Як судили поштаря з Миколаєва, який за відмову спілкуватися погрожував жінкам навести на них ракети рашистів

Поштара із Миколаєва Дмитра Т. визнали винним у державній зраді та призначили йому 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Прокуратура також обвинувачувала його в пособництві у воєнному злочині, однак суд визнав ці дії недоведеними. Журналістка МІПЛ відвідала дебати у справі, проаналізувала вирок спільно з експертом із Міжнародного гуманітарного права та розповідає, чому суд відкинув один епізод обвинувачення, але залишив максимальне покарання.

“Розслабилися, нанесіть по ним удар”

У просторій залі Центрального райсуду Миколаєва 21 травня зібралися прокурор і двоє адвокатів. Конвой завів невисокого худорлявого Дмитра до прозорої камери. На вигляд йому ледь за 40. Після короткого обміну репліками з адвокатами він мовчки сідає на лаву.

Раніше у місцевому університеті він налаштовував ксерокси. Згодом працював листоношею, продавав товари онлайн. Дмитро не одружений і не має дітей.

На засідання прийшли його батьки й родичка. Поки чекають суддів, намагаюся з ними поговорити. Втім на моє питання про причину звинувачень відповідати не хочуть. Тож запитую Дмитра, що він може сказати наприкінці процесу. На попередньому засіданні чоловік доводив свою невинуватість.

— Я не хочу нічого коментувати, — тихо каже він і просить не публікувати його прізвище та фото.

Тим часом до зали приходить колегія суддів: Сергій Медюк, Наталія Черенкова та Олександр Чулуп. Головуючий суддя Медюк повідомляє, що починаються судові дебати та надає слово Андрію Вишинському, прокурору Миколаївської обласної прокуратури.

Той підіймається з місця й оголошує матеріали справи.

— Дмитро Анатолійович, очевидно, не сприймав державну владу України, сповідував проросійські ідеї та мав симпатії до Російської Федерації і її спецслужб. Говорив про це під час спілкування у месенджерах із іншими людьми, — почав прокурор.

Раніше МІПЛ писала про допит свідків — жінок, до яких Дмитро залицявся у соцмережах і писав їм проросійські повідомлення.

За словами прокурора, у лютому 2023 року Дмитро переписувався у Telegram із чоловіком та жінкою, які були підписані як “За сво+ Дмитрий” та “Аліна”. Чоловік мав російський номер. Вони просили його повідомляти про воєнні та інфраструктурні об’єкти, місця базування військових. Говорили, що підтримують російську армію.

На одне з таких повідомлень від “За сво+ Дмитрий” Дмитро відповів російською: “Они в основном просто по улице ходят, иногда с оружием. Я как увижу их скопление возле какого-то объекта, то напишу вам. Вы говорили вознаграждение будет?”

— Обвинувачений усвідомлював, з якою метою ці люди збирали інформацію, — наголосив прокурор.

Того ж дня Дмитро передав дані: “Военные находятся возле Варваровского моста. Со стороны большой морской. Там их местоположение. Там нет зениток и тому подобное. Если вы хотите сделать удар, то делайте. А то они вообще обнаглели, смеются. Оскорбляют росармию. Расслабились, нанесите по ним удар”.

Невдовзі вже на прохання Аліни Дмитро погодився дорогою до магазину сфотографувати танковий завод. Жінка просила: “Скажи мне, ты хочешь чтобы наши ребята быстрее освободили вас от нациков? Помоги, пожалуйста. Не будь в стороне, когда наши ребята гибнут за вас”.

Таким чином, зазначив прокурор, Дмитро вчинив держзраду. Також йому інкримінували завершений замах у вчиненні воєнного злочину групою людей. Мовляв, у червні 2023 року Дмитро надіслав співрозмовниці координати та зазначив, що там перебувають українські військові. Просив завдати ракетного удару. На що жінка відписала: “Передам их нашим военным. Они 100 процентов знают, что делать”.

За цими координатами розташована багатоповерхівка, тож від обстрілу постраждали б цивільні.

— Статус обвинувачених цивільних не перешкоджає відповідальності за співучасть у воєнних злочинах, — заявив прокурор. — Міжнародна практика, зокрема Нюрнберзький трибунал, підтверджує: воєнні злочини можуть скоювати не лише комбатанти, а й цивільні, якщо вони мають зв’язок зі стороною конфлікту.

У підсумку він просив призначити Дмитру за пособництво у воєнному злочині вісім років позбавлення волі, а за державну зраду — 15.

“Хотів вразити жінок”

Суд надав слово Дмитру. Він витяг папери з пакета, що мав при собі, підвівся з лавки й почав промову:

— Шановний суд, хочу ще раз пояснити. Я спілкувався в інтернеті з жінками, хотів їх вразити. Інформацію, яку писав, переважно вигадував або брав із відкритих джерел.

У попередньому засіданні суд допитав чотирьох жінок, яким писав Дмитро. З їхніх слів, він висловлював проросійські погляди, говорив, що співпрацює з ФСБ. За відмову спілкуватися погрожував скоригувати на них російські ракети. Співрозмовниці переважно не сприймали його слова всерйоз і блокували.

У матеріалах справи вказано, що одній із жінок Дмитро написав ще восени 2021 року. Її номер дізнався з бази даних пошти, де працював. Жінка його заблокувала, проте Дмитро почав писати на її інший номер. Після початку повномасштабної війни він відновив спроби спілкування. За відмову погрожував навести на неї ракети, бо співпрацює з російськими спецслужбами.

Контакти іншої жінки Дмитро знайшов на сайті знайомств. Писав їй, що він “руський” і запитував, чи не хотіла б вона жити в Росії. На слова “росармия бьёт хохлов” жінка відповіла, що він, напевне, колаборант. Дмитро пообіцяв “прислати до неї вбивць”.

Судячи з переписки, які зафіксовані у розслідуванні, Дмитро погрожував багатьом жінкам та обіцяв розправу, коли місто займе російська армія, радів наступу росіян на Харківщині й Сумщині. Він також погрожував двоюрідній сестрі — і саме її будинок просив обстріляти у переписці з росіянкою “Аліною”.

На допиті під час одного з засідань сестра розповіла, що не сприймала слова Дмитра серйозно — думала, що він те пише напідпитку. Попри це вона, судячи з матеріалів справи, звернулася до СБУ:

“Доброї ночі. Хочу заявити на колаборанта. Це мій родич. Пише мені у Вайбері ще з 2014 року. Спілкується з того часу з Росією. Я не знаю, хто його завербував чи кому він дані відправляє, але поруч із його домом військова частина та міст на Одесу. Ось приклад того, що він мені пише. Будь ласка, перевірте його. Вже у голові не вкладається, що він пише та якого лиха може наробити своєю інформацією”.

Сам Дмитро казав, що з сестрою мав конфлікт:

— Таким чином хотів її налякати. Шкодую про це.

Він також казав, що не допомагав російським спецслужбам. Нібито вважав, що співрозмовники з Telegram — шахраї. 

— Я не повідомляв жодних даних, які могли зашкодити національним інтересам України. Нагороду я теж не отримав, — монотонно пояснив він. — Я не агент спецслужб, ніколи за кордоном не був. Дуже розкаююся, що спілкувався з цими особами, а також із жінками. Я усвідомив все і щиро розкаююся.

Захист

Далі слово взяла захисниця Юлія Дементьєва. Вона заявила: обвинувачення не довело, що співрозмовники Дмитра були представниками російських спецслужб.

— Один лише факт реєстрації акаунтів цих користувачів у Telegram із телефонним кодом +7 — про що, до речі, обвинувачений не знав — не є належним підтвердженням, що ці користувачі є представниками Росії, — переконувала Дементьєва.

Також вона вказувала, що для визначення розташування військових треба чіткі координати. Однак у повідомленнях Дмитра їх не було.

— За цими повідомленнями неможливо було ідентифікувати на місцевості військове формування чи стратегічні об’єкти, — пояснила захисниця на прикладі повідомлень Дмитра про військових на Варварівському мосту. — Крім того, обвинуваченням не надано підтвердження, що згадані об’єкти дійсно у той час там були.

Також адвокатка переконувала, що Дмитро не зголосився на прохання “Аліни” перевірити, чи працює танковий завод. Вона процитувала переписку, через яку, за її словами, ніхто не постраждав:

— Звертаю увагу, що він написав: “Я там давно не был. Нет необходимости через полгорода ездить в ту сторону”. Коли “Аліна” продовжила наполягати на поїздці до об’єкта, отримала відповідь: “Не могу, у меня просто много дел”.

Також Дементьєва переконувала, що дії її клієнта більше підпадають під статтю 114-2 КК України, що стосується несанкціонованого поширення інформації про ЗСУ. За неї передбачено менше покарання, ніж за державну зраду. Крім того, захисниця вказала на те, що низка доказів є недопустимими:

— Даних щодо розміщення військових формувань у повідомленнях Дмитра не було, — наголосила вона. — Він не мав доступу до державної таємниці. Раніше до кримінальної відповідальності не притягався. Народився та проживає в Миколаєві, за межами України ніколи не бував, родичів за кордоном не має. Інформацію, яку писав в особистому листуванні, переважно вигадував або брав із інтернету.

У підсумку вона просила суд винести справедливий вирок, який би врахував її аргументи.

Другим взяв слово адвокат Леонід Петровський. Він повторив позицію колеги: слідство не довело, що їхній клієнт спілкувався з представниками російської розвідки. Мовляв, частина території України зараз в окупації, тож він міг переписуватися з українцями, які користуються російськими номерами. Наголошував, що Дмитро не отримував гроші за передачу інформації.

Коли адвокат завершив виступ, суддя Медюк попросив учасників процесу коротко висловитися щодо почутого.

Слово попросив прокурор:

— Обвинувачений стверджує, що не знав, із ким спілкується. Проте його співрозмовниця позиціонувала себе як громадянка Росії. Розповідала, що її знайомі перебувають у зоні бойових дій. Просила інформацію для завдання ударів. Підсудний не міг не розуміти приналежність до Росії чоловіка з акаунтом “За сво+ Дмитрий”.

За словами прокурора, Дмитро детально описав розташування блокпоста з військовими і надіслав адресу управління СБУ.

— Підсудний запитував у співрозмовниці, чи буде винагорода. Тобто мав зацікавленість в отриманні грошей за передачу розвідданих, — додав прокурор.

— Підсудний, вам надається можливість останнього слова, — звернувся суддя Медюк до Дмитра.

Він вкотре повторив сказане:

— Ще раз хочу повторити, що не сприймав серйозно спілкування з цими людьми. Потім припинив із ними переписуватися. Стосовно житлового будинку, то я лише хотів налякати свою сестру. Щиро жалкую про це і прошу вибачення.

На цьому колегія суддів оголосила про завершення дебатів. Конвой вивів Дмитра з камери для переведення в ізолятор. Після засідання його рідні тихо перемовлялися у коридорі з адвокатами.

На моє питання, чи не клопотав Дмитро про обмін, адвокат заперечно хитає головою. Більше сказати відмовляється.

Вирок

П’ятого червня у Реєстрі судових рішень з’явився повний текст вироку. Згідно з ним, суд визнав недоведеною поза розумним сумнівом причетність Дмитра до пособництва у воєнному злочині. Як пояснив суд, співучасть у злочині передбачає, що є й інші його учасники — організатори, виконавці. Втім, слідство нікого більше не встановило.

Водночас суд дійшов висновку, що Дмитро надав координати будинку сестри для того, щоб самоствердитися й показати, що здатен на щось вплинути. Це не порушує норми МГП.

Втім суд визнав Дмитра винним у державній зраді та присудив йому 15 років в’язниці з конфіскацією майна. Мовляв, на прохання “Аліни” перевірити, чи працює танковий завод, Дмитро відповів ствердно. Також у своїх повідомленнях він просив завдати удару по блокпосту військових біля Варварівського мосту.

Вирок ще не набрав законної сили, його можна оскаржити впродовж 30 днів.

Таке рішення позитивно характеризує судову систему, вважає Андрій Яковлєв, адвокат, експерт МІПЛ із Міжнародного гуманітарного права. Оскільки суд, ухвалюючи рішення, чітко розділив склади злочинів.

— Прокуратура виступила достатньо креативно, застосувавши кваліфікацію про співучасть у воєнному злочині. Втім, у цій ситуації їм забракло доказів, — пояснює Яковлєв. — Адже для співучасті має ще бути виконавець, тобто той, хто планував завдавати удари й міг би засвідчити, чи був у них спільний намір атакувати цивільний об’єкт. Такий вирок свідчить про те, що суд оцінює ситуацію не в парадигмі заангажованості чи суспільного настрою, а з позиції високих стандартів правосуддя.

Авторка: Анастасія Зубова, Журналістка судового моніторингу МІПЛ