Давление на Трампа и "адское наказание" России: как украинцы могут изменить политику США

Для українців США – це передусім американський президент, від якого напряму залежить чимало рішень, які стосуються України.

І хоча в реальності американська система влади набагато складніша, президент дійсно є основним гравцем.

А після вступу на посаду Дональда Трампа система додатково змістилася у бік Білого дому та президентських рішень.

Це стало викликом не лише для офіційного Києва.

Українці та проукраїнські американці, які просувають наші інтереси всередині США, визнають, що не очікували аж такого розвитку подій.

"Того, що відбувається зараз, ми не чекали.

Ми були занадто оптимістичні.

Напрямок, яким Трамп хоче рухатися, був зрозумілий, але неможливо було уявити, наприклад, що дійде до ліквідації USAID", – каже Микола Мурський, американець українського походження, що очолює напрямок адвокації в організації Razom for Ukraine.

Ми зустрілися у Києві і поспілкувалися про те, як можливо подолати нинішні проблеми.

А ще – про законопроєкт Ліндсі Грема у Сенаті, який може перевести тиск на Росію на принципово новий рівень.

Пропонуємо до перегляду відео розмови з ним.

@video=//www

А для тих, хто віддає перевагу читанню, "Євро.

Правда" підготувала також текстовий виклад тез Миколи Мурського, написаний від першої особи.

Про "суперсанкції" для Росії і шанси на їхнє схвалення.

У Сенаті ситуація, коли якийсь законопроєкт отримує 84 співавтори – це величезна рідкість.

Такого у США ніколи не буває! Це настільки сильний сигнал, що Білий дім не може його не почути: фактично, Сенат об'єднався, щоби сказати президенту Трампу, що саме Росія є агресором.

Цей законопроєкт передбачає 4 "тригери", після спрацювання будь-якого з них президент може запроваджує санкції:.

відмова Росії вести переговори про мирну угоду з Україною;.

порушення укладеної мирної угоди;.

нове вторгнення в Україну;.

повалення чи спроба повалити владу в Україні.

Але чи запрацює це на практиці?.

На нинішньому етапі може йтися про відмову Росії сісти за переговорний стіл з Україною.

Але процедура не передбачає автоматизму санкцій: вона вимагає, щоб у цьому разі президент США дав офіційний висновок про відмову Росії від переговорів.

Але ж росіяни будуть говорити, що вони "не відмовляються", що від них Мединський їздить у Стамбул...

Тому я не вірю, що навіть у разі, якщо закон ухвалять і президент його підпише, ці санкції запрацюють ближчим часом.

Бо президент Трамп не дасть такого висновку ні зараз, ні за місяць, та й загалом, можливо, цього року.

Чи може цей закон працювати як "гарантії безпеки" після мирної угоди?.

Адже він передбачає санкції за порушення угоди і за нове вторгнення.

Я вважаю, що сам собою цей закон не може бути гарантією, бо у підсумку рішення залежить від президента і дає йому 15 днів на роздуми.

Натомість гарантії мали би давати негайний ефект і бути автоматичними.

Однак він дійсно може допомогти гарантувати безпеку після завершення війни.

Шанси на ухвалення цього закону непогані.

Той факт, що 84 сенатори його підписали – це вже надзвичайно.

А його ухвалення було би добрим сигналом для українського суспільства, що Україна має підтримку в Конгресі.

Наразі я оцінюю його шанси на ухвалення у 50-60%.

Але питання у тому, в якій редакції його схвалять.

Адміністрація Трампа зараз тисне на сенатора Грема, головного автора цього проєкту, щоб усі згадки про те, що президент "має" накласти певні санкції у разі настання умов – змінили на те, що президент "може" їх накласти, тобто має право це зробити або ні.

Якщо сенатор Грем та інші співавтори погодяться на цю заміну – то закон точно буде схвалений, але у його схваленні тоді буде не дуже багато змісту.

Тож зараз ми намагаємося переконати сенаторів не робити цієї зміни.

Про ставлення американців до України.

Один з пріоритетів у нашій організації Razom for Ukraine – це робота з пересічними американцями, щоб в американському суспільстві було більше підтримки України.

Для цього ми подорожуємо Америкою, говоримо з людьми з різних громад, працюємо з релігійними спільнотами, з торговими палатами.

Так, ми теж бачимо все що робить і говорить Трамп.

Але коли наша команда говорить з його виборцями у південних штатах, то перше речення, яке ми від них чуємо – це "я молюся за український народ".

Коли люди чують, що ми приїхали від організації Razom і що ми допомагаємо Україні, то вони одразу кажуть "Oh my gosh! Ми молимось за вас, молимося за Україну".

Вони розуміють, що українці є жертвою російської агресії, і самі нам про це кажуть.

Вони справді турбуються долею України.

Інша річ, що вирішення "війни в Україні" – як вони це називають – вони часом бачать інакше, ніж ми.

Опитування між тим підтверджують: більшість американців хочуть, щоб Америка робила більше для підтримки України.

62% виборців США вважають, що адміністрація Трампа має постачати зброю Україні і посилювати санкції проти Росії.

Серед республіканців це теж більшість – 59%.

Між політикою Трампа щодо українців і думкою його виборців є постійна розбіжність.

Але річ у тім, що для американців зовнішня політика не є ключовою.

Якщо спитати американців, від чого залежить їхнє ставлення до президента, уряду США чи Конгресу, то у відповідь скажуть про проблему міграції, про економіку, соціальну політику, ідеологічні питання, права ЛГБТ, мінімальну зарплату тощо.

А міжнародні питання, як-от Ізраїль, Україну чи Китай, якщо і згадають – то десь в кінці, після всіх перелічених.

Це – суть проблеми, яку ми намагаємося подолати.

Виборці Трампа, та й загалом американська публіка, підтримують Україну – але Трамп не бачить важливості цієї позиції, не зважає на неї.

Крім того, хоча антиукраїнські думки у меншості – але вони значно голосніші й помітніші.

Наприклад, про заяви тих сенаторів, які виступають проти України, ми чуємо щодня.

Але про тих сенаторів, у тому числі республіканців, які підтримують Україну – ми рідко чуємо.

Хоча вони є – наприклад, надзвичайно впливовий сенатор Вікер, голова комітету з питань оборони, після чергової скандальної заяви Трампа щодо України публічно відповів, що Путіну місце у Гаазі і що він не згідний з президентом Трампом.

Зрештою, законопроєкт про санкції, що зібрав 84 підписи сенаторів, свідчить, що готовність висловлюватися за Україну є.

Про те, як можливо змінити політику США.

Підтримка України є.

Коли я ходжу по Вашингтону, я всюди на будинках бачу українські прапори – хоча українців там небагато, і це точно не українці.

Але цього недостатньо.

Якщо ми хочемо змінити політику адміністрації Трампа, то потрібно набагато активніше вести адвокаційну роботу.

Ви питаєте, мовляв, де мітинги на підтримку України? Насправді й такі мітинги теж бувають.

Але головне питання в іншому: у США такі мітинги не є ефективними.

Вони не допомагають змінити позицію політиків.

В Україні, якщо тобі щось не подобається у діях влади, то йти на мітинги – це є першочергова дія, найбільш ефективний спосіб виявити народну думку.

А у нас у США це – найостанніший спосіб, найменш ефективний.

Менше ефективності буде лише у разі, якщо взагалі нічого не робити.

Так вже склалося, що в США дещо працює інакше, ніж у решті світу.

Ми трохи дивні.

Натомість у нас найефективніше – це йти на ефір місцевих, локальних каналів, або писати статті у місцевих газетах.

Тому якщо ви живете у США і маєте вільну годину – напишіть у локальну газету статтю про Україну.

Друге за ефективністю – це особисті зустрічі з конгресменом, сенаторами, обраними від вашого округу, на які ви можете прийти разом з іншими українцями.

А якщо ви не вмієте організувати таку зустріч – ми у Razom for Ukraine вам допоможемо.

І третє – найпростіше, але також дуже ефективніше – це дзвінки у приймальню конгресмена.

І якщо ви живете в Україні, але маєте родича або сусіда, який виїхав до США, але не дзвонить своєму конгресменові кожного тижня – то маєте цьому родичу подзвонити і насварити за це.

Бо ситуація наскільки складна, що неприпустимо просто сидіти і дивитися новини.

Ми не можемо собі це дозволити.

Треба діяти.

Тож кожен, хто має знайомого в Америці – благайте їх щотижня дзвонити конгресменові і двом сенаторам від їхнього округу та вимагати від них більше підтримки України.

Це в Україні варіант "подзвонити моєму депутату" не дуже працює.

А у США це є надзвичайно ефективним.

Бо конгресмен кожної п'ятниці отримує опис: хто дзвонив у їхню приймальню і чого вимагали.

Помічники це фіксують; перевіряють, чи живе людина у цьому виборчому окрузі; і описують вимоги цього виборця.

Так само конгресмени і сенатори щодня отримують звіт, що пишуть про них і про політику загалом у локальних ЗМІ у їхньому виборчому окрузі, тому це – найшвидший та найефективніший спосіб на них вплинути.

А про те, які були в окрузі мітинги, сенатор або конгресмен подібних звітів не отримують і не звертають на це уваги.

Хіба якщо мітинг буде перед їхнім офісом – тоді так, це стає ефективним.

Про пріоритетні завдання у тиску на Трампа.

Насправді основні пріоритети не змінилися від часів Байдена, але завдання ускладнилося.

Україні і далі передусім потрібна зброя.

Громадська думка на нашому боці: я вже казав, що 59% республіканців хочуть, щоб Америка продовжувала надавати зброю Україні.

Тому в Сенаті вже навіть є дискусії про те, щоб зареєструвати новий законопроєкт, з коштами на нову допомогу.

Але зараз основний пріоритет – отримати ту зброю, яка вже схвалена Конгресом у квітні 2004 року.

Там залишилося 3,8 мільярда доларів, і адміністрація Трампа ще не підтвердила готовність надіслати ЗСУ зброю на цю суму.

Його рішення щодо виділення цієї зброї – наш основний пріоритет зараз.

Інший пріоритет – потреба змінити думку Трампа щодо України у НАТО.

Це складно, але я не вірю, що це неможливо.

У цьому питанні з нашого боку, я вважаю, були помилки раніше: те, що останні три роки ми замало говорили про стратегічні питання.

Ми концентрувалися на зброї; пояснювали, скільки нам потрібно, скільки снарядів та які збройні системи мають бути розблоковані.

І про це було дійсно потрібно говорити.

Але за поточними питаннями не лишилося простору для пояснень, що Росія хоче стерти Україну з лиця землі.

Закриваючи тактичні потреби, ми не говорили із США про Голодомор.

Не говорили про Емський указ і Валуєвський циркуляр, які забороняли українську мову.

Не говорили про путінський маніфест 2021 року, який пропонував стерти будь-які ідеї української державності.

Ми не пояснювали російський імперський менталітет.

І я думаю, що це була помилка з нашого боку.

Тому зараз, просуваючи тактичні питання – треба не забувати і про стратегічне.

Адже Росія весь час займалася цією стратегією, тобто довгостроковими питаннями.

Понад три роки вони просували наратив, що вони "мусили напасти, бо можливе членство України в НАТО є для них великою загрозою".

Це речення знає кожен американець, тут російська пропаганда спрацювала ефективно.

Тож ми мусимо зайнятися контрпропагандою і пояснювати, що насправді Росія хоче робити з Україною.

Чи вийде досягти у цьому успіху, доки Трамп є президентом, тобто у наступні 3,5 роки? Вважаю, що це можливо.

Хоч і непросто.

Спілкувався Сергій Сидоренко,.

відео Ігоря Ісхакова,.

"Європейська правда".