і в разі недостатнього ефекту — удар повторюється. Про це в інтерв’ю виданню "Телеграф" розповів відставний генерал-майор армії Великої Британії Чіп Чепмен. За його словами, удари по енергетичній інфраструктурі мають на меті знизити здатність Росії підтримувати воєнні дії.