Формально винні — фактично вільні: як Кауфман і Борухович відкупились від вироку

Впливові бізнесмени Борис Кауфман та Алекс Борухович (раніше — Олександр Грановський) разом із п’ятьма іншими обвинуваченими були визнані винними у створенні злочинної організації, заволодінні майном одеської громади та маніпуляціях із комунальними активами. Але замість тюрми — отримали умовні строки. Все вирішила угода про визнання винуватості.

Згідно з нею, засуджені пообіцяли виплатити понад мільярд гривень компенсацій, включаючи грошові кошти, повернення аеропорту «Одеса» в комунальну власність, сотні об’єктів нерухомості, а також багатомільйонні штрафи, частина з яких уже перерахована на рахунки Збройних сил України. Формально — це тріумф антикорупційної системи: збитки відшкодовано, активи повернуто, вирок винесено. Але по суті — гучна амністія. Жоден із фігурантів не відбуде навіть дня ув’язнення.

Фігуранти справи — не випадкові люди. Борис Кауфман уже понад десять років вважається одним із найбільш впливових бізнесменів Одеси. Його бізнес-імперія охоплює готелі, медіа, алкогольний і тютюновий ринок, а також інфраструктурні проєкти. Алекс Борухович, відомий раніше як Олександр Грановський, був народним депутатом України IV скликання від СДПУ(о), а також діловим партнером Кауфмана в компанії Vertex United. Разом вони володіли активами в готельному бізнесі, алкогольному виробництві (компанія «Оверлайн»), медіа (журнал «Фокус», телеканал «РИАК») та мали інтереси в одеському аеропорту. У 2014 році їхня компанія «Спецремстрой» отримала державний підряд на 1,7 млрд грн для реконструкції злітно-посадкової смуги.

У 2010-х роках Борухович також намагався вести бізнес в Ізраїлі, зокрема брати участь у викупі холдингу IDB, але був звинувачений місцевими органами у спробах тиску на суд, махінаціях з цінними паперами та дачі хабарів. У 2019 році Ізраїль оголосив його в міжнародний розшук через підозру у шахрайстві на суму понад 60 мільйонів доларів.

Разом із Кауфманом Борухович формував потужну бізнес-групу з центром в Одесі, яка мала значний вплив на муніципальну політику, рішення міськради та розподіл ресурсів. Саме тому справа проти них із самого початку сприймалась як тест на здатність держави боротися з системною корупцією, пов’язаною не лише з чиновниками, а й з олігархами регіонального рівня.

Справу розслідували Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура — інституції, створені за безпосередньої участі західних партнерів. І САП, і ВАКС позиціонувалися як бастіони незалежного правосуддя: добір кадрів проводився за конкурсами за участі міжнародних експертів, а інфраструктура та аналітична підтримка фінансувались донорами — США, ЄС, МВФ. Ця справа мала стати показовою. Вона мала довести: в Україні більше не існує касти недоторканних.

За версією слідства, до складу злочинної організації входили також колишні керівники міста: ексмер Одеси Олексій Костусєв, його заступник Михайло Кучук, а також афілійовані бізнесмени та юристи. Протягом кількох років ця структура контролювала рішення Одеської міської ради, організовувала розподіл землі, майна, тендерів і каналізувала фінансові потоки. Кульмінацією стала оборудка 2011 року, коли частка в майновому комплексі міжнародного аеропорту «Одеса» була передана приватній структурі підконтрольній Кауфману. Стратегічний об’єкт, від якого залежить логістика регіону, опинився в руках групи, яку тепер офіційно названо злочинною.

Коли розслідування наблизилось до завершення, прокурори САП звернули увагу на строки. У випадку аеропорту — 2026 рік мав стати межею. Якщо не буде вироку — справа розвалиться через процесуальні обмеження. Саме це стало формальною підставою для угоди. Засуджені визнали провину, надали викривальні покази (переважно на себе самих), зобов’язалися відшкодувати збитки — і отримали покарання у вигляді позбавлення волі на 7–8 років. Але умовно, без ув’язнення.

Сума відшкодувань справді вражає: понад 1 млрд гривень, включаючи штрафи, повернення частки в аеропорту, передання у комунальну власність 2488 одиниць майна, конфіскацію елітної нерухомості та десятки мільйонів гривень на рахунок ЗСУ. Борис Кауфман отримав найбільший в історії України штраф — 204 мільйони гривень. Алекс Борухович — 102 мільйони. Але при цьому вони залишилися на свободі, зберегли частину своїх активів і не втратили ані громадянських прав, ані права обіймати посади.

Це — не просто вирок. Це модель. Вперше така масштабна справа завершилась компромісом, який залишає відчуття справедливості — лише в бухгалтерському сенсі. Якщо раніше правосуддя мало карати, то тепер воно балансує як біржа: хто скільки сплатив — той стільки й отримав свободи. ВАКС став не вироком для фігурантів, а інструментом для врегулювання ризиків. Це вже не суд у класичному сенсі, а скоріше — механізм антикризового врегулювання репутаційних і правових збитків.

І хоча в офіційних звітах міжнародним партнерам буде зазначено: “справу завершено, збитки відшкодовано”, — у публічному просторі залишиться інше враження. Бо справедливість — це не лише повернення майна. Це ще й відповідальність. А її, як показала ця історія, в Україні можна уникнути. Якщо у тебе достатньо грошей — і правильні юристи.