Кухня евроинтеграции. Рассказываем о неочевидных проблемах в переговорах о вступлении в ЕС

Менше трьох тижнів лишилося до завершення червня – а отже, і до психологічного "проміжного дедлайну" у вступних переговорах України є ЄС.

Адже заяви про те, що у першому півріччі 2025 року Київ неодмінно відкриє переговори за першими кластерами, лунали неодноразово, ще від минулого року.

Та з наближенням "дати Х" дедалі очевидніше, що цей дедлайн буде зірваний через Угорщину.

Орбан не планує відмовлятися від вето на будь-які рішення, що стосуються руху України до вступу.

Це стало для нього питанням політичного виживання, "Євро.

Правда" детально розповідала про це.

Усвідомили це і в ЄС, тому Єврокомісія та окремі держави-члени працюють над тим, щоб за потреби розпочати "паралельний трек переговорів" з Україною – з урізаними наслідками, але в обхід угорського вето.

Ми детально пояснювали це у статті "План Б" для вступу України в ЄС".

Та річ у тім, що виклики для переговорів цим не обмежуються.

"Європейська правда" мала можливість прослідкувати за непублічною дискусією з цього приводу, що відбулася у київському "Єврохабі".

Тут зібралися представники уряду, парламенту, кількох судових інституцій, антикорупційних відомств тощо, щоб у режимі Chatham House, тобто відверто і не під запис, обговорити стан справ навколо кластера "Основи" (або "Засадничі питання") – ключового переговорного блоку, прогрес за яким буде визначальним для всіх інших частин вступних переговорів.

Дискусія, втім, вийшла за межі "Основ" і підсвітила проблему недовіри, яка, схоже, є однією з визначальних під час переговорного процесу.

Правда" починає серію публікацій "Кухня євроінтеграції" за підсумками таких закритих зустрічей, які проходитимуть у найближчі місяці.

Не тільки Угорщина.

Можна вдавати, що не помічаєш слона у кімнаті.

Правда, коли роль цього слона відіграє Віктор Орбан, який публічно ставить за мету зрив євроінтеграції України, то ігнорувати це стає складніше.

Утім, схоже, що до угорської проблеми в Україні звикли – вона не увійшла до ключових тем обговорень.

Навпаки, учасники сходилися на тому, що рано чи пізно угорці поступляться.

Лише неясно, як саме і коли.

"Я сподіваюся, що всі разом 26 членів ЄС (тобто усі, крім Угорщини.

– ЄП) зможуть переконати того одного, що лишається", – поділився з іншими урядовець, що брав участь у дискусії.

Тут і далі "Євро.

Правда" цитує учасників обговорення без ідентифікації, адже дискусія була закритою і це дозволило її учасникам говорити відверто.

Винятком є лише народні депутати, з якими редакція погодила їхнє відкрите цитування.

Але чи поділиться Євросоюз з питання вступу України за принципом "Орбан проти всіх інших"? На це питання відповіді немає.

"Зараз це Угорщина.

Хто буде наступний (створювати проблеми на шляху України) – ми не знаємо", – ось одна з думок з цього приводу, що пролунала від представниці експертної спільноти.

Інше політичне питання, з якого немає згоди між учасниками – це терміни, за які Київ розраховує виконати всі умови ЄС.

Принаймні з кластера "Основи", оскільки зараз йдеться про нього.

В уряді наполягають, що цю роботу можна виконати до 2028 року.

"2,5 роки – це дуже амбітний таймлайн", – відповів на це один з експертів.

Імовірно, ключова підстава для оптимізму посадовців – те, що наразі ЄС готовий до гнучкості у переговорах з Україною.

Навіть у формулюванні вимог до Києва.

"Бувають ситуації, коли ми пояснюємо стороні ЄС, що той чи інший законопроєкт не може отримати належної підтримки у парламенті – і у відповідь отримуємо з їхнього боку певні поступки", – поділився досвідом Вадим Галайчук, перший заступник голови комітету з питань євроінтеграції (фракція "Слуга народу").

Але річ у тому, що це можливо, лише коли парламент має переконливі аргументи на користь зміни вимог – а вони є не завжди.

І не обов’язково йдеться про корупційні чи подібні мотиви проблем.

Часом причиною є нерозуміння вимог ЄС.

Парламент хоче бути у процесі.

"Кухня євроінтеграції" стала майданчиком для непростої дискусії між парламентарями, іншими посадовцями та експертами.

У тому числі про довіру до євроінтеграційних рішень.

Вадим Галайчук визнав, що проблема є, і що вона очевидна.

"Ще рік тому практично ніхто з парламентських політичних сил не виступав публічно проти якогось законопроєкту, якщо той був "з прапорцем" (прим.

ЄП: тобто позначений як євроінтеграційний).

Зараз це табу вже зняте.

Тепер ми чуємо критику (від депутатів на адресу таких проєктів.

– ЄП), у тому числі пряму і суто політичну", – розповів він.

Зазначимо, що на зустрічі були присутні не лише фахівці-"євроінтегратори".

Наприклад, колега Галайчука по фракції Сергій Демченко (член комітету з питань правової політики).

Він взявся пояснити, чому в парламенті часом немає голосів за "європейські" закони.

А ще – підтвердив, що тепер наявність висновку про те, що певний закон потрібен для руху в ЄС, не гарантує його схвалення.

"Спротив законопроєктам у парламенті у більшості випадків пов'язаний із тим, що проєкт недосконалий.

Навіщо ухвалювати такий закон, який не вирішує проблему, а дозволить хіба що прозвітувати перед партнерами про те, що ми поставили галочку?" – пояснив народний депутат.

А щоби підтвердити, що його аргументи мають ґрунт, Демченко навів приклад – ухвалений на початку 2024 року закон про лобізм.

Ця історія справді дозволяє говорити про те, що вимоги ЄС часом викликають сумнів.

Вимога Брюсселя щодо ухвалення цього закону з’явилася під час виконання Україною вимог статусу кандидата, причому її додали у процесі виконання.

Тоді ініціатива ЄС викликала обґрунтовану критику українських експертів.

Багато хто наголошував, що у самому ЄС лобізм також унормований далеко не всюди, а в Україні у період законодавчої трансформації перед вступом до ЄС, коли є потреба у суспільній адвокації величезної кількості законів – ця норма не може працювати так, як задумали у Брюсселі.

Утім, сторона ЄС виявилася непохитною.

І при цьому не пояснювала логіку своєї вимоги.

У підсумку парламент цей закон ухвалив, щоб не ставати перепоною для руху України до Євросоюзу – але довіри до процесу це не додало.

І це лише один з прикладів.

Тепер брак довіри стає реальною проблемою, визнають депутати.

Та й в уряді кажуть, що просування "єврозаконів" стає дедалі проблемнішим.

"У нас є проблеми з ухваленням законів навіть у рамках Ukraine Plan (план, від виконання пунктів якого залежить фінансування)", – визнала у дискусії представниця урядової команди.

Ще одна проблема, яка також підриває довіру – брак комунікації.

"Дуже часто на обговоренні якогось законопроєкту ми чуємо питання: "а чому ми це маємо ухвалити?", і відповідь – "бо ми погодили з нашими партнерами", – поділився Вадим Галайчук.

Без додаткової аргументації ці пояснення не звучать переконливо для депутатів.

Щоб залучити депутатів до процесу і до розуміння, звідки беруться вимоги, уряд пішов на дуже нестандартний крок.

Вже є рішення включити профільних представників ВР до переговорних груп у майбутніх вступних переговорах.

"Здається, це вперше в історії розширення ЄС, і це добре.

Але і цього недостатньо", – каже Галайчук.

А зважаючи на обсяг законів, які парламент має ухвалити дорогою до вступу, а також на те, що статус "євроінтеграційного" проєкту далеко не гарантує успішного ухвалення – це може стати одним з ключових викликів з виконання тих вимог дорожніх карт, які Україна узгодила з ЄС у рамках кластера "Основи".

Чи є гнучкими вимоги ЄС?.

Відповідь на це питання – це ще один виклик, який чекає на Україну.

І це стало темою найбільших розбіжностей між учасниками зустрічі.

Точніше, той факт, що певна гнучкість є, не викликає сумнівів.

Особливо коли йдеться про кластер "Основи", що включає питання стандартів демократії, верховенства права тощо.

У цих сферах у ЄС є дуже невелика кількість "твердих" та однозначних регулювань, які можна перенести в українське законодавство, нагадали на дискусії урядовці.

Більшість вимог ЄС – це дотримання принципів, повага до цінностей тощо.

Через це кластер "Основи" дає найбільшу гнучкість – і для Києва у виконанні, і для Брюсселя у їх оцінюванні.

Але у який бік працює ця гнучкість? Чи потрібно посилювати амбітність реформ, чи навпаки? Чи прийме ЄС "недовиконані" задачі? І яка стратегія краща для України, зважаючи, що реформи, врешті-решт, потрібні нам самим?.

Ось ці запитання викликають найбільші суперечки і абсолютно полярні позиції.

Бо єдиної правильної відповіді на них часто не існує.

"ЄС не каже, як саме імплементувати директиви, де все орієнтовано на традиції.

Тим більше – зважаючи, що навіть держави-члени ЄС мають проблеми з виконанням таких директив", – наводив приклад зі своєї сфери один з експертів.

Така ситуація у кластері "Основи" є зовсім не винятковою.

Цю гнучкість відчувають і у парламенті.

Наприклад – вимагаючи послаблення вимог, які стоять перед Україною.

Зокрема, тих, що вже записані у дорожніх картах, які ухвалив український уряд за узгодженням з Єврокомісією.

Сергій Демченко, наприклад, вважає, що вимоги цих карт мають бути пом'якшені.

"Дорожня карта – це рух до європейської інтеграції.

Я, як депутат, мушу робити те, що в інтересах країни.

А в інтересах країни – виконання зобов'язань за дорожніми картами, – пояснює депутат.

– Тож державницький інтерес – не закладати у дорожні карти такі зобов'язання, які буде складно виконати.

Краще потім виконати щось додаткове".

Водночас низка інших гравців – навпаки, виступили за посилення вимог до України.

І це не нова позиція від організацій громадянського суспільства, які опікуються адвокацією реформ ("Євро.

Правда" вже публікувала такі вимоги).

Та й на закритій дискусії на "кухні євроінтеграції" звучали подібні речі.

У тому числі від представників органів влади.

Наприклад, антикорупційники жалілися, що уряд не включив до дорожньої карти низку пунктів, на яких вони наполягали – як-от щодо спрощення порядку притягнення депутатів до відповідальності за корупцію (за чинним законодавством, почати розслідування щодо народного депутата може тільки генпрокурор, який є політичним призначенцем – і це створює для провладних депутатів квазінедоторканність, натомість спрощує переслідування лише нелояльних або опозиційних парламентарів).

Як діяти у ситуації, коли вимоги різних гравців протилежні?.

В уряді вважають, що компроміс вже знайдений.

Задоволені, втім, лишилися не всі – тож заклики до посилення і до послаблення вимог продовжують лунати (причому одночасно).

А досвід дозволяє припустити, що Україна навіть за "компромісної" дорожньої карти буде затягувати виконання окремих індикаторів.

На цьому тлі цікаво прозвучала пропозиція одного з учасників дискусії, дотичного до судової реформи.

Він запропонував запровадити механізм аналізу викликів і проблем, "щоби наперед бачити ситуацію, коли ми не встигаємо, і не приходити до європейських колег в останній день із проханням переносити терміни виконання за якимсь пунктом".

Втім, неясно, чи буде ЄС готовий до механізмів додаткової гнучкості.

І також є питання, як її запровадити без небезпеки зловживань з боку несумлінних державних гравців.

Бо останні дедалі більше стають проблемою.

"Ми все частіше бачимо атаку на антикорупційні інструменти, спроби звузити або обмежити незалежність", – зізнався інший представник органу влади, що брав участь у діалозі.

Вважати, що європейці не бачать цих спроб – щонайменше наївно.

Спроби використати "гнучкість" для уникнення реформ – більш ніж очевидні для партнерів навіть зараз, коли через особливий стан в Україні вони стримані у критиці.

А розуміння цього є фундаментом для того, щоб досягти успіху на шляху до членства в ЄС.

Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,.

редактори "Європейської правди".

Стаття підготовлена за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом".

Публікація представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження".